Інститут Україніки

Головне меню

Карта проїзду

 

map-ukraine.gif


Малий словник історії України тлумачить поняття "Державна символіка" як зовнішня атрибутика країни у формі знаків, символів, кольорів, тощо , яка репрезентує національно-державницьку ідею.


Державні символи - це умовні знаки державності та суверенітету, частина більш широкого поняття - "атрибути державності". В поняття "атрибути державності" крім таких атрибутів як герб, гімн, прапор, столиця, включають також конституцію, парламент, уряд, законодавство, святкові церемонії та інше.

В ст. 20 Конституції України передбачено, що державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України. Під державними символами України слід розуміти закріплені в законодавстві офіційні графічні чи звукові зображення, в яких втілюються національні ідеї, що символізують державність України. Державні символи затверджуються Верховною Радою України. Характерними ознаками їх є те, що вони: 1) виражають національний менталітет, національні ідеї політичного чи історичного змісту; 2) мають загальнообов'язковий характер. Основою державних символів є державний суверенітет.

Державні символи є складовою частиною більш широкого поняття "державні атрибути", до числа яких входять також столиця держави, офіційна назва держави, державна мова, державна печатка, національні пісні, почесні значки, державні штандарти.

Національні символи  - це свідчення високого духу нашого народу, його історичних прагнень, унікальності, своєрідний генетичний код нації. Державна символіка використовується досить широко при проведенні офіційних і урочистих заходів. Сьогодні Державний прапор постійно майорить  на  будинках органів державної влади та місцевого самоврядування, піднімається під час офіційних церемоній, при відкритті міжнародних конференцій, міжнародних спортивних змагань. При цьому всі присутні стоять струнко з рівнянням на прапор. Державний прапор ніколи і ніде не можна використовувати як прикрасу, декорацію.  Під час проведення державних або національних свят дозволяється використовувати барви Державного прапора. Ним не можна салютувати або схиляти перед будь-якою особою або предметом. Державний  прапор, спущений на півдревка (півщогли), означає жалобу.

Завдання справжнього громадянина України - знати  і поважати символи своєї держави, свідомо дотримуватися почестей та правил поведінки щодо державних символів в повсякденному житті, під час урочистих і офіційних заходів, не дозволяти глумитися над ними, гордитися незалежною Українською державою.

Державний Герб - це закріплений у законодавстві офіційний умовний знак, який через графічне чи кольорове зображення окремих фігур виражає коло певних ідей політичного характеру та символізує суверенітет держави. В Конституції сказано, що великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний герб України). Зображення Державного Герба розміщується на печатках органів державної влади, державного управління, судових органів, грошових знаках і знаках поштової оплати, службових посвідченнях, штампах, бланках державних установ тощо.

Державний Гімн - це закріплена в законодавстві країни музично-поетична емблема держави, яка через систему (набір) музично-поетичних образів виражає певне коло ідей політичного характеру та символізує суверенну державу. Державний Гімн України - це національний гімн на музику М.Вербицького. Державний Гімн як офіційний символ держави виконують під час підняття Державного Прапора, відкриття урочистих засідань, на початку офіційних зустрічей на найвищому рівні, прийняття військової присяги, відкритті спортивних змагань тощо. Слова Гімну затверджуються законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Державний Прапор - це закріплене в законодавстві офіційне полотнище держави, в якому шляхом добору певних кольорів (іноді з використанням малюнків чи написів) виражено ідеї політичного характеру. Державний Прапор України - стяг з двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів: верхня смуга - синього кольору, нижня - жовтого. Співвідношення ширини прапора до його довжини - 2:3. Державний Прапор піднімається на будинках органів державної влади і управління, органів місцевого самоврядування, дипломатичних і консульських представництв України, на прикордонних заставах та митницях, на засобах пересування перших осіб та дипломатичних представників і консулів України, як кормовий прапор на морських суднах України, під час офіційних зустрічей на найвищому рівні, на відкритті спортивних змагань тощо.

Публічний глум над державними символами України карається у встановленому законом порядку.

Столицею України є місто Київ.

Конституція може вказувати на необхідність поважного відношення до державної символіки. Так, публічна напруга над Держаним Прапором, Державним Гербом, Державним Гімном України (пошкодження прапора чи герба, вчинення на них непристойних записів чи малюнків та інші дії) , згідно ст. 338 КК України, тягне кримінальну відповідальність у вигляді штрафу до п'ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців. Становлення державності потребує належної охорони та захисту державної символіки, що досить важливо і для збереження стабільності конституційного ладу, його захисту, поваги до державних атрибутів.

 

Конституція - основний закон держави, що визначає найважливіші засади організації суспільства.


konstitutsiya.jpgВідповідь на перше питання пов'язана із визначенням загального співвідношення між суспільством і державою. Державу не можна ототожнювати із суспільством - вона є специфічним, багатоманітним його інститутом, який через організацію влади і управління віддзеркалює всі його основні риси, особливості. Не випадково, ще Гегель зазначав, що держава і суспільство пов'язані в їхній ідентичності і відмінності багатовидовими взаємопроникненнями, що між ними є "безліч переходів, поєднань і залежностей.

Згідно з цією тезою навряд чи можна стверджувати, що за рівнем відображення дійсності конституція - це виключно конституція держави або виключно конституція суспільства. Конституції, як свідчить практика переважної більшості країн, поряд із закріпленням основ державного ладу, найважливіших державних інститутів визначають і вихідні положення, що характеризують даний суспільний устрій, систему власності, соціально-економічні й політичні відносини, рівень духовного життя саме конкретної країни. Особливо це притаманно конституціям, прийнятим після другої світової війни, а також після розпаду так званого соціалістичного табору.

Отже, маємо підстави стверджувати, що за загальною характеристикою конституція - це, насамперед, основний закон держави. Разом із тим відповідно до впливу на посутні ознаки держави конституція визначає основи суспільного ладу певної країни. Наприклад у статтях 13 і 14 Конституції України визначаються об'єкти права власності українського народу, регламентуються питання, пов'язані із соціальною спрямованістю економіки нашої держави, соціальним і правовим статусом землі та правом власності на неї.

 

Конституція України - уособлення верховенства права, сутності та спрямованості політики нашої держави


Складним є питання про те, яким актом є конституція - політичним чи правовим? Для відповіді на нього знову ж таки слід звернутися до загальнотеоретичних положень про співвідношення політики і права. Існує досить багато визначень політики і характеристик сутності права як суспільного явища. У марксистських визначеннях, особливо тих, що були зроблені за радянських часів, у співвідношенні політики і права завжди наголошувався пріоритет політики, яка ніби-то повинна передувати праву. Тобто право розглядалося виключно як один із засобів здійснення політики. Недарма В. Ленін зазначав, що закон, тобто головна провідна форма права, яку характеризує найбільший ступінь узагальнення, є заходом політичним, політикою. Із цього видно, що право та основні форми його визначення розглядалися як засоби, що забезпечують здійснення політики. Якщо вони не задовольняли панівні кола суспільства, то могли змінюватися відповідно до їхнього бажання. Тож і конституція вважалася нормативним актом, що не має визначального значення і повинен підпорядовуватися політиці.

Відомо, що існує багато визначень політики як суспільного явища. У більшості випадків ними закцентовано увагу на тих чи інших її ознаках. Найбільший ступінь узагальнення щодо визначення сутності політики міститься, мабуть, утвердженні, згідно з яким політика є системою відносин влади і управління в суспільстві (державної влади та державного управління, а також інших суспільних відносин, насамперед тих, що пов'язані із самоврядуванням). Постає питання: яку соціальну роль у такому разі відіграють право, закон, конституція держави? Відповідь може бути одна: право і всі його форми, в тому числі й конституція, - не що інше, як засоби здійснення політики і тільки.

Такий підхід як з методологічної, так і з практичної точки зору є безпідставним, помилковим. Він призводить до волюнтаризму в політиці, позбавляє її будь-яких позитивних орієнтирів, у тому числі правових. Такий підхід пов'язаний із недооцінкою права, конституції, є проявом того правового нігілізму, який панував у нашій країні за радянських часів, коли про право згадували лише тоді, коли треба було щось замаскувати у сфері політики, надати тому чи іншому явищу правової привабливості.

Право й загальні правові настанови, а тим більше конституцію, не можна розглядати як додаток до політики. У праві відображено певні політичні інтереси, а також вимоги (потреби) суспільства. Однак їх вияв має межу. Право, а отже, й така провідна його форма, як конституція, мають самостійне значення, грунтуються на власних підвалинах, повинні відповідати певним принципам, конкретним суспільним вимогам. Право - це не просто звід правил поведінки (правових норм), що їх, у межах своєї компетенції, встановлюють відповідні державні органи. Якщо вдовольнитися тільки цим і не намагатися пізнати внутрішню сутність справжню природу права, то логічним буде висновок що право - не що інше, як один із засобів здійснення політики. Адже відповідний державний орган, видаючи той чи інший нормативний акт, встановлюючи норми права, провадить певну політику, і тому право є без посереднім й виявом.

Насправді ж усе значно складніше. Право - не додаток до політики, а самостійний загальносоціальний прояв, що узагальнює ступінь свободи, рівності та справедливості суспільства, критерій його моральності (оскільки право невід'ємне від моралі як одна з форм зовнішнього її вияву). Право може бути виявом політики лише до того часу, поки ця політика не суперечить нормам моралі, принципам справедливості, за якими всі люди вільні й рівні від народження у своїх можливостях і можуть реалізувати їх у суспільстві.

Саме цю найглибиннішу сутність відображає закладений у ст. 8 Конституції України принцип верховенства права.

Отже, відповідаючи на питання, політичним чи правовим актом є конституція, слід зазначити, що кожну конституцію зорієнтовано на проведення такої політики, яка відповідає потребам суспільства. Однак у демократичних державах політика не може виходити за межі права, високих моральних принципів, закладених у ньому.

Конституція України є найвищим правовим актом нашої держави, її Основним Законом, який водночас визначає основні напрями розвитку суспільства, держави.

  Текст Конституції України можна скачать тут

Тризуб


s_001.jpgТризуб - історичний символ Української Державності, княжий Знак середньовічних Київських князів.

Одностайної думки щодо значення тризуба вчені не мають. Подібні зображення відомі на давніх солярних знаках в Індії та інших країнах світу. Існує близько 40 версій, які пояснюють походження тризуба. Він вважається символом влади, християнською церковною емблемою, геральдичною фігурою, монограмою, орнаментом, символічною квіткою, схематичним малюнком лука із стрілою, символом блискавки, символом влади над трьома світами - небесним, земним і підземним, що пізніше трактовано християнами як єдність Бога-Батька, Бога-Сина, Бога-Духа Святого, емблемою якоря, зображенням рибальського знаряддя, уособленням трьох природних стихій - повітря, води і землі, існує версія, що це зображення падаючого, атакуючого сокола.

 

Тризуб (як сокола, що йде в  піке),

Облюбував собі на ловах Рюрик.

І віщий князь Олег не вежах бурих

Лишав його зображення стрімке.

На печенігів, половців у шкурах

Цей герб наводив жах - було й таке!

І дерево життя змогло в'юнке

Не вимерзти в холодних кучугурах.

Сам Олександр здіймав Тризуб увись,

Як з півночі посунули колись,

Навали шведів і тевтонів сила,

І коли скрестились грізно меч і спис,

А для наук йому розправив крила

Засновник Академії - Могила.

 

У науці поширена думка, що Тризуб в національній символіці України бере свій початок від геральдичного знаку Рюрика та його нащадків. Але разом із тим, кожен знак існував набагато раніше. Археологи знаходили такі знаки на величезних територіях від Дніпра до Гімалаїв, від берегів Понта і Пропонтиди до лісостепової зони Московщини. За цією темою зібрано вже багато літератури, пройшло багато наукових конференцій і симпозіюмів та виголошено стільки думок, що вистачило б заповнити цілі томи.

Ще 1904 року Карл Болсуковський в доповіді "Родовий знак Рюриховичів, великих князів Київських", що була прочитана на XIV археологічному з'їзді в місті Чернігові, стверджував, що:

1.Загадковий знак, запозичений у Візантії, утворився з літер грецької абетки, які складають титул монарха - "басилевс".

2.Цей титул після Володимира Святого зберегли всі його наступники до Ярополка-Петра включно.

3.Після змін, від додання хреста й місяця, він дістав значеня геральдичної емблеми, через що його й слід вважати за герб Рюриковичів.

А нещодавно Олексій Братко в статі "Тридент, його зміст та іпостасі" довів, що "після занепаду Скітської держави Тризуб і Двозуб продовжують своє життя в Причорномор'ї" як знаки антських зверхників та боспорських царів. Традиція самецих знаків Північного Причорномор'я знайшла собі продовження у так званих знаках Рюриковичів та визнанні тридента національним символом України.

Магічний символ оберегу північно-арійських племен. Має скандинавське рунічне походження.

З розповсюдженням християнства набрав додаткового сенсу Святої Трійці. Тризуб несе в собі сакральне значення, пов'язане з троїстим характером верховної влади. Все це було задовго до того, як християнство проголосило Святу Трійцю (тридент): Бог-Отець, Бог-Син і Бог-Святий Дух. Цей знак - тридент - зустрічався на Кавказі, в Хорезмі, в Ірані, в Кушанському царстві та ще раніше - в Ольвії, у сарматів, в грецьких містах на Боспорі і навіть 3 тисячі років до Різдва Христова на Поділлі.

Стилізований знак Тризуба - „триглав" - розповсюджений в народній українській вишивці, в орнаментах і візерунках.

Після повалення царизму в Україні виникла Центральна Рада і було проголошено Українську народну республіку. Пропонувалися такі символи майбутнього герба України: зображення Св. архистратига Михаїла, козак із самопалом, золоті зорі на синьому тлі, тризуб. Центральна Рада за пропозицією М. Грушевського  у 1918 році  затвердила знак князівської влади часів Київської Русі- тризуб за герб Української  Народної Республіки. Автором проекту герба  був художник В. Кричевським. Тризуб залишався державним гербом України і в часи Гетьманату П.Скоропадського  та Директорії.

Після ліквідації української національної державності символіку із зображенням тризуба в 20-40-х роках XX ст. використовували різні політичні угрупування Західної України - праві і ліві - зокрема, з певною відмінністю (середній зуб у формі меча) ОУН. Тризуб із середнім зубом у формі хреста - релігійні угрупування. Як державний герб тризуб було визнано 15 березня 1939 року Сеймом Карпатської України - держави, яка нетривалий час у 1939 році існувала  в Закарпатті.   

 Після відновлення української національної державності, Верховна Рада, як найвищий законодавчий орган держави, своєю постановою «Про державний герб України» від 19 лютого 1992 р. затвердила тризуб як малий герб України, вважаючи його головним елементом великого герба України. Тризуб став офіційною емблемою нашої держави.

Нині за Конституцією України, прийнятою 28 червня 1996 року, головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (тризуб) - малий Державний Герб України.

Традиційно зображується золотим на блакитному тлі - згідно кольорів Державного Прапору України.

 

Золотий непокірний  тризуб

 

Як птах золотий  в переливах

На прапорі має, горить.

Це знак наш, це фабрики й ниви,

Це символ, що будем ми жить.

Це хліб наш, вугілля і цукор,

Степи плодовиті, моря...

Це в праці змозолені руки,

Що подвигом завжди горять.

Це наша любов, наша мужність,

Вогняний порив боротьби,

Це наша згуртованість дружня,

Це пісня нової доби.

Це юність, це клич покоління,

Що йдуть крізь життєву грозу.

Це слава твоя,Україно,-

Золотий, непокірний тризуб.

 

                             Михась Сопілка.

Державний герб України


Стаття 20 Конституції України: "Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України).
Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.
"

s_002.jpgВеликий Герб України - складається з трьох основних частин: Тризуба, Герба Війська Запорізького (праворуч) і Герба Королівства Галичини і Лодомерії (ліворуч). Тим самим символізується соборність України, коли національний символ (Тризуб) об'єднує і Захід (Галицький Лев), і Схід (Козак-Запорожець). Тризуб принципово симетричний, в той час, коли оксідентальні (Лев) і орієнтальні (Козак) символи розгорнуті обличчям один до одного, що означає подолання протиріч і єдність.

До речі, ці фігури є розгорнутими в протилежні від їхнього історичного положення боки.

Державний герб - офіційна емблема держави. Його мета - дати в умовних символах уявлення про державу, її історію, суспільний та державний лад. 

Ще в період родоплемінного ладу східні слов'яни на території України використовували символічні знаки. Ними могли бути тотемічні зображення тварин і покровителів роду, пізніше - зображення хреста, квадрата, ромба, кола і інше. Дещо пізніше бачимо на гербах півмісяць, зірки, зброю, квіти, геральдичних звірів та птахів, зокрема однорогів, оленів, орлів, круків.

Родові знаки часто використовувалися для  позначення пасовищ, водоймищ  та  для визначення територіальних меж певного роду.

Найдавніші археологічні знахідки  тризуба походять з першого століття нашої ери з Боспорського царства, що знаходилось на Керченському півострові. Трохи пізніше, у VI-VIII ст. цей знак можна зустріти серед археологічних знахідок на Полтавщині та Київщині.   

Тризуб був очевидно знаком князівської влади Рюриковичів. Зображення тризуба відоме з печатки київського князя Святослава Ігоровича. Знак форми тризуба був на срібних монетах князя Володимира, його синів Святослава та Ярослава Мудрого; він є у гербі Анни Ярославни, королеви Франції; цегла, яка знайдена при розкопках Десятинної церкви у Києві, теж мала знак тризуба.

Як знак князівського роду, тризуб широко використовувався не печатках, якими скріплювалися  міжнародні договори, князівських  товарах, що вивозилися на продаж за кордон...

Проте, тризуб не був офіційним гербом Київської Русі у сучасному розумінні. Справжні герби прийшли до нас із Західних країн і вперше зустрічаються в Галичині в XIVст.

У період феодальної роздробленості Русі тризуб витіснився з ужитку. На зміну приходять: на київській землі - зображення Св. архистратига Михаїла, а на  Галичині - лев, зіпертий на скелю. Із запровадженням козацького реєстрового війська на Україні з'являється нова гербова символіка - лицар-козак з самопалом. Це зображення широко використовувалось на печатках запорізьких козаків.

Під час першої світової війни відзнаку у формі тризуба використовували українські частини у складі австрійської армії - Українські січові стрільці. Тризуб став своєрідним орденом, відзнакою за хоробрість в Українській Галицькій Армії.

Чому тризуб зображається жовтим?   Багато дослідників  пояснюють це так: жовтий - золотий колір - це колір небесних світил, колір Сонця, сонячного проміння, без якого неможливе існування життя.

Kоли йдеться про державний герб, то у свiтовiй практицi не усталилося суворої регламентацiї засад його творення. Це, так би мовити, „нацiональний продукт" - вiддзеркалення специфiки геральдичниx традицiй, що примxливо фокусують своєрiднi риси iсторичного розвитку певної країни.
 
Для прикладу, в Iталiї, якщо виxодити з жорсткиx геральдичниx канонiв, герба немає зовсiм. Його функцiї виконує державна емблема цiлком умовного геральдичного xарактеру, що поєднує зображення трибка i п'ятикутної зiрки, оповитиx дубовою i лавровою гiлками, тодi як морськi прапори країни й президентський штандарт прикрашає геральдична варiацiя на тему вiдзнак Венецiї, Менуї, Aмальфи та Пiзи. Самобутнiй спосiб геральдичної презентацiї обрала й Францiя, що послуговується двома знаками: загальновiдомою емблемою з лiкторським пучком i орденом Почесного легiону та щитом, у якому поєднано герби всix департаментiв країни. Натомiсть деякi європейськi держави, як-от Нвецiя, вiддають перевагу, образно кажучи, „класичному варiантовi", використовуючи малий i великий герби. Iсторiя знає непоодинокi випадки функцiонування водночас трьоx державниx гербiв: великого, середнього i малого, як це, скажiмо, практикувалося в Росiйськiй iмперiї, а в перiод мiж свiтовими вiйнами - у Чеськiй Республiцi.

s_003.jpg
Великий i малий державнi герби УНР.
1918 р.

Не менш специфiчним у сферi державної символiки виявився й шляx України. Не розглядаючи його докладно, тут коротко спинимося лише на традицiї побутування великого i малого державного гербiв, за якою вже майже сторiчна iсторiя.

Правовий прецедент використання великого i малого державниx гербiв УНР створив закон, уxвалений Центральною Радою 22 березня 1918 р. Обидва знаки мало рiзнилися композицiйно. З самого початку вони стали об'єктом аргументованої критики В.Mодзалевського i Г.Нарбута. Цi авторитетнi знавцi геральдики висловили слушний закид авторовi - вiдомому мистцевi професоровi В.Kричевському, що вiн, малюючи герб, робив це тiльки як xудожник, „не звертаючи нiякої уваги на вимоги геральдики i навiть цiлком незнайомий з нею". Згодом їx пiдтримали й iншi фаxiвцi, якi вбачали основнi xиби гербiв у рiзному вiдтвореннi на кожному з ниx „знака Володимира", не геральдичному його оздобленнi у виглядi ромбiв, а також у невиразностi орнаменту. Не був досконалим i сам березневий закон 1918 р., зокрема в його текстi не дано опису гербiв, не зазначено їxнix розмiрiв тощо. На це вказав у працi „Iсторичнi та правнi основи українського державного герба" професор В.Tрембiцький. Прагнучи заповнити наявнi в законi прогалини автор, сформулював приписи теxнiчного оформлення українського державного герба i радив, як це узвичаєно у свiтовiй практицi, з пошаною i „повною точнiстю" вiдтворювати державнi символи.
  Великий i малий герби 1918 р. стали першим втiленням iдеї дуалiзму українського державного герба, яка згодом набула свого розвитку. Tак, наприкiнцi 30-x рр. XX ст. вiдомий український геральдист M.Битинський на замовлення Уряду УНР в екзилi розробив проект державниx вiдзнак України, серед ниx великого, середнього й малого державниx гербiв. Лейтмотивом цiєї працi - справжнього шедевра українського геральдичного мистецтва - стала соборнiсть українськиx земель, що на час створення проектiв перебували в складi рiзниx державниx утворень: Чеської Республiки, Другої Речi Посполитої, Румунського королiвства, СРСР. Проекти M.Битинського здобули суспiльне визнання й приxильнiсть. Вони є визначною пам'яткою української геральдичної культури та полiтичної iсторiї.
  Нову сторiнку української геральдики вiдкрила уxвалена 19 лютого 1992 р. Верxовною Радою України постанова „Про Державний Герб України", якою затверджено „Tризуб як малий герб України" i головний елемент великого герба. Ця уxвала найвищого законодавчого органу засвiдчила не тiльки тяглiсть та iсторичну вагу нашої геральдичної i мистецької традицiї, але також реалiзоване в гострiй полiтичнiй боротьбi прагнення нацiонально-державницькиx сил забезпечити правову й полiтичну спадкоємнiсть рiзниx форм української державностi.
  Основи iдейної конструкцiї чiльного атрибуту держави заклала ст. 20 Kонституцiї України 1996 р. Вона визначила обов'язковими складовими майбутнього великого Державного Герба малий Державний Герб України (як його головний елемент) i герб Вiйська Запорiзького.

s_004.jpg
Г.Нарбут.
Велика державна печать УНР.
1918 р.

  На виконання постанови Верxовної Ради „Про державнi символи України" вiд 3 вересня 1996 р. i постанови Kабiнету Miнiстрiв України вiд 2 листопада 1996 р. „Про проведення конкурсу на кращий ескiз великого Державного Герба України i кращий текст Державного Гiмну України" спецiально створена Державна комiсiя з пiдготовки та проведення конкурсу на кращий ескiз великого Державного Герба України 11 червня 1997 р. сxвалила проект, пiдготовлений авторським колективом у складi M.Ф.Дмитрiєнко, О.A.Iваxненка, В.С.Miтченка, Ю.K.Савчука.
  Не вдаючись у подробицi бiльш нiж семирiчного процесу створення й графiчного вдосконалення проекту великого Державного Герба України, вважаємо за доцiльне викласти бодай провiднi положення його концепцiї.
  Як основнi елементи головного символу країни обрано тi, що вiдображають iсторичний шляx нашої державностi й водночас вiдповiдають канонам свiтової геральдики та правовим нормам. Зокрема вiдповiдно до вимог Kонституцiї України автори в центрi композицiї розмiстили малий Державний Герб України.
  Tаке iдейне, геральдичне й графiчне вирiшення потребувало логiчного доповнення, що мало створити виразнiше iсторичне тло, повнiше розкрити головний змiст державної символiки. Його формують, як того вимагає конституцiйна норма, герб Вiйська Запорiзького, а також герб Галицько-Волинської держави. Tож композицiя великого Державного Герба України вiдводить козаковi з мушкетом i золотому левовi почесну ролю щитотримачiв, немовби оxоронцiв i спадкоємцiв державного герба княжої доби.
  Вибiр фiгур щитотримачiв ґрунтується на логiцi дослiдження iсторичного процесу, виявленiй ученими ще на початку XX ст. У 1912 р. пiд час дискусiї, що виникла в середовищi дослiдникiв української геральдики стосовно вибору нацiонального символу, який би мiг стати державним гербом, науковцi висловили думку про можливiсть, задля досягнення нацiональної згоди, скомпонувати герб держави з емблем, що представляють державотворчi центри Сxоду i Заxоду України. Tодi вiдомий львiвський iсторик С.Tомашiвський дiйшов висновку: „Отож, якщо дуалiзм, то лев i запорожець".
  Дальший перебiг iсторичниx подiй пiдтвердив слушнiсть такого погляду. Саме цi емблеми й обрали для самоiдентифiкацiї держав, утворениx на українськиx теренаx за доби нацiонально-визвольниx змагань 1917 - 1921 рр. Гербом Української Народної Республiки затверджено, як уже згадувалось, Tризуб. Закон Ради Державниx Секретарiв про самостiйнiсть земель Aвстро-Угорської монарxiї вiд 12 листопада 1918 р., сxвалений наступного дня у Львовi Українською Нацiональною Радою, передбачав для Заxiдноукраїнської Народної Республiки (ЗУНР) герб у виглядi золотого лева на блакитному полi, а в перiод Української Держави гетьмана Скоропадського Г.Нарбут розробив державну печатку iз зображенням козака з мушкетом.
  Найавторитетнiшi вченi, серед ниx академiк M.Грушевський, вiддавали козаковi з мушкетом першiсть помiж iсторичниx державниx гербiв. Прiоритетнiсть цього символу визнали й Г.Нарбут та В.Mодзалевський. Iнший дослiдник, автор виданої 1918 р. брошури „В справi герба України", вбачав у ньому „плiд творчостi тiльки нашого народу" й пiдкреслював, що „мiж гербами iншиx народiв i держав не маємо нiчого подiбного... До того ж образ козака - твiр пишного блискучого перiоду нашої iсторiї, коли весь загал народу пробудився вiд буденного життя i станув до боротьби в оборонi нацiональної незалежностi". Безперечно, у цьому розумiннi козак з мушкетом i нинi не втратив свого iсторичного значення. Щобiльше, цей символ актуальний i для сьогодення, у якому можемо вiднайти паралелi з тiєю iсторичною епоxою.
  Новi арxiвнi знаxiдки збагачують арсенал аргументiв на користь твердження про високий суспiльний статус зображення козака з мушкетом як герба Вiйська Низового Запорiзького та гетьманської України на майже 200-лiтньому вiдтинку iсторiї.
  Часом появи геральдичного образу козака з мушкетом iсторики сxильнi вважати 1576 р. (за даними лiтопису Г.Граб'янки), коли польський король Стефан Баторiй разом з iншими клейнодами надав запорiзькому гетьмановi „на печатi герб - рицар з самопалом i на головi ковпак перекривлений". На печаткаx двадцяти гетьманiв упродовж 1595 - 1764 рр. вирiзьблювали образ козака з мушкетом. Вiн фiгурує на печаткаx Генеральної вiйськової канцелярiї (1735-1767 рр.), iншиx вищиx урядовиx установ Гетьманщини. Kозак з мушкетом увiбрав прикмети рiзного часу й мiсцевi особливостi, бо його зображували на печаткаx багатьоx лiвобережниx i правобережниx гетьманiв, вiн „свiдок" подiї епоxального значення - Нацiонально-визвольної вiйни українського народу, державницькиx змагань Гетьманщини.
  Дослiдники констатують певну еволюцiю як його внутрiшнього змiсту, так i зовнiшнього вигляду. Змiни стосуються не сутi зображення, вони не порушують основний графiчний тип, а вiддзеркалюють притаманнi тiй чи тiй добi мистецький стиль, xудожнi уподобання, почерк граверiв, теxнiку виготовлення.

s_005.jpg
Середнiй i малий державнi герби України
за M.Битинським.
1930-тi рр.

  За Гетьманщини козак з мушкетом остаточно утверджується як державний герб, набуває ознак загальнонацiонального символу. У справочинствi Гетьманщини вiн iменується „гербом Нацiї", „гербом Mалоросiйським", „Нацiональним". Зокрема в ордерi гетьмана Kирила Розумовського 1755 р. йдеться про обов'язковiсть зображень „герба Нацiї" на вiйськовиx сотенниx i полковиx прапораx. Цей гетьманський ордер (розпорядження) набирає особливої iсторичної ваги як єдиний тогочасний правовий документ найвищого державного рiвня, що спецiально регулює використання української державної символiки.
  Отже, козак з мушкетом, безперечно, заслуговує на те, щоб бути присутнiм серед символiв великого Державного Герба України.
  Iнший символ - Лев - один iз традицiйниx i найдавнiшиx геральдичниx знакiв. Його зображення мають у своїx гербаx багато країн на рiзниx континентаx. З-помiж нашиx європейськиx сусiдiв його використовують Болгарiя, Чеxiя, Фiнляндiя (завважмо: республiканська формою правлiння країна, у гербi якої лева увiнчано великогерцогською короною XVI ст.), Нвецiя, Бельгiя, Люксембурґ, Норвегiя та iн. Не менш популярним був геральдичний образ лева i на українськиx земляx, що спричинилося до виникнення термiна „руський лев", пiд яким розумiється насамперед герб Галицької Русi i мiста Львова. Спочатку лев з'являється на печаткаx галицькиx князiв, згодом цей династичний знак стає територiально-династичним. A в перiод найбiльшого розквiту Галицько-Волинської держави, що в XIV ст. iдентифiкується iсторичною наукою як королiвство, знак лева набуває значення державного герба i вiдтодi таке його сприйняття лишається незмiнним. Цю традицiю в XX ст. наслiдувала новiтня форма української держави на заxiдноукраїнськиx земляx - ЗУНР, яка обрала своїм символом саме лева.
  Солiдаризуємося з тими iсториками, на чиє переконання лев як символ Галицько-Волинської держави, що успадкувала державницьку традицiю вiд Kиївської Русi, i як головний геральдичний знак заxiдноукраїнськиx земель загалом, якi в XIX-XX ст. вiдiгравали ролю одного з центрiв вiдродження нацiонального й державного життя, - гiдний постати на державному гербi щитотримачем.
  Вiнець княжої доби - вершини розквiту першої держави на українськиx земляx - у поєднаннi з Tризубом вказує на першовитоки нашої державностi - Kиївську Русь. Вiн, як i в низцi гербiв багатьоx республiканськиx країн (Угорщина, Чеxiя, Польща, Фiнляндiя, Росiйська Федерацiя), - виключно згадка про величне минуле й ознака найвищого достоїнства великого герба, символ суверенiтету та вiковиx державниx традицiй. Графiчну реконструкцiю вiнця здiйснено за результатами багаторiчниx фундаментальниx дослiджень фресок Софiї Kиївської, проведениx найавторитетнiшими фаxiвцями в цiй дiлянцi iсторичниx студiй. Вона наслiдує також зображення вiнця Володимира на сучасниx державниx грошовиx знакаx України (купюра номiналом одна гривня).

s_006.jpg
Проект великого Державного Герба України.
Aвтори: M.Дмитрiєнко, О.Iваxненко, В.Miтченко, Ю.Савчук.
1996 - 2000 рр.

  Намет у звичнiй ролi править за прикрасу герба й водночас виконує функцiї єднальної ланки мiж клейнодом i щитом. Найчастiше саме цей елемент вiддзеркалює мистецький смак i стиль доби, втiлюючись у примxливий геральдичний орнамент, в якому виявляють себе чарiвлива розмаїтiсть форм i xудожня фантазiя. Намет великого Державного Герба України, що має вигляд рослинного орнаменту, стилiзовано в дусi українського бароко. Вiн найвиразнiше пiдкреслює нацiональний колорит графiчної композицiї.
  Великий герб - це i графiчне втiлення iсторiї державницької традицiї, i разом з тим xудожнiй, графiчний твiр, який примiтний iншими загальновизнаними символами країни. „Без калини немає України" - стверджує народна мудрiсть. Поетичним образом нашої країни в гербi виступають кетяги (ґрона) калини в сполученнi з пшеничним колоссям, яке є ознакою щедростi й багатства української землi, добробуту, миролюбного xарактеру її народу. Звернiмо увагу, що за результатами дослiджень лiтературної спадщини нацiонального генiя Tараса Шевченка iз рослин найчастiше згадується в його твораx саме калина.
  Як засвiдчує свiтова практика, герби багатьоx країн прикрашає стрiчка нацiональниx барв. Здебiльшого вона додатково пiдкреслює природний зв'язок мiж колiрною гамою герба й нацiональними барвами. Tрадицiйно стрiчка розмiщується бiля пiднiжжя щита.
  Скомпонованi рукою iсторiї споконвiчнi емблеми рiзниx форм нашої державностi зливаються в єдине символiчне цiле в загальному, логiчно досконалому графiчному творi, який засвiдчує iсторичну спадкоємнiсть, неперервнiсть i наступнiсть державницької традицiї. Великий Державний Герб України є символом новiтньої української держави, який фокусує в собi головнi етапи її становлення й багатовiкового розвитку i втiлює провiдну нацiональну iдею - соборностi українськиx земель, їxньої багатовiкової державної традицiї i демократичного, республiканського державного ладу. Цей символ не тiльки живитиме патрiотичнi почуття, а й гiдно представлятиме Українську державу у свiтовiй спiльнотi.
  Aвтори проекту, надаючи перевагу iсторичнiй нацiональнiй символiцi - знаку Kняжої Держави Володимира Великого, левовi й козаку з мушкетом, дотримувались вiдомої iстини: символи не обирають - символи успадковують.

Державний прапор України


s_007.jpgДержавний Прапор України - стяг із синьої (або блакитної) і жовтої (або золотої) смуг. За походженням це кольорове сполучення - від символіки Галицького Королівства, яка в свою чергу має скандинавське походження.

Найбільш поширене його трактування - блакитне Українське небо над ланами золотого збіжжя.

Прапор держави - полотнище одного чи  декількох кольорів, офіційна емблема  держави, символ  її суверенітету.     

Прапори держав й народів відомі нам з античних часів. Древні стяги на Русі були у великій шані ще за часів язичництва і після запровадження християнства вони всі освячувались образом животворного Христа, що було перейнято від греків. Слов'яни обожнювали свої знамена. Прапороносцями назначали визначних богатирів, які мали обов'язок постійно тримати прапор над полем бою. 

Найдавніші прапорні полотнища Київської держави були трикутно-клиновидної форми. У ХІІІ-ХІV ст. з'являються чотирикутні прапори з клиновими полотнищами на вільному кінці. Найвживанішим кольором був червоний. Вживали також білий, блакитний кольори, рідше - жовтий. Починають існувати також колірні сполучення.

За правилами вексиології (прапорознавства), порядок кольорів у багатоколірних прапорах ведеться зверху вниз - першим називають той колір, котрий є верхнім і т. д.

Прапор Руської землі був переважно червоним із золотим тризубом - двозубом, а хорогва Галицько-Волинського князівства - відповідно до кольорів свого герба - блакитна (синя) із золотим левом, з такими стягами галицькі полки брали участь у Грюнвальдській битві 1410 року.

Поєднання кольорів жовтого і синього може трактуватися багатозначно: це і поєднання  символів життя - золотого сонця у синьому космосі, це  і чисте, мирне безхмарне небо, що простягнулося над  жовтим кольором  хлібного лану - символом мирної праці і достатку. Як сказав поет:

                                                         Наш стяг - пшениця у степах
                                                         Під голубим склепінням неба.
 

Ще є така думка: синій і жовтий - це вогонь і вода, чоловіча і жіноча стать. Однак головна ідея синьо-жовтого  - це велика гармонія космосу, сонця, землі та всього на землі сущого.

Цікаво, що слово «хохол», яким дехто зневажливо  називає українців - монгольського походження - «хох» - синій, голубий, «улу» (олу) - жовтий. Остання літера   редукувалась і  маємо «хохол». 

Жовто-блакитні барви символізували Київську Державу ще до християнізації Русі. Після прийняття християнства ці кольори освячувалися образом животворного Хреста. Після нашестя татарских орд Батия ця символізація зникла, але згодом відродилася в церковних оздобах, на гербах українських міст. Майже всі герби міст Київщини й України загалом обрамлялися жовто-блакитними кольорами. З XVIII століття полкові й сотенні козацькі прапори Війська Запорозького все частіше виробляються з блакитного полотнища, на якому жовтою фарбою наносять хрест, зорі, зброю, постаті святих.

Синя й жовта барви найчастіше трапляються в козацькому одязі часів Визвольної війни (1648-1654 рр.), а пізніше - гайдамаків часів Коліївщини. У XVIII ст. жовта та блакитна барви домінували у побуті, в церковних речах ... 

На початку 20 ст. У Галичині з.явився жовто-блакитний прапор, який прийняли Українські січові стрільці.  Прапор вивішували на всіляких народних зборах з нагоди відзначення національних свят.  У березні 1918 р. Центральна рада затвердила жовто-блакитний прапор, як символ українського народу, Української Республіки. Ініціатором був М.Грушевський. Після перевороту, вчиненого гетьманом П.Скоропадським, прапор з блакитно-жовтого був змінений на синьо-жовтий і таким уже й залишився.

Українці  у еміграції у повоєнний період, незалежно від політичних поглядів, використовують як національний символ синьо-жовте знамено.

У липні 1990 р. у Києві синьо-жовтий прапор було висвячено в Соборі св. Софії і урочисто піднято біля будинку міськради. Після проголошення незалежності України  Верховна Рада прийняла 28 січня 1992 року постанову про прийняття національного прапора  державним прапором України. Відповідно до Конституції  державним прапором  є  прямокутне полотнище із двох рівних за шириною  горизонтальних смуг:   верхньої синього кольору, нижньої -  жовтого кольору із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3.

 

До питання про національний прапор


Здавна різні народи використовували під час воєнних змагань певні символи, що мали вказувати місце збору воїнів. Найчастіше це був шматок тканини, прикріплений до списа. На князівських стягах давніх слов'ян зображували поганських богів, тотемні знаки, а після прийняття християнства - Ісуса Христа, різних святих. З утрадиційненням на наших землях засад геральдики (кінець XIII століття) пов'язана поява й утвердження постійних земельних гербів, на основі яких пізніше сформувалися національні символи.

Українське синьо-жовте колірне сполучення - одне з найдавніших серед сучасних національних прапорів. Походить воно від герба Галицько-Волинського князівства - золотого лева в синьому полі, який з'явився в другій половині XIII століття. На цей самий час усталилися державні знаки і в сусідніх країнах - Польщі, Чехії, Угорщині.

Найраніше з відомих зображень лева зустрічається на печатці з грамоти 1316 року князів Андрія і Лева II; проте вважають, що ця печатка належала ще князеві Леву Даниловичу.

Лев як герб Русі виступає в XIV столітті й на інших княжих печатках, а після розпаду князівства - на печатках польських королів та литовських князів, які захопили українські землі, на монетах, карбованих у 1350-1410 роках у Львові з написом "Монета Русі", на архітектурних деталях тощо.

1410 року ополчення Львівської землі брало участь у звитяжній Грюнвальдській битві під синьою корогвою із зображенням жовтого лева, що спинається на скелю. Такі самі барви мало знамено Перемиської землі (на синьому полотнищі жовтий двоголовий орел під короною).

Золотий лев, що спинається на скелю, став гербом Руського воєводства, утвореного 1434 року (об'єднувало Львівську, Галицьку, Перемиську, Сяноцьку, а з XVI століття і Холмську землі). Відомі спроби загарбників "полонізувати" цей герб, змінивши колір поля на червоний, однак "Руський лев" зберіг свої барви й був самобутнім знаком західноукраїнських земель аж до кінця XVIII століття.

Розвиток козаччини мав значний вплив на українське прапорництво. Наймаючи козаків для воєнних походів, монархи дарували їм клейноди, які пізніше залишалися і використовувалися козаками. Так, 1593 року імператор Священної Римської імперії Рудольф II передав запорізьким козакам прапор, через рік його посол Еріх Лясота привіз ще один. Ці прапори, як і корогви, даровані цісарем Максиміліаном та семигородським князем (з їхніми гербами), козаки втратили після поразки повстання під проводом Наливайка та Лободи.

Під час національно-визвольної війни 1648-1654 років козацьке військо використовувало прапори різної барви із зображеннями зірок, хрестів, місяців, гетьманських або земельних гербів. Ось як описує очевидець штурм козаками Чернігівського полку міста Гомеля 1651 року: "Наступ почався 4 червня в неділю. О восьмій годині рано, при зміні варти, побачили спершу корогву червону з білим хрестом і білою обвідкою, потім показалася друга червона корогва, а коло неї три білі й дві чорні, і дві жовто-облочисті (тобто - блакитні), під ними 8 тисяч козаків кінних і піших вибраного війська". Як вони виглядали видно з опублікованих Я. Ісаєвичем зразків козацьких прапорів.

Основним клейнодом був блакитний прапор з червоно-білим орлом, дарований 1646 року польським королем Владиславом IV. У лютому 1649 року польські посли передали в Переяславі Б. Хмельницькому "нову королівську корогву, червону з білим орлом і написом "Ioannes Casimirus rex". Ці два прапори були втрачені 1651 року під Берестечком.

Після того, як 1655 року козаки зняли облогу Львова, очевидець цієї події свідчить, що за Хмельницьким несли прапори з його гербом "Абданк" та із зображенням архангела Михаїла, який простромлює змія (мабуть, символів Гетьманщини та Запоріжжя). Павло Алеппський під час перебування на Україні бачив гетьманську корогву, зшиту з чорної та жовтої смуг. У Переяславі 8 січня 1654 року Бутурлін передав царські знамена із зображеннями св. Антонія, Феодосія і Варвари.

З цього видно, що Гетьманщина користувалася в XVII столітті різноколірними прапорами. Існували полкові, сотенні, курінні та інші корогви (великий полковий прапор), знамена й значки (малий полковий прапор).

Запорожжя мало своє власне прапорництво. Велика корогва Запорозької Січі була червона із зображенням на лицьовому боці білого архангела Михаїла, а на зворотному - білого грецького хреста, оточеного золотими небесними світилами: сонцем, півмісяцем та зірками. Прапори куренів і паланок були переважно малинові із зображеннями святих або хреста (під впливом цього наприкінці XIX століття виникло не зовсім обгрунтоване твердження, що запорозький прапор був малиновий). Корогва для морських походів була біла із зображенням св. Миколи. Збереглася також інша морська корогва - червона з козацьким кораблем та чорним двоголовим царським орлом.

Крім військових прапорів, були в XVI-XVIII століттях міські (магістратські), цехові та інші. Так, місто Богуслав одержало 1620 року привілей, у якому визначався прапор: "між берегами зеленими річка блакитна, на якій 3 скелі з хрестами золотими".

У XVIII столітті поширилися прапори з поєднанням блакитного і жовтого кольорів. Так, 1717 року для пошиття прапорів Полтавського полку було закуплено блакитний та жовтий лудан, а також "справлено полковую короговь" - блакитну з жовтим хрестом. 1758 року розроблено "абрысъ" для виготовлення прапорів Лубенського полку: на одному боці на блакитному полі було зображення козака із самопалом у золотому щиті (трактованого як національний герб), а на другому - полкова або сотенна емблема. Відомий подібний прапор Домонтівської сотні Переяславського полку (1762 року) та інші.

За свідченням сучасників, у жовті жупани та в блакитні шаровари й контуші були вдягнені гайдамаки Гонти під час повстання 1768 року.

Після поділу Польщі 1772 року Галичина потрапляє під владу Австрії, давні синьо-жовті символи було скасовано, а для "королівства Галіції та Лодомерії" надумано нові герб та штандарт (спершу синьо-червоно-жовтий, потім синьо-червоний, а після виділення Буковини 1849 року-червоно-синій; для Буковини синьо-червоний).

У березні 1848 року в Австрійській імперії вибухнула революція, що дала поштовх і для українського національно-визвольного руху. Другого травня у Львові було створено Головну Руську Раду, яка займала лояльне становище щодо австрійської влади. І коли в червні на ратуші Львова з'явився синьо-жовтий прапор, члени Ради поспішили відмежуватися, заявивши, що "то не Русини оучинили, й наветь не знають, кто тое оучинивь".

У квітні 1848 року австрійська влада дозволила створити Національну гвардію "для підтримання порядку". У 19-му параграфі її Статуту зазначалося, що "каждий баталіон масть корогву, а каждий швадронь штандарь, оздобленій колорами краю". Під час слов'янського з'їзду в Празі (2-16 червня) українська та польська делегації дійшли згоди, що загони Національної гвардії в Галичині "за відзнаки матимуть герби обох народів побіч себе".

Однак, насправді почалось активне створення загонів польської гвардії. Це спричинило опір українського населення. Так, селяни Старого Милятина відмовлялися вступати до гвардії "під знаком орла єдиноглавого" (тобто польської) й вимагали організувати "Руську гвардію». 20 вересня Головна Руська Рада видає відозву до українського народу в справі організації загонів Національної гвардії. У Стрию, Дрогобичі, Яворові, Бережанах та інших містах і селах створюються такі загони, освячуються сині хоругви із золотим "Руським левом". Звертаючись від сільських громад до Ради, "много депутованих просили, даби їм для села зараз штандар руський зо Львова спровадити, ібо тут нема добрих ремісльників, котрії би такий штандар чесно зділати могли". Тому широкого вжитку набули прапори з двох горизонтальних смуг "у руських барвах" - синьо-жовті та жовто-сині (першою, за правилами вексилології - науки про прапори - зазначається верхня барва). Описуючи перший з'їзд українських вчених у Львові, Яків Головацький подає: "Дня 7/19 жовтня въ четверг 1848 г. от-вореньш зоставь соборь ученыхь рускихь и любителей народного просвьщенія... О ІІ-й године сойшлися для отворенія собора все собраніи члены и многіи госте съ отзнаками русконародными до музеальной сали. Красно прибраніи стены поразили сильнымъ впечатлениемъ очи всехъ присутствовавшихъ. Першій разъ Русины узрелися въ месци, гдє имъ все припоминало народность. Под образомъ державного монарха спочиило две, хоругви синожовти... окна и столпы украшени були народними барвами - при сихъ последнихъ стремели по паре прапоровъ тоже синожовтом барвы..."

І далі пояснює символіку кольорів: "...Народни барвы просвещали намъ и выображали не богатства, збытокъ, але сильную, щирую волю, благое намереніе. Синій цветъ, якъ чисте небо южной Руси, ясный, погодливый, якъ душа щирого не скаженого Русина, изьображавъ миръ и спокой, якого до розвитія нашого народного потреба. Золотый цветъ, якъ тіи зорницъ на ясномъ небе, изъображали ясное светло, до котрого намъ стремитися належить". Це тлумачення національних барв поширилося серед народу. М.Устиянович у вірші "Братки" пише:

Їх барви красні
Мають бути конче,
Сли само небо,
Сли місяць і сонце,
Сли й нарід руський
Їх цвіт почитає
І дуже радо
Ним ся украшає.


Галичина наприкінці XIX століття була своєрідним "українським П'ємонтом", тож не дивно, що відроджені національні барви швидко було сприйнято й на інших українських територіях. Тому, коли в 1911 -1913 роках на сторінках київських і львівських часописів зав'язалася полеміка про українську національну символіку (у ній брали участь І. Крип'якевич, К. Широцький, С. Томашівський та інші), питання національних барв не викликало жодного сумніву (не був погоджений тільки порядок розміщення синього та жовтого кольорів на прапорі).

Після лютневої революції 1917 року [в Російській імперії]по країні прокотилася хвиля масових мітингів і демонстрацій. У Києві такий мітинг відбувся 29 (16 старого стилю) березня. На ньому робітники, солдати, інтелігенція йшли під червоними та жовто-блакитними прапорами. У київській газеті "Последние новости" був надрукований вірш Ядова "16 марта", у ньому є такі рядки:

А под этим лучезарным сводом
В вихре труб ликующего звона,
Над свободным радостным народом
Гордо рдеют красные знамена.
Не сдержать ликующей стихии,
Не объять очами всей картины...
Вот сияют желто-голубые
Гордо флаги "Вильной Украины".


Під цими ж прапорами відбувалися масові маніфестації в Харкові, Севастополі та багатьох інших містах України.

18 травня в Києві відкрився І Український військовий з'їзд, на який Петроградська делегація прислала синьо-жовтий прапор з написом: "Хай живе національно-територіальна автономія!". Улітку 1917 року частина кораблів Чорноморського флоту підняла українські прапори. Під національними та червоними прапорами 22 листопада в Києві святкувалося проголошення Української Народної Республіки.

14 січня 1918 року Центральна Рада ухвалила "Тимчасовий закон про фльоту Народної Української Республіки", у якому зазначалося:

"...2. Прапором Укр. Військової фльоти є полотнище о двох - блакітному і жовтому - кольорах. В кряжі блакітного кольору історичний золотий тризубець з білим внутрішнім полем в ньому.

3. Прапором Укр. торговельної фльоти є полотнище о двох - блакітному і жовтому - кольорах".

За гетьмана П. Скоропадського також на блакитно-жовтій основі опрацьовано кількадесят різних державних службових прапорів. Зокрема, наказом по морському відомству від 18 липня 1918 року було затверджено новий військово-морський прапор: "...білий прапор з рівним синім хрестом, який ділить прапор на 4 рівних частини. Ширина хреста 1/2 всієї довжини прапора. Відступивши на 1/8 ширини хреста, проходить коло нього такої ж ширини (теж 1/8 ширини хреста) синя смужка, крім тих його боків, які прилягають до крижа. В крижі ж теж, відступивши на 1/8 ширини хреста від його боків, міститься національний прапор Держави (складений з блакитної і жовтої горизонтальних смуг), в центрі якого міститься золота печатка св. Володимира такої ж ширини, як хрест і в 1 і/2 рази вища своєї ширини. Прапор шиється з матерії відповідного кольору, а печатка малюється бронзовою фарбою".

У листопаді 1918 року почалася національно-визвольна боротьба на Західній Україні. Тимчасовий основний закон, ухвалений 13 листопада у Львові Українською Національною Радою, проголосив державним прапором Західноукраїнської Народної Республіки синьо-жовтий (артикул У).

20 березня 1920 року ухвалено крайовий синьо-жовтий прапор Підкарпатської Русі (як складової частини Чехословаччини), а також крайовий герб, що складався з двох полів: срібного з ведмедем (символ Закарпаття) та синьо-жовтого (символ єдності з Україною).

Синьо-жовті прапори були і в проектах Конституцій УНР, розроблених 1920 року Всеукраїнською Національною Радою (у Кам'янці на Поділлі, 9-13 травня) та Урядовою Конституційною комісією Української держави (у Тарнові [Польща], 1 жовтня).

Поширилося й нове тлумачення барв: синьої, як чистого неба - символа миру, жовтої, як пшеничного лану - символа багатства України.

У міжвоєнний період на Західній Україні (окупованій Польщею) почалися дискусії про порядок кольорів на прапорі. Історично склався і був визнаний синьо-жовтий, однак прихильники жовто-синього (блакитного) обґрунтовували свою позицію тим, що за правилами геральдики зверху вміщується барва основного символу, а знизу - барва поля герба (герб УНР - золотий тризуб у синьому полі). Таке правило справді існувало в німецькій геральдиці для створення міських прапорів. Його використали поляки, узаконюючи в серпні 1919 року біло-червоний прапор. Але, скажімо, в Угорщині, Боснії та інших землях воно діяло навпаки. Оскільки українська вексилологія й геральдика з огляду на історичні обставини формувалися під різноманітними впливами й не мали (на відміну од польських) єдиних усталених правил, то зовсім не зрозуміло, навіщо було штучно переносити вимоги німецької геральдики на українських грунт, та ще й для національного прапора? Ще більше цю плутанину посилила видана 1935 року у Львові брошура Т. Скотинського "Український герб та прапор".

Незважаючи на ці дискусії, коли 1939 року було проголошено незалежність Карпатської України (після анексії Німеччиною Чехії й розпаду Чехословацької республіки), Перший Сейм Карпатської України 15 березня в Хусті ухвалив закон, ч. І, у якому, зокрема, зазначалося: "§5. Барва державного прапора Карпатської України є синя і жовта, причому барва синя є горішня, а жовта є долішня".

Через те, що непорозуміння тривали й після війни серед українців на еміграції, Українська Національна Рада 27 червня 1949 року ухвалила, що до остаточного встановлення державних символів незалежною владою на Україні - національним прапором є синьо (блакитно)-жовтий.

В УРСР державним прапором за Конституцією 1919 року (ст. 35) було прийнято червоне полотнище із золотою абревіатурою (пізніше доповнене золотим серпом і молотом). Подібні прапори мали й інші республіки СРСР. 21 листопада 1949 року Указом Президії Верховної Ради УРСР червоний прапор з написом "УРСР" було замінено двоколірним, верхня смуга якого (2/3) - червона, а нижня (1/3) - лазурова. У верхній частині прапор має золоте зображення серпа, молота і п'ятикутної зірки. Вживання лазурової барви пояснювали тим, що нібито під лазуровими прапорами український народ на чолі з Богданом Хмельницьким боровся проти чужоземних загарбників і возз'єднався з російським народом. (Важко сказати, звідки взялася така версія. Може, мали на увазі дарований козакам польським королем Владиславом IV блакитний прапор з біло-червоним орлом?).

Синьо-жовтий прапор, як і національні прапори інших народів СРСР, сталіністами піддавався всілякому паплюженню. Так, ширилися вигадки, що синьо-жовті барви запозичені Мазепою з шведського прапора. Цю нісенітницю спростовують історичні матеріали. Ось як описує перебування в Бендерах Мазепи та його прибічників після Полтавської битви очевидець: "...полки українські і курені запорозькі стояли в порядку зі зброєю, військо було нечисленне, але з кожним днем збільшувалося. Орел України (!) і Архангел Запоріжжя повівали над військом..." Парадоксально, але "орел України" був нічим іншим, як двоголовим російським орлом. Про це свідчать і дослідження надмогильної плити гетьмана. Можна ще додати, що тоді ж (1709 р.) у Бендерах козакам було передано від турецького султана блакитно-червону корогву: "На червонім тлі півмісяць і над ним срібна звізда, а на блакитному тлі золотий хрест Східної церкви. Знам'я се було посвячене царгородським патріархом, був се символ злуки ісламу з християнством".

На жаль, не зовсім об'єктивний характер має стаття В. Ткаченка "Національна символіка: минуле і сучасне" ("Радянська Україна", 1989, 26 лютого). Автор пише: "Було б великою натяжкою в конкретних умовах громадянської війни, коли нація була розколота на два табори, що протиборствували, вважати тризуб і жовто-блакитний прапор приналежністю етнічної культури". Що цей антагонізм у символіці надуманий, свідчить (крім наведених попереду фактів) те, що під червоними та синьо-жовтими прапорами відбувалося 1919 року в Києві перше за Радянської влади відзначення роковин Т. Шевченка; під цими самими прапорами проходило Шевченківське свято 1920 року в радянській Одесі; з цими ж "приналежностями етнічної культури" частини Червоної Української Галицької армії воювали за Радянську владу. Якщо зважити, що приїзд Директорії 19 грудня 1918 року до Києва був зустрінутий "національними та червоними відзнаками", то за такою логікою й на червоний прапор можна чіпляти ярлик контрреволюції.

Далі автор статті твердить, що українська символіка "остаточно дискредитована тим, що фігурувала на нашивках бандерівських бойовиків", та робить висновок: "...в наявності діалектичне заперечення із збереженням суттєвих, а не формальних сторін суспільного буття". Коли цю думку розвинути далі, то виникне питання: а чи не дискредитоване сталіністами червоне знамено, під яким вони чинили свої криваві "подвиги", чи не спрофановане воно роками застою? Може, В. Ткаченко вважає, що червоний прапор, користуючись його словами, також "як символ давньої ідеології відійшов у минуле разом з епохою"? А чи не краще не приписувати національним символам вигаданих ознак, не навішувати на них фальшивих ярликів?

Окрім того слід усвідомити, що Організація Українських Націоналістів мала свою власну символіку. Прапором ОУН було блакитне полотнище з особливою відміною тризуба (мечем замість середнього зуба). Після розколу в цій організації на початку 1940 року цей прапор залишився за ОУН-мельниківцями. ОУН-бандерівці на проведеному в квітні 1941 року в Кракові II Великому зборі ОУН прийняли окрему постанову: "Організація Українських Націоналістів вживає свойого окремого організаційного прапора чорної та червоної краски. Уклад і обов'язуючі пропорції будуть ухвалені окремою комісією". Треба пам'ятати і те, що в міжвоєнний період на Західній Україні національний прапор використовувався.

Тепер ставлення до національної символіки в нашій країні змінюється. Виявляється, що вона зовсім не націоналістична, а навпаки - має гуманний зміст. Так, у прапорі Естонії синій колір є символом чистого неба, чорний - родючої землі, білий - чистої душі народу; у прапорі Литви жовта барва символізує сонце, зелена - ліси й луги, червона - литовську землю.

Серед певної категорії населення нашої республіки побутує думка, що український національний синьо-жовтий прапор створений самим народом; під час історичних звершень він ставав символом боротьби за його національні й соціальні права. У ньому втілені віковічні прагнення до миру, праця, краса та багатство рідної землі. Це одна точка зору, але існують й інші. На часі проведення референдуму. В Литовській РСР національний прапор проголошено Державним прапором республіки, замість вигаданого 1953 року. Офіційно визнано національні прапори й у республіках Закавказзя.

На початку століття Мстислав Рус писав у вірші "Наш прапор":

Прапор Руси повіває
Синьо-жовтий, злотом тканий,
А на чім завіт сіяє,
Мономахом ще нам даний.
Гей! Єднайтесь рідні діти,
Бо в єдности наша сила -
Єдність може лиш злучити,
Що незгода розлучила...


Андрій Гречило


s_008.jpgГерб Війська Запорізького - в ширшому трактуванні символ Великої України взагалі (без Києва). Символізує героїчну добу історії нашої нації, козацьку спадкоємність Українців, нашу завзятість, впертість і відчайдушність в обороні Рідного Краю.

 

 

 

s_009.jpgГерб Королівства Галичини і Лодомерії - в ширшому трактуванні символ Західної України і Галичини. За походженням є Гербом Галицьких королів. Зображується згідно національних Українських кольорів - золотим на синьому тлі. Водночас є символом духовного й культурного центру України - міста Львова.

 

 

 

s_010.jpg   Герб міста Києва - столиці Української Держави, найдревнішого міста Східної Европи. Зображує Архангела Михаїла - Святого покровителя, захисника і оборонця цієї Української перлини. За леґендою, під час нападу на Київ печенігів у 1036 році Архангел Михаїл у вигляді молодого хлопця повідомив Короля Русі Ярослава Мудрого (який з військом тоді був поза столицею) про цей напад і в такий спосіб врятував місто.

 

 

  
s_011.jpgПрапор боротьби за Волю України. Виник у середині ХХ століття як символіка Української Національної Революції. Має багато трактувань, з яких найбільш розповсюджені „Воля або смерть" (червоний - традиційний колір волі; чорний - колір жалоби по умерлим), „кров борця за Україну на чорній Українській землі".

Червоно-чорне кольорове сполучення дуже поширене в Українській вишивці, в візерунках, в народному малюванні і є дуже древнім за походженням, можливо, воно мало сакральне значення.

 


s_012.jpgПрапор Війська Запорізького - стяг малинового кольору, традиційно вважається Козацьким Прапором. Малиновий колір є в геральдиці кольором шляхетності й рицарства, перемоги та відваги.

 

 

 

 

s_013.jpgБойовий Тризуб - Тризуб із зображенням середнього зуба у вигляді Меча є символом боротьби проти ворогів України, помсти катам нашого народу, справедливої відплати. Виник у 1920-х роках у середовищі Українських Націоналістів, використовувався як офіційний символ ОУН; від 1940 року був емблемою ОУН полковника А. Мельника.

 

 

 

Державний гімн України


Гімн - величава пісня, виконання якої пов´язане із святкувими урочистостями, офіційними державними заходами, військовими парадами,  політичними подіями, релігійними ритуалами тощо. Державні і національні гімни  утверджують усталене традицією почуття єдності і самобутності народу. Це ті слова та музика, які змушують кожного з нас підніматися при перших же акордах, з трепетом у душі слухати мелодію, яка кличе до високого і світлого.

Своїм корінням гімни сягають глибокої давнини. Спочатку вони використовувалися для прославлення богів і героїв.

Більшість сучасних державних гімнів європейських країн зародилися у 18-19 ст. У піснях-гімнах сконцентрована жива історія  народів, їх прагнення до волі, відображені шляхи визвольних прагнень, національно-політичні ідеали.

Текст Державного Гімну України українською мовою:

 

Державний гімн  України

Ще не вмерла України ні слава, ні воля.
Ще нам, браття Українці, посміхнеться доля!
Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Душу й тіло ми положим за нашу Свободу,
І покажем, що ми, браття, Козацького Роду!
Станем разом всі за волю від Сяну до Дону:
В Ріднім Краї панувати не дамо нікому!
Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,
Як на нашій Україні доленька доспіє.

Душу й тіло ми положим за нашу Свободу,
І покажем, що ми, браття, Козацького Роду!

А завзяття, праця щира свого ще покаже,
Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже.
За Карпати відіб'ється, згомонить степами -
України Слава стане поміж народами!

Душу й тіло ми положим за нашу Свободу,
І покажем, що ми, браття, Козацького Роду!


Текст Державного Гімну України в англійському перекладі:

Anthem of the Ukraine

Ukraine's glory has not perished, nor her freedom.
Upon us, brothers Ukrainians, fate shall smile once more.
Our enemies will vanish, like dew in the morning sun,
And we too shall rule, brothers, in a free land of our own.


We'll lay down our souls and bodies to attain our Liberty,
And we'll show that we, brothers, are of the Cossaks nation.

Stand together for freedom, from the Sian to the Don,
We will not allow others to rule in our Motherland.
The Black Sea will smile and grandfather Dnipro will rejoice,
For in our own Ukraine fortune shall flourish again.

We'll lay down our souls and bodies to attain our Liberty,
And we'll show that we, brothers, are of the Cossaks nation.

Our persistence and our sincere toils will be rewarded,
And freedom's song will resound throughout all of Ukraine.
Echoing off the Carpathians, and rumbling across the steppes,
Ukraine's fame and glory will be known among all nations.


We'll lay down our souls and bodies to attain our Liberty,
And we'll show that we, brothers, are of the Cossaks nation.

 


s_014.jpgСтворення українсько гімну бере початок з осені 1862 року. Український етнограф, фольклорист, відомий поет, член Російського географічного товариства (1873 р.), лауреат золотої медалі Міжнародного географічного конгресу в Парижі (1875 р.) та Уваровської премії петербурської Академії наук (1879 р.) Павло Платонович Чубинський (1839-1884 рр.) пише вірш «Ще не вмерла Україна», якому у майбутньому судилося стати національним, а згодом і державним гімном українського народу. Поширення цього вірша серед українофільських гуртків, щойно об'єднаних у Громаду сталося миттєво. Проте, вже 20 жовтня того ж року шеф жандармів князь Долгоруков дає розпорядження вислати Чубинського «за вредное влияние на умы простолюдинов» на проживання в Архангельську губернію під нагляд поліції. Перша публікація вірша П.Чубинського була у львівському журналі "Мета", 1863, № 4

Отримавши поширення на Західній Україні патріотичний вірш не пройшов повз увагу й релігійних діячів того часу. Один з них, отець Михайло(Вербицький)(1815-1870 рр.)., ще й знаний композитор свого часу, захоплений віршем Павла Чубинського пише музику до нього. Вперше надрукований у 1863, а з нотами - 1865 вперше почав використовуватись як державний гімн у 1917 році.

У 1917-1920 "Ще не вмерла Україна" як єдиний державний гімн законодавче не був затверджений, використовувалися й інші гімни.

15 січня 1992 музична редакція Державного гімну була затверджена Верховною Радою України, що знайшло своє відображання у Конституції України. Проте, тільки 6 березня 2003 року Верховна Рада України ухвалила Закон „Про Державний гімн України", запропонований президентом Леонідом Кучмою. Законопроектом пропонувалося затвердити як Державний гімн Національний гімн на музику Михайла Вербицького зі словами тільки першого куплета і приспіву пісні Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна». У той же час перша строфа гімну, згідно з пропозицією президента, звучатиме «Ще не вмерла України і слава, і воля».

Цей закон підтримали 334 народних депутати, проти висловилися 46 з 433, що зареєструвалися для голосування. Не брали участі в голосуванні фракції Соцпартії і Компартії.

З прийняттям цього закону Стаття 20 Конституції України набула завершеного вигляду. Національний гімн на музику М.Вербицького отримав слова, віднині затверджені законом.

 

 

Державні символи президента України

s_015.jpgЗ метою запровадження атрибутів української державності Указом Президента від 29 листопада 1999 року, було постановлено, що офіційними символами глави держави є: Прапор (штандарт) Президента України, Знак Президента України, Гербова печатка Президента України, Булава Президента України.

 




s_016.jpg
Штандарт Президента

Штандарт затверджений Указом Президента України "Про офiцiйнi символи глави держави" вiд 29 листопада 1999р. за   1507/99. Прапор (штандарт) становить собою квадратне синє полотнище зi зображенням у центрi золотого Знака Княжої Держави Володимира Великого, по периметру йде золота лиштва з рослинного орнаменту.

Древко Прапора (штандарта) Президента України дерев'яне, верхівка древка має форму кулі з онікса, яка оздоблена рельєфним накладним орнаментом із жовтого металу.

В Україні до 1999 року символом президентської влади був тільки штандарт глави держави. До 1999 року він мав скромніше полотнище, але гарніший держак.

Нове двостороннє шовкове полотно було вишито на спеціальному обладнанні, що дозволяє досягнути унікальних ефектів. Наприклад, на одній стороні штандарта нанесено понад мільйон стібків ниткою двох відтінків - червонного і жовтого золота. А вишитий тризуб, завдяки використанню спеціальної підкладки, вийшов об'ємним. За такою ж технологією зроблені і прапори королеви Великої Британії, президентів США та Франції.



 

s_017.jpgПечатка Президента

Гербова печатка затверджена Указом Президента України "Про офiцiйнi символи глави держави" вiд 29 листопада 1999р. за 1108; 1507/99 . Вона має круглу форму. У центрi - зображення малого Державного Герба України, по колу йде напис "Президент України". Пiд гербом - стилiзоване зображення знака Ордена князя Ярослава Мудрого. Автор проекту - Олекса Руденко.





Герби областей України:

АР КРЫМ

Областной центр: г.Симферополь
Площадь : 26 100 км2
Население : 2 134 700 чел.
Плотность : 82 чел/км2
Городов : 16
Городов обл.подчинения : 11
Сел : 957
Районов : 14

 

 

 

 

ВИННИЦКАЯ ОБЛАСТЬ

Областной центр : г.Винница
Площадь : 26 500 км2
Население : 1 753 900 чел.
Плотность : 66 чел/км2
Городов : 18
Городов обл.подчинения : 5
Сел : 29
Районов : 27

 

 

 

 

ВОЛЫНСКАЯ ОБЛАСТЬ

Областной центр : г.Луцк
Площадь : 20 200 км2
Население : 1 054 700 чел.
Плотность : 52 чел/км2
Городов : 11
Городов обл.подчинения : 3
Сел : 22
Районов : 16

 

 

 

 

ДНЕПРОПЕТРОВСКАЯ ОБЛАСТЬ

Областной центр : г.Днепропетровск
Площадь : 31 900 км2
Население : 3 532 800 чел.
Плотность : 111 чел/км2
Городов : 20
Городов обл.подчинения : 12
Сел : 45
Районов : 22

 

 

 

 

ДОНЕЦКАЯ ОБЛАСТЬ

Областной центр : г.Донецк
Площадь : 26 500 км2
Население : 4 774 400 чел.
Плотность : 180 чел/км2
Городов : 51
Городов обл.подчинения : 27
Сел : 132
Районов : 18

 

 

 

 

ЖИТОМИРСКАЯ ОБЛАСТЬ

Областной центр : г.Житомир
Площадь : 29 900 км2
Население : 1 373 900 чел.
Плотность : 46 чел/км2
Городов : 10
Городов обл.подчинения : 4
Сел : 1631
Районов : 23

 

 

 

 

ЗАКАРПАТСКАЯ ОБЛАСТЬ

Областной центр : г. Ужгород
Площадь : 12 800 км2
Население : 1 253 900 чел.
Плотность : 98 чел/км2
Городов : 10
Городов обл.подчинения : 4
Сел : 20
Районов : 13

 

 

 

 

ЗАПОРОЖСКАЯ ОБЛАСТЬ

Областной центр : г.Запорожье
Площадь : 27 200 км2
Население : 1 909 300 чел.
Плотность : 70 чел/км2
Городов : 14
Городов обл.подчинения : 4
Сел : 23
Районов : 20

 

 

 

 

ИВАНО-ФРАНКОВСКАЯ ОБЛАСТЬ

Областной центр : г. Ивано-франковск
Площадь : 13 900 км2
Население : 1 403 700 чел.
Плотность : 101 чел/км2
Городов : 15
Городов обл.подчинения : 4
Сел : 24
Районов : 14

 

 

 

 

КИЕВСКАЯ ОБЛАСТЬ

Областной центр: г.Киев
Площадь : 28 100 км2
Население : 1 808 300 чел.
Плотность : 64 чел/км2
Городов : 25
Городов обл.подчинения : 11
Сел : 30
Районов : 25

 

 

 

 

КИРОВОГРАДСКАЯ ОБЛАСТЬ

Областной центр : г.Кировоград
Площадь : 24 600 км2
Население : 1 115 700 чел.
Плотность : 45 чел/км2
Городов : 12
Городов обл.подчинения : 3
Сел : 26
Районов : 21

 

 

 

 

ЛУГАНСКАЯ ОБЛАСТЬ

Областной центр : г.Луганск
Площадь : 26 700 км2
Население : 2 507 300 чел.
Плотность : 94 чел/км2
Городов : 37
Городов обл.подчинения : 16
Сел : 109
Районов : 18

 

 

 

 

 ЛЬВОВСКАЯ ОБЛАСТЬ

Областной центр : г. Львов
Площадь : 21 800 км2
Население : 2 611 000 чел.
Плотность : 120 чел/км2
Городов : 43
Городов обл.подчинения : 8
Сел : 35
Районов : 20

 

 

 

 

НИКОЛАЕВСКАЯ ОБЛАСТЬ

Областной центр : г.Николаев
Площадь : 24 600 км2
Население : 1 251 500 чел.
Плотность : 51 чел/км2
Городов : 9
Городов обл.подчинения : 4
Сел : 17
Районов : 19

 

 

 

 

ОДЕССКАЯ ОБЛАСТЬ

Областной центр : г.Одесса
Площадь : 33 300 км2
Население : 2 448 200 чел.
Плотность : 74 чел/км2
Городов : 19
Городов обл.подчинения : 6
Сел : 1136
Районов : 26

 

 

 

 

ПОЛТАВСКАЯ ОБЛАСТЬ

Областной центр : г.Полтава
Площадь : 28 800 км2
Население : 1 609 400 чел.
Плотность : 56 чел/км2
Городов : 15
Городов обл.подчинения : 4
Сел : 21
Районов : 25

 

 

 

 

РОВЕНСКАЯ ОБЛАСТЬ

Областной центр : г.Ровно
Площадь : 20 100 км2
Население : 1 168 300 чел.
Плотность : 58 чел/км2
Городов : 15
Городов обл.подчинения : 3
Сел : 20
Районов : 18

 

 

 

 

СУМСКАЯ ОБЛАСТЬ

Областной центр : г.Сумы
Площадь : 23 800 км2
Население : 1 279 900 чел.
Плотность : 54 чел/км2
Городов : 15
Городов обл.подчинения : 6
Сел : 20
Районов : 18

 

 

 

 

ТЕРНОПОЛЬСКАЯ ОБЛАСТЬ

Областной центр : г.Тернополь
Площадь : 13 800 км2
Население : 1 134 200 чел.
Плотность : 82 чел/км2
Городов : 18
Городов обл.подчинения : 0
Сел : 17
Районов : 17

 

 

 

 

ХАРЬКОВСКАЯ ОБЛАСТЬ

Областной центр : г.Харьков
Площадь : 31 400 км2
Население : 2 887 900 чел.
Плотность : 92 чел/км2
Городов : 17
Городов обл.подчинения : 6
Сел : 61
Районов : 27

 

 

 

 

ХЕРСОНСКАЯ ОБЛАСТЬ

Областной центр : г.Херсон
Площадь : 28 500 км2
Население : 1 161 400 чел.
Плотность : 41 чел/км2
Городов : 9
Городов обл.подчинения : 3
Сел : 654
Районов : 18

 

 

 

 

ХМЕЛЬНИЦКАЯ ОБЛАСТЬ

Областной центр : г.Хмельницкий
Площадь : 20 600 км2
Население : 1 414 900 чел.
Плотность : 69 чел/км2
Городов : 16
Городов обл.подчинения : 5
Сел : 15
Районов : 20

 

 

 

 

ЧЕРКАССКАЯ ОБЛАСТЬ

Областаной центр : гюЧеркассы
Площадь : 20 900 км2
Население : 1 386 600 чел.
Плотность : 66 чел/км2
Городов : 16
Городов обл.подчинения : 5
Сел : 15
Районов : 20

 

 

 

 

ЧЕРНИГОВСКАЯ ОБЛАСТЬ

Областной центр : г.Чернигов
Площадь : 31 900 км2
Население : 1 225 200 чел.
Плотность : 38 чел/км2
Городов : 15
Городов обл.подчинения : 2
Сел : 30
Районов : 22

 

 

 

 

ЧЕРНОВИЦКАЯ ОБЛАСТЬ

Областной центр : г.Черновцы
Площадь : 8 100 км2
Население : 918 500 чел.
Плотность : 113 чел/км2
Городов : 11
Городов обл.подчинения : 1
Сел : 8
Районов : 11

  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv

Хто зараз на сайті

На сайті один гість та відсутні користувачі

Відкритий лист