Інститут Україніки

Головне меню

Карта проїзду

 

Це поселення раніше мало назву Торчин. Воно з’явилось ще при князюванні Київського князя Володимира Святославовича, який разом з тюркомовними племенами торками воював з болгарами і тому він їм (торкам) дозволив селитись на південних кордонах князівства.

Так з’явилось багато їх поселень: Торчейськ, Торськ, Торчин, на Україні зберігся Торчинський шлях і багато інших найменувань, які пов’язані з цими войовничими, але дружніми слов’янам племенами. Таке було й поселення, яке носило назву Торчин біля села Селянщина.

Руські князі іноді використовували торків в своїх міжусобних війнах, а то в боротьбі з половцями і охороною південних кордонів Давньої Русі. В подальшому торки перемішались з місцевим населенням і про цю народність згадується тепер в топонімічних назвах. До нашого часу цей народ повністю асимілювався.

До реформи 1861 року село населяли кріпаки поміщиці Волощенко М.І. Акт від 14 березня 1873 року про передачу викуплених земель селянам від поміщиці згідно “викупного акту” від 1866 року в селі не було кому підписати і за неграмотних торчинців підписався житель села Селянщина Власій Собецький, єдиний чоловік із сусіднього села, який міг розписатися. За землю селяни Торчина повинні були заплатити 6656 крб.83 коп. Так і після викупу жили селяни в злиднях і темряві. Про навчання і школу не було і мови. Та її в цьому селі немає і до цього часу. А тому селяни села одні купували землю і багатіли, інші продавали і бідніли.

В 1920 році бідняки об’єдналися в комітет незаможних селян (комнезам). В 1930 році в селі було створено колгосп, який селяни назвали “Червоний Торчин”, головою якого був Іван Андрійович Лось. В колгосп входили 93 чоловіки. Колгосп “Червоний Торчин” проіснував до 1949 року, а потім був перейменований в колгосп ім. Леніна.

Оплата на трудодень в середньому за всі довоєнні роки складала по 3,5 кг хліба і 2,5 крб. грішми. В селі були свої стахановці: Антоніна Бутрик, Петро Прокопчук, Харитон Бутрик і ін.

В липні 1941 року в село ввійшли німці, настала тяжка окупація. Всі чоловіки Торчина, хто міг носити зброю пішли на фронт, а хто лишився пішли в партизани. Це Олександр Бутрик, Михайло Кириченко і ін.

Восени 1942 року в селі розігралась трагедія. Фашисти напали на радянських десантників, які переховувались у громадянки Прокопчук. Загинула ціла група десантників, якою керував капітан Творогов.

Після звільнення були підраховані збитки, нанесені війною селу, які склали понад три мільйони крб.

Почалося відновлення с/г виробництва. Всі три колгоспи Селянщини були об’єднані в один, куди ввійшли і торчинці. В Торчині було створено бригаду, яка працювала до 90-х років.

Село Торчин 8 квітня 1963 року перейменовано на Вишневе, підпорядковане Селянщинській сільській Раді. В цей час село мало 73 двори, де проживало 360 чоловік.

 В селі були побудовані добротні тваринницькі приміщення, працював клуб, магазин, біля села красувався вітряк.

За матеріалами сайту:
http://rda_chernyahiv.zt.ukrtel.net/history_vyshneve.htm

  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv

Хто зараз на сайті

На сайті 155 гостей та відсутні користувачі

Відкритий лист