Інститут Україніки

Головне меню

Карта проїзду

 

Село знаходиться за 15 км на південний захід від Підгайців. З півночі Середнє і Затурин, зі сходу Швейків, з південного сходу була Нова Гута, з півдня Завадівка і Товстобаби (тепер Високе), з заходу Пановичі.

В записах місцевого костьолу було зазначено, що приблизно до 1600 року на місці Маркової не було жодного поселення, а росли одні ліси. І тільки після того, як один з власників цих земель подарував ліси львівському римо- католицькому архиєпископству, тут виникло поселення]. Це не відповідає правді, бо ці місцевості були заселені а прадавніх часів.

В лісах на схід від Маркової було велике місце, яке люди називали Замчиська. Там було видно сліди окопів, знаходилися різні кулі уламки гарматних стрільн, татарські шаблі. Імовірно, що татари мали тут свій обоз в період облоги Підгайців і Завалова (1675 року).

У 1901 році місцевий парох писав, що на горі Хмільна мають ще бути рештки валів з часів Хмельницького.

Історики пишуть, що в Завалові був збудований панами Маковецькими на початку XVII ст замок, який у 1675 році здобуло турецьке військо, яким командував візир Ібрагім Шишман. Воно тоді йшло з Підгайців до Теребовлі. Облога була коротка, родина Марка Маковецького потрапила в полон. Можливо, що хтось переніс оповіді про Завалівський замок на замок в Маркові. А може... це був один і той самий замок.

Але на території села археологи знайшли велику кількість кремінних знарядь праці, які залишили люди, які тут жили ще за кілька тисяч років. У ті часи більшість поселень поставали вздовж берегів рік, бо вони були добрими шляхами сполучення протягом всього року, давали людям воду та рибу.

Наприкінці XX ст археологи знайшли тут сліди селища з часів трипільської культури, яка буяла на Україні ще за кілька тисячоліть до нашої ери. Краєзнавець Т.Колодчин деталізує, що тут знайдено майстерню з обробки кременю, яка відноситься до надбузької культури (6000-5000 р.до.н.е). Кремінь привозили з Волині і тут робили з нього шкрабачки, ножі, різні види наконечників для стріл, мотики, серпи, сокири. Тут також знайдені залізні вістря списів, які належали племенам.

Стосовно самої назви Маркова, то мовознавці виводять її від імені Марко. Та я не впевнений, що в XV ст, коли маємо вже згадки про село, це ім'я набуло достатнього поширення серед нашого народу.

Але якщо прийняти до уваги те, що в перші століття нашої ери в наш край прийшли завойовники готи (германські племена), то цілком логічним буде пояснення слова Маркова з німецької мови. "Марка" в німецьких говірках означає "відмітка, знак". Можна припустити, що в околиці Маркови знаходився спостережний пункт готських племен. Не виключаю і того, що сюди доходили кордони Римської імперії, яка вела у ці часи тривалі війни з предками слов'ян і тими ж самим готами. Спостережний пункт міг бути, бо село знаходиться над природним рубежем - рікою Золотою Липою.

І ще одну річ варто мати на увазі. М.Грушевський у своїй монументальній праці "Історія України-Руси", роздумуючи над початками заселення українських земель, зазначив, що важко зрозуміти, як заселявся карпатський регіон та Галичина. В перших століттях нашої ери тут мешкали даки, які нібито прийшли сюди під натиском римлян з території теперішньої Румунії. Античні історики згадують про плем'я костобоків. Міста костобоків мали типове закінчення "-дава". З огляду на це можна припустити, що назва Маркова є давнішою і своїми витоками доходить до початку нашої ери

Такі роздуми приводять нас до думки, що село Маркова може вести свої витоки від початку християнської ери.

Варто прийняти до уваги і той факт, що в XVI ст згадувалися два присілки при Марковій - Марківчик та Лук'янів. Цілком можливо, що ті присілки у давніші часи могли бути окремими поселеннями, а після їхнього знищення біля Марківчика виникло нове поселення, прозване Марковою.

Про розвиток поселення в часи Київської Русі ми, напевно, вже ніколи не дізнаємося. Монголо-татарське нашестя знищило історичні документи за ті часи. Але... Крихти надії ще жевріють. На засіданні польського товариства "РггуіасіоІ паик" 9 лютого 1885 року ЯКИЙСЬ доповідач Бентковський заявив, що в якійсь бібліотеці біля Пекіну мають знаходитися в доброму стані руські пітописи з XIV ст, забрані туди монголами. Може, колись хтось з українських дослідників добереться до них і вони, на щастя, виявляться про наші землі...

На жаль, письмові згадки про село походять з пізніх часів, бо 1440 року згорів львівський архів, де були відкладені документи з княжих часів. Решта старовинних документів була вивезена зі Львова до Кракова і там їхні сліди загубилися. Відомо, що велику частину княжих паперів поляки спалили у XVI ст, коли не мали місця для зберігання цього "мотлоху". Частина галицько-волинського архіву була знищена на Вавелі протягом 1548-73 років Яном Замойським. Старі папери були спалені, бо не було де складати нові папери. Про це було повідомлення в журналі "Наша Батьківщина" 1937 року.

Найдавніші документальні згадки про Маркову зафіксовані вже з початку 1441 року. Тоді згадувався в галицьких судових книгах якийсь ватаман Дем'ян з Маркової. Через 3 роки згадувався "Дем'ян, князь з Маркової". Наводячи ці перші згадки, хочу попередити читача, що при їхньому відчитуванні зі збірників опублікованих документів гостро постає проблема ідентифікації. Адже в Галицькій землі було два села Маркова - одне зараз знаходиться в Богородчанському району, інше в Монастириському. Обидва більш-менш рівновіддалені від Галича. Але оскільки в документі з 1444 року одночасно з князем Дем'яном з Маркової згадується пан Манцінан з Литвинова (а це село тепер в Бережанському районі), то роблю висновок, що мова йде про Маркову з Монастириського району.

В Маркові також був Костьол і польська парафія, яка пупа заснована 1777 року.
"Перший - дерев'яний, простий і відносно великий - костел в Марковій з'явився, ймовірно, в 1777-1778 рр. Вже на початку ХІХ ст. храм вимагав ремонту. Протокол візитації 1882 р. стверджує, що будівля в поганому стані, в стінах тріщини, тож можна сказати, що "Ісус щодня в хліву народжується". (А візитатор був з гарним почуттям гумору). В 1883 р. було проведено ремонт, стіни оббили новими дошками, але в 1889 р. відновлення вже вимагала стеля - ну і т.д.

В 1895 р. почалися підготування до будівництва нової святині. Вже наступного року були готові плани і кошторис. Дивом зберігся проект деталі колони храму авторства відомого архітектора Теодора Тальовського, датований 1906 р. (загалом стиль костелу дуже відрізняється від споруд, характерних для Тальовського) - плюс проекти балюстради, виконані у Львові В.Годовським. Будівництво було завершене в 1909 р. -фінансову допомогу надав архієпископ Юзеф Білчевський. В часи Першої світової пожежа знищила старий дерев'яний костел. Мурований храм в 1936 р. потребував ремонту."

Мури костьолу і зараз служать візитною карткою села, бо їх видно здалека. Кажуть, що в час війни на дзвіниці костьолу засів кулеметник і тримав під своїм обстрілом всю навколишню місцевість. Після виїзду поляків до Польщі, в костьолі зна¬ходився колгоспний склад зерна. Поруч був побудований тік та сушарня зерна. Ще й зараз на підлозі костьолу лежить різне колгоспне сміття. У вікнах вставлені у вигляді розеток вітражі з синього, червоного та жовтого скла. У захристії підлога покрита бетонними плитками. На фронтоні видніється напис "З дарів твоїх, Боже, тобі приносимо" (польською мовою). Сільські мешканці кажуть, що з костьолу веде підземний хід в сусіднє село.

Враження про костел невідомих мандрівників можна почитати перейшовши по ссилці: http://nick-coll.livejournal.com/92380.html
Василь Лаба, Остап Королевич "Історія села Маркова", Львів 2006 р.

http://markova.org.ua/story.html

  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv

Хто зараз на сайті

На сайті 65 гостей та відсутні користувачі

Відкритий лист