Інститут Україніки

Головне меню

Карта проїзду

 

Село Забріддя - центр Забрідської сільської ради Черняхівського району. Забріддя віддалене районного центру на 12 кілометрів, від обласного на - 25 кілометрів, село межує з Коростишівським районом і віддалене від м. Коростишів на 20 кілометрів.

Через село протікає річка Мика, притока річки Тетерів. Село Забріддя, як писав у книзі «Историко - статистическое описание церквей й приходов Волинской Епархии» М.І. Теодорович волості Бежівської від Житомира 20 вертсков. Село Забріддя під іменем Малого Щенієва згадується актом від 1700 року 18 лютого в скарзі дворянина Олександра Збігнева Якубовського на дворян Івана та Михайла Пашковських, проте, що вони захопили частину Щенієва чи Забріддя, що належало Якубовському користуючись захистом козацького полковника Палія, збирають на свою користь данину, яка належала Якубовському. Крім цього село відоме з письмових джерел з 1617 року. Воно розташовано на мальовничих берегах річки Мики.

А перші поселенці поселилися тут в давнину. Перші дев'ять хат були побудовані понад шляхом, що вів із села Щеніїв в село Студеницю Коростишівського району (шлях існує до цього часу). Перші поселенці будувались на краю урочища Чернеччина. Чому така назва була дана цій частині Забрідської землі і вона переходила з покоління в покоління? Колись жив тут чернець, і яку релігію він проповідував невідомо. Але 5уло найкраще місце для поселенців.

 Забрідчани так і не підкорилися пану Якубовському і перейшли в його володіння, Бо тут жили горді та сміливі люди, їх прізвиська говорять, що були Галаї, Вигопи, Самки Кирпаті, Балабони, Дрислі, Барани, Безлюби, Дрити, Горобці, Стрільці, Пархоми, Кульби, Кабани, Карасі, Коти і тільки напевно при реєстрації козаків були надані польські прізвища: Пашківські, Ясінські, Янішевські, Янушевичі, Поруцькі, Градівськіц, Піонтківські, Яблонські, Богданевичі, Рафальські, Рисінські, Гриневичи, Мошківські, Колодницькі, тощо. А про те, що рід Пашківських був козачим родом свідчить історія. Вячеслав Гнатюк, описуючи події кінця XVII - середини XVIII століття, відзначає, що в полк козацького полковника Івана Мировича входив загін Пашківського та Палія (3 -4 тисячі козаків), який відбився від удесятеро більшої бєлгородської орди татар, завдавши їй тяжких втрат. А відповідно лився він на забрідських землях не сам, а разом (з своїми друзями козаками. Пашківські и першими поселенцями села Забріддя і тісно були пов'язані з козацьким полковником лієм. До цих пір цей куток (частина села) називається Паліївщиною або в народі Палянівщиною, за яким простягається поле, яке називається Чернеччиною, бо красень ліс вирубали в революцію. Далі на південь від цього урочища розкинулася величезна сіножать, на сході якої красується ще одне урочище, яке називається Безодня. Це природна глибочезна криниця, звідки розпочинається рівчак, який біжить мимо Чернеччини і впадає в річку Мику.

Як говорять легенди на місці бездонної криниці стояла велика церква, куди сходились богомольці з усіх навколишніх поселень. І от одного дня в церкву прийшло стільки людей, що земля не витримала і церква потонула, лишивши після себе глибочезну криницю. Старі люди розповідали, що під ранок у неділю, чи якогось свята у церкві починалось богослужіння, Пастухи, що пасли в цих місцях коні, корови прикладали до землі вуха і слухали як дзвонили дзвони і починалася відправа.

Повертаючись далі на південь забрідськими землями можна було потрапити на
Студенеччину, далі до Мохового та Глибокого боліт. Далі за болотами на південь ішло село Городенка, яке колись належало Коростишівським магнатам Олізарам.
В Городенці ріс старовинний ще панський сад. Тут ще була побудована конюшня, підлога в якій була побудована з дубових полів, які вбивались в землю один біля одного. За садом до села Городищ простягались знову забрідські поля, які починалися Балабоновим болотом. А поле так і називалося - « За садом».
З північного боку цього поля, біля дороги Забріддя - Городище красувалася Агрономова долина. А далі в самому куті забрідської землі на межі з городиською стояло Оляніцкого болото. А тепер ще про урочище Забару. Це було старовинне болото, на ньому росли віковічні купини, між якими люди ловили рибу.

На північ тяглося урочище В'юнище. У східній стороні цього урочища розміщалося Тунькове болото. На В'юнищах в 1934 році почали садити ліс - сосну. Ця робота велась під керівництвом діда Горобця, який зразу ж став лісником і доглядав ліс. Далі на північ, ближче до села, від Тунькового болота простягається урочище Засіч. Обходячи село із заходу, ближче до Засічу розкинулось болото яке носило назву Сушицького болота. В річку рівчак, який в Забрідді називали Окіп, який служив границею між Забріддям і Високим. На північ біля Окопу височів Великий Піщаний Горб, який називається Святий Ян. Зразу біля дороги Норовське болото. А далі вдалечінь Верхород. Далі за Верхородом з північно - східного боку розкинувся найбільший луг села. Народ так і називав це урочище «Велий луг». А назад до села красується урочище Малинівщина. Назва пішла від рослини малини, малинник.

Забрідські люди цінують і бережуть назви урочищ, боліт, рівчаків. А ще була Колосниччина, Пашківщина, а ще «Високі могили», кам'яний кар'єр де люди століттями добували будівельний камінь.

В річку Мику впадає безіменний рівчак, на ньому розміщена «Бутсова Саджалка», далі «Рувенова саджалка». Цей рівчак поповнюється підземним джерелом, яке люди назвали «Цариком». Літом вода в ньому холодна, зимою вода виходить з-під землі з парою і ніколи не замерзає. Далі рівчак перетинає дорогу і знову брід, який названий «Бродок». Далі рівчак впадає в річку Мику.
Забріддя з давніх-давен славилося своїми кутками: Палянівщиною, Сушиччиною, Лозінщиною, Колосниччиною, Малинівщиною. Люди селилися рідко, хата від хати далеко, а тому всім було вільно. В селі з давніх-давен існувала корчма, яку тримав Єврей. Для цього він орендував хату у Дідківського. В 1866 році в Забрідді була побудована церква в ім'я зачаття св. Анни за кошти казни. В селі в цей час було дворів -102, прихожан - 814 душ православних, римо - католиків - 204 душі. З 1885 року священиком був Клемент Григорович Долінський. А потім в селі побудували нову польську каплицю і польську школу, в якій вчились, як католики так і православні. Каплиця ще стоїть, так як до неї прибудовано частину приміщення і зроблено клуб. А школа стояла до 80-х років XX століття. 1 тільки коли побудували нову середню школу, ту роз-валили. А в цій школі вчився Рафальський Шимон Дмитрович, який під час першої світової війни воював в авіазагоні разом з видатним авіатором першої світової війни Несторовим, який біля м. Жолква Львівської області здійснив перший таран і загинув. А Шимон Дмитрович війну закінчив, прийшов додому і працював довгий час в колгоспі ім. 12-річчя Жовтня. І ніхто не знав, що ця людина пройшла в першій світовій війні величезну школу, будучи офіцером, авіатором. І тільки після його смерті син рідного брата Антона, Рафальський Петро Антонович розповів про героїчні сторінки життя свого дядька Шимона.

В сільській церкві, побудованій в 1866 році вівся літопис, в якому була описана історія села Забріддя з самого початку його існування, аж до 1900 року. Вели літописи священнослужителі Забрідської церкви. Літопис була у першого краєзнавця нашого краю Костецького Павла Ва¬сильовича. Вона десь закинулась після його смерті.

Слід відмітити, що в 1912-1913 роках у село Забріддя приїздив великий краєзнавець Волині - Кравченко Василь Григорович. Забрідчани завжди славилися своїми ремеслами і ремісниками. А деякі ремісничі назви ввійшли навіть у прізвище: Товкачі, Колесники, а були і ковалі, які славились на всю округу. Наприклад Гриневич Олександр Юліанович, який міг із заліза викувати солов'я, Михайлівський Михайло - це ковалі дореволюційні. А вже нашого часу Гриневич Адам Олександрович, Лозінській Станіслав, Дідківський Дем'ян Тимофійович, Врублівський Валентин Вікторович. В селі жили і працювали майстри по дереву: Іскоростинський Михайло, Піонтківський Петро, Янішевський Тодось.

Тяжко жилося людям до революції. Свого хліба вистачало лише в урожайний рік. Проживали люди в однокімнатних хатках під одним дахом із худобою.
Була велика смертність народу. Про це свідчить таблиця приросту населення по селі Забріддя.

Роки Населення Дворів
1899 Чол. - 499, жін. - 544 189
1906 1075 180
1911 1134 180

Так за сім років (1899 -1906 pp.) населення зросло на 32 чол. що становить приросту біля 4,6 чол. на рік. В 1921 році населення села Забріддя становило 1300 чол.
Соціальний та національний склад населення в селі Забріддя на 1921 рік був слідуючий: Всього населення -1300 чол. Бідняків -1070 чол. Середняків - 204 чол. Куркулів - 26 чол. Національний склад:
Українців -1119 чол, Поляків -150 чол, Євреїв - 31 чол.

В роки громадянської війни населення села Забріддя та села Щеніїв зазнало німецьку і польську окупацію, нападів різних банд. Першим червоногвардійцем в с. Забріддя став Осецький Опанас Михайлович.

За тогочасним адміністративним поділом с. Забріддя і Щеніїв входили до складу Бежівської волості. Сільська рада в с. Забріддя була створена в 1922 році. Першим головою її був Сушицький Михайло Олександрович.

В 1920 році в с. Забріддя була створена парторганізація, яка нараховувала 9 членів і 1 кандидата: Янішевський П.В., Міщенко О.Ю., Осецький М.А., Піонтківський Ф.А., Михайловський Г.А., Андрушкевич І.І., Сушицький М.О., Янішевський М.І., Невмержицький А,В., -кандидат.
Члени партії вели роз'яснювальну роботу серед населення, брали участь у розгромі банди Соколовського, боролись за ліквідацію неписемності, вели боротьбу з місцевими куркулями.
В 1928 році було створено колективне господарство «Червоний шлях». Організатором колгоспу, його першим головою був Сушицький Михайло Олександрович. Першими об'єдналися в колгоспи 8 бідняцьких сімей, маючи 8 пар коней і 75 га. землі.

В 1929 -30рр. розпочався масовий вступ населення в колгосп. В 1933 році все населення було колективізовано. Спочатку в с. Забріддя було 2 колгоспи, які потім об'єдналися. Перед Великою Вітчизняною війною колгосп ім. 12 - річчя Жовтня вже мав 350 коней, 250 корів, 500 свиней.
До Великої Вітчизняної війни люди все робили розумно, щиро на довгі роки. І їх дружбі можна було позаздрити. А тому вони спокійно пережили колективізацію. В селі Забріддя ніхто ні з ким не воював. Коли хто попадав у халепу, виручали всі. Після колективізації пережили голод 1932-1933 років. Жодна людина не померла з голоду. Ще й виручали людей з навколишніх сіл.
Чорна хмара репресій накрила село в ЗО -х роках. Найщедрішим на це лихо був 1937 рік. В селах Забріддя та Щеніїв репресували більше 50-ти осіб. Усім їм було приклеєно ярлик «ворог народу».
Мирна творча праця трудящих сіл Забріддя та Щенієва була порушена німецько-фашистським нападам на нашу країну. Окупанти нанесли тяжких руйнувань громадському господарству. Громадські будинки були спалені або зруйновані, не залишилося ні худоби, ні реманенту. Населення зазнало знущань, переслідувань, кривавої розправи. В с. Забріддя було розстріляно 10 чоловік.

В червні-липні 1941 року під Черняховом проходили жорстокі бої. Так 28 червня групу ворожих літаків, які направлялися бомбити м. Житомир в трикутнику, де сходились поля колгоспів 1-го Травня с. Високе, Третій вирішальний с. Городища і ім.. 12-річчя Жовтня с. Забріддя зустріли радянські літаки. Відбувся повітряний бій. Радянські літаки заставили ворожі літаки скинути бомби на забрідське поле і повернути назад. Все доросле населення чоловічої статі прийняло активну участь у Великій Вітчизняній війні

7 листопада 1941 року Забріддя захопили німці. Після цього пішли сірі дні окупації. Колгосп лишився. Люди як ходили на роботу раніше, так ходили і при німцях, в селі почали з'являтися багато військовополонених, яким чудом вдалося втекти з «кошари», як вони називали Житомирський табір для військовополонених. Він розміщувався на Богунії. Всі, хто чим міг допомагав цим нещасним втікачам, хоч поліція їх постійно розшукувала. А ось 6 листопада 1943 року наші війська звільнили Київ, 12 листопада Забріддя. Але 6 грудня німці перейшли в рішучий контрнаступ. Наші війська залишили село, яке знову опинилося в німецькій окупації.
В 1943 році з б по 12 грудня фашистські війська нанесли 2 танкових удари із району смт. Черняхів в напрямку міста Малин. Хотіли прорватися до Києва, але успіху не мали. Наші війська відбили десятки ворожих атак. І 24 грудня о 8 годині ранку розпочали наступ радянських військ нашого українського фронту і десь 27 грудня бої розпочались за село Забріддя та Щеніїв.

28 грудня після артилерійської підготовки на світанку наша піхота вступила в с. Забріддя. Фашисти залишили вбитих своїх солдатів, поспішно відступили. А один з підбитих танків довго стояв в центрі села.

Під час Великої Вітчизняної війни загинуло на фронтах 97 жителів с. Забріддя та 68 с. Щеніїв, 127 нагороджено бойовими орденами і медалями. 23 чоловіки пройшли шлях від солдата до офіцера.

На честь воїнів визволителів сіл Забріддя та Щеніїв поставлено три обеліски Слави, поставлено пам'ятники уродженцям сіл Забріддя та Щеніїв, які загинули на фронтах другої світової війни. В післявоєнні роки головами колгоспу були 1944-1945р. - Дубчан (звідки він невідомо). 1945 - Рисінський Антон, 1946 - 48 - Рисінський Віктор. Потім головою колгоспу було обрано Трохименка Олександра Климовича. Найбільшого розвитку набув колгосп при Титаренку Олександру Євпатійовичу - тридцяти тисячник, який був делегатом III Всесоюзного з' їзду колгоспників. У післявоєнний період сільськими головами працювали Тепенчак М. А., Рафальський О. П., Воробйов М. С, Іскористинський В.П., Піонтківський П.П., Архипчук П.М., Сімчук Г.М., Носаль С.А.

" Історія Черняхівщини: етапи становлення і сучасність."
-Ж.:ОП"Житомирська облдрукарня",2009.-848с.
За матеріалами сайту:
http://www.city.zt.ua/istoriyarayoniv/istoriyachernyahivskogorayony/328-istoriya-sela-zabriddya-chernyaxivskogo-rajonu.html

  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv

Хто зараз на сайті

На сайті 79 гостей та відсутні користувачі

Відкритий лист