Інститут Україніки

Головне меню

Карта проїзду

 

Традиції української вишивки

Вишитий рушник на стіні – давній український народний звичай. Не було, здається, жодної на Україні оселі, якої  не прикрашали б рушниками. Хоч би як судилося їм убого жити, а все ж естетична принада за всякчас знаходила місце в помешканнях — хай то була одинока хатина вдови чи затісна багатодітна оселя, приземкувата мазанка на півдні України або курна хата поміщика — всюди палахкотіли багатством кольорів рушники. Хата без рушників, казали в народі, що родина без дітей. Рушник з давніх-давен символізував не тільки естетичні смаки, він був своєрідною візиткою, а якщо точніше — обличчям оселі, відтак і господині. По тому, скільки і які були рушники, створювалася думка про жінку, її дочок. Ніщо, здається, так предметно й точно не характеризувало жіночу вправність, майстерність, зрештою охайність і працьовитість, ніж ті вимережані рукотвори. Вони завжди були на людях, розкривалися мистецьким багатством, оцінювалися справжніми пошанувачами.

Вишитий рушник створював настрій, формував естетичні смаки, був взірцем людської працьовитості. Згадаймо про утилітарне призначення: з рушником, як і хлібом, приходили до породіллі, ушановували появу немовляти в родині, з ним виряджали в далеку дорогу батька, сина, чоловіка й коханого, шлюбували дітей, зустрічали рідних і гостей, проводжали людину в останній путь, ним прикривали хліб на столі. Хліб і рушник — одвічні людські символи. Хліб-сіль на вишитому рушникові були високою ознакам гостинності українського народу. Кожному, хто приходив з чистими помислами, підносили цю давню святиню: прийняти рушник, поцілувати хліб символізувало духовну єдність, злагоду, глибоку пошану тим , хто виявив її.

Вишитий рушник на Україні - здавна неодмінний атрибут традиційних народних свят. Важливі події в житті народу ніколи не обходились без рушників. Вишитий рушник завжди був знаком гостинності, на ньому підносили дорогім гостям хліб-сіль; на рушниках приймали новонароджених, а також проводжали людину в останню путь. Під час будівництва нового дому рушниками піднімали сволок, а потім дарували їх будівельникам. Без рушників не обходилось і весілля. Рушник, на який ставили молодят, був запорукою вірності. Рушником зв'язували руки молодим, бажаючи їм щасливої, міцної сім'ї.

Кожна молода дівчина готувала собі придане, вишивала багато рушників, сорочок, бо за їх кількістю, красою і складністю узору оцінювали працьовитість нареченої.
Рушник дарувала мати сину в дорогу на щастя в новому житті. Його берегли як пам'ять про рідний дім, про дитинство.

Відколи існує пам’ять народна, українці прикрашали предмети хатнього вжитку орнаментами, які формували естетичні смаки поколінь, були взірцем їхньої працьовитості та мистецьких здібностей. Ця потреба мала також магічний та релігійний зміст. Бажаючи прихилити до себе богів, люди закликали їх відповідними знаками-символами та оберегами.

Рушник – довгий прямокутний шмат лляного чи конопляного полотна – має на кінцях, а часто і по всьому полю різноманітні вишиті або виткані композиції. Вони відображають світоглядні уявлення наших предків, несуть інформацію про добро, достаток, здоров’я тощо. Рушники є символом матеріальної культури українців, важливою складовою обрядів та ритуалів.

Українське народне мистецтво набуло широкого визнання у нашій країні та за кордоном. У його предновічних образах, зручних формах і динамічних мотивах орнаменту міститься символи таємничої, чарівної природи, складні переплети нашої історії, особливості побуту, доброта і щедрість душі українського народу.

У кожному регіоні є свій стиль, техніка вишивання. Майже кожному регіону притаманні свої кольори вишивки. По кольору ниток ми можемо узнати де вишито той чи інший рушник.

Рушник можна порiвняти з пiснею, витканою чи вишитою на полотнi. Без рушника, як i без пiснi, не обходиться народження, одруження людини, ювiлейнi урочистостi. Рушником накривали дiжу пiсля випiкання хлiба, ставлячи її пiд образами на покутi, дарунковими рушниками перев'язували кумiв i гостей, хлiбом-сiллю на рушнику зустрiчали i зустрiчають зараз дорогих гостей. А ось цiкавий спогад: у перший день огляду озимини йшли в поле гуртом-родом. Попереду батько нiс на рушнику хлiб-сiль; у кошику, накритому рушником, несла рiзне частування мати. На зеленому полi розстеляли рушник, клали їжу. Так робили i в перший день оранки, сiвби та жнив. Пiсля закiнчення жнив господар зустрiчав женцiв з хлiбом-сiллю на рушнику, а тi одягали на господаря обжинковий вiнок.

Як i в пiснi спiвається, за звичаєм, коли син вирушав iз дому в далеку дорогу, мати дарувала йому рушник, щоб берiг сина вiд лиха. А весiльний рушник кожна дiвчина готувала сама. А вiзерункiв яких тiльки не знайдеш на рушниках: засiяна нива - ромб з крапкою, вазон чи квiтка - свiтове дерево од неба до землi, людськi фiгурки, немов з дитячого малюнка, - знак берегинi, богинi хатнього вогнища. Скринi повнилися дiвочими рушниками, їх дбайливо оберiгали, хизувалися - гостям i сусiдам показували, бо то дочка на виданнi готує собi посаг. А вишивати рушники i сорочки матерi навчали дочок змалку.

I тут українськi майстринi - неперевершенi. Казкової краси вiзерунками прикрашали сорочки, намiтки, очiпки - прагнули до краси, до самобутностi. Готували дiвчата собi на все життя по 50, 80, а iнодi в по 100 сорочок з тонкого вибiленого полотна. А часом не тiльки вишивали нитками, а ще гаптували срiблом, золотом, бiсером, перлинами, коштовними камiннями, лелiтками прикрашали одяг. Так що красунею виглядала кожна дiвчина, яка мала бажання, терпiння, старання i хист.

Рушник з давніх-давен був своєрідним обличчям оселі, відтак і господині. В тому, скільки і які були рушники, створювалась думка про жінку, її дочок. І завжди цінувалися рушники справжніми пошанувачами.

Цi українськi обереги пройшли крiзь вiки i нинi символiзують чистоту почуттiв, глибину безмежної любовi до своїх дiтей, до всiх, хто не черствiє душею. "Хай стелиться вам доля рушниками!" - кажуть, бажаючи людям щастя, добра, миру, злагоди i любовi.



Традиційне українське вбрання є одним із символів українства, складовою, без якої немислима національна ідентичність українського народу. І перше, з чим асоціюється українське традиційне вбрання – вишита сорочка. Це той елемент, який і сьогодні є достатньо актуальним у гардеробі українця.

Детальніше...

Художні особливості вишивки були завжди тісно пов'язані з технологією і матеріалом. Геометричні орнаменти виконуються, як правило, набируванням, низзю, занизуванням, гладдю, хрестиком, тобто швами, що пов'язані з рахуванням ниток тканини.

Детальніше...

Під руками народних майстринь простий шматок домотканого полотна ставав справжнім витвором мистецтва. А вишиванням займалися всі жінки для потреб своєї родини; його навчалися з дитинства. Це був один з найпоширеніших у селянському середовищі домашній художній промисел.

Детальніше...

За мотивами орнаменти вишивок поділяються на три групи: геометричні (абстрактні), рослинні, зооморфні (тваринні).

Детальніше...

Рушники - це відбиття культурної пам'яті народу, в їх візерунках збереглися прадавні магічні знаки, образи «дерева життя», «берегині», символіка червоного кольору, які знайшли подальше своєрідне переосмислення й оновлення.

Детальніше...

  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv

Хто зараз на сайті

На сайті 18 гостей та відсутні користувачі

Відкритий лист