Інститут Україніки

Головне меню

Карта проїзду

 

     

Труба Іван Михайлович

(1878 — 1950)

         

Труба Іван Михайлович просвітянин, політичний і громадський діяч на Катеринославщині, письменник, педагог, викладач, інженер. Видавець, який організував Катеринославське видавництво «Стежка додому» (Катеринослав — Відень, 1918 — 1922). Походив з вільного козацького роду. 3 Гомеля батьки з сином і двома доньками переїхали до Сосниці Чернігівської губ. У 1898 Труба закінчив реальне училище у м. Ромни, складав вступні іспити до Академії мистецтв і Технологічного інституту в Санкт-Петербурзі. Для подальшого навчання обирає інститут. Водночас з навчанням, з першого курсу бере активну участь у студентському русі. Один з організаторів та активістів Української студентської громади.

      

За участь у студентських маніфестаціях у березні 1902 Труба І.М. разом з групою студентів висилають до Балаганська Іркутської губернії на три роки під гласний нагляд поліції. Серед інших до цієї групи засланих потрапив і майбутній нарком освіти УРСР Микола Скрипник. За спогадами О.Лотоцького, засланими студентами-українцями опікувалася українська громада, та за 2 — 3 місяці Труба повідомив, щоб громада «не турбувалася Скрипником, бо він має іншу опіку і до українства вже не признається» (Лотоцький О. Сторінки минулого. — Варшава, 1933. — Т. ІІ. — С.94). 1903 Іван Трубі дозволено повернутися до європейської частини Росії і обрати для проживання будь-яке місто, крім університетського. Труба обрав Полтаву. В тому ж році його знову вислано, цього разу вже до Архангельської губернії. Повертається в 1904 після вбивства міністра внутрішніх справ, шефа корпусу жандармів В.К.Плеве. До 1906 Труба проживав у Полтаві, Харкові, Катеринославі, Черкасах. Екстерном з відзнакою закінчив Технологічний інститут (1907). Близько 1905 одружився з донькою армійського полковника, новомосковського поміщика Петра Серафимова — Вірою.

       

Близько 1907 сім'я переїхала в Катеринослав, мешкала по Воєнній вул., 9, В 1908 — 1912 за проектом Івана Триби побудовано два будинки в українському стилі по вул. Порохова, 22 (зараз Кавалерійська, 22). В одному з них жила родина Труби, в іншому мешкали представники української інтелігенції: I. Носенко, Ф. Паляничка (Поляничко), родина Пінчуків, С. Шевченко, Гостювали О. Олесь, В. Винниченко, О. Пчілка, Д. Дорошенко, В. і Л. Біднови, М. Кропивницький та ін. Катеринославський період (1907 — 1919) був найяскравіший у біографії Івана Труби.

   

3 1 вересня 1907 по 1 серпня 1908 р., викладав математику у Першому Катеринославському комерційному училищі. Працював конструктором на Брянському заводі, інженером-технологом у бюро тяги Катерининської залізниці (1909 — 1919), 3 1907 — активний діяч Катеринославської «Просвіти», лектор. Головна увага прикута до питань національної культури.

     

Читав лекції в Катеринославській «Просвіті»: наприкінці 1907 — про українську мову, 5 березня 1908 — «Про австрійську Буковину та Угорщину», лекцію «Космос» — 26 листопада 1908.11 лютого 1909 у власному помешканні Катеринославської «Просвіти» (вул. Торгова, 8, нині — Ширшова, будинок зберігся) Труба  читав лекцію «Фактори розвитку національної культури».

      

Іван Труба — почесний член Мануйлівської «Просвіти». За його проектом збудовано будинок Мануйлівської «Просвіти» (відкрито 5 грудня 1910). На зборах 23 лютого 1913 Трубу обрано до ревізійної комісії Катеринославської «Просвіти», бере участь в організації і відкритті у 1913 бібліотеки-читальні ім. Т. Г. Шевченка. Дружина увійшла до складу видавничої комісії, яку очолив Д. Дорошенко. В 1914 Труба від Товариського гуртка інженерів входить до складу комітету по підготовці Шевченківського свята в Катеринославі, бере участь у відкритті їдальні на Мандриківці. 2 листопада 1914 його обрано кандидатом до ради «Просвіти». Друкується в часописах «Дніпрові хвилі», «Киевская старина». Під впливом Д. Яворницького захоплюється ідеєю освіти народу. Викладає фізику і космографію в жіночій гімназії С.М. Юдкович, на залізничних технічних курсах, у комерційному училищі Г. Г. Свиди.

      

За спогадами С Єфремова, Труба був українським масоном. Входив до складу катеринославської групи ТУПу. Засідання партії часто проходили в його будинку.

      

Упродовж 1917 — 1918 Труба очолив діяльність українців Катеринославщини. Після перших повідомлень про зречення Миколи II, в ніч на 1 березня 1917, Труба — ініціатор скликання членів ТУПу, організатор створення Українського Об'єднаного Комітету в Катеринославі. 11 березня на установчих зборах відродженої «Просвіти» обраний до складу ІІ ради. 12 березня — промовець від окружного комітету ТУПу на українському вічі в «Колізеї».

      

19 березня — один з організаторів Катеринославського вчительського товариства. У квітні увійшов до складу губвиконкому громадських організацій. Брав участь в українізації вояків 228-го запасного полку, розташованого в Катеринославі. За повідомленням газети «Вістник товариства «Просвіта» в Катеринославі», Труба представляв раду Криворізької «Просвіти» на відкритті товариства на ст. Довгинцева Катерининської залізниці 7 травня. На загальних зборах губернської «Просвіти» 10 грудня 1917 обраний кандидатом у члени ради товариства.

   

На I Українському Губернському з'їзді 21 — 22 травня 1917 — промовець з питань національної освіти. Обраний до складу Української Губерніяльної Ради від Катерининської залізниці. На надзвичайних губернських земських зборах 27 червня увійшов до земства, як представник УГР, обраний в губернську земську управу, де очолив відділ народної освіти і видавництва земської газети «Народне життя». Ініціатор анкетного опитування земських вчителів губернії з проблеми готовності до українізації (21 червня). Обраний в земську комісію з питання створення сільськогосподарського технікуму на основі багатомільйонної спадщини С. Калачевського (з проблеми заснування технікуму в Катеринославі, в листопаді 1917 Труба обраний доповідачем міської думи). Технікум у Катеринославі відкрито за його активної участі. 25 листопада 1917 обраний у члени управи Катеринославського повіту.

      

Іван Труба допомагав налагодженню зв'язків між українцями. На залізничній конференції в Петрограді (6 — 20 квітня 1917) сформував і очолив українську фракцію, яка стояла на позиціях автономії України. В липні 1917 — делегат Всеукраїнського з'їзду залізничників у Харкові, від якого обраний до комісії Центральної Ради з питання розробки автономії України. За його рішенням, Труба, як представника Південно-Західної залізниці, делеговано на загальноросійський з'їзд залізничників. Труба брав участь у роботі Предпарламенту Російської Республіки, про що згадував у листі до М. Шаповала в лютому 1923.

       

Непросто склалися стосунки з Катеринославською міською думою. Перший гострий конфлікт виник вже в липні 1917. Російська і зросійщена більшість з підозрою поставилась до самої появи України. Як представник УГР Труба разом з Ю. Павловським і гласним А. Синявським вимагали від міської думи визнання Катеринослава частиною України. Трубу було призначено доповідачем УГР на комісії міської думи про владу в губернії (24 червня). На виборах до думи в серпні 1917 Труба обраний від блоку соціалістів-федералістів і профспілки. В промові на відкритті думи Труба зазначив: «У думі ще не було чуть українського голосу. I не диво, бо нас прийшло до Думи небагато. На 70 тис. громадян Катеринославу призналися до української нації тільки 6000. Проте ми не зречемося свого права і будемо його добиватися усіма нашими силами». Іван Труба очолив діяльність українців-гласних міської думи. Його виступи присвячені встановленню влади Центральної Ради на Катеринославщині, визнанню автономії України, створенню української школи.

   

В усіх організаціях, в яких довелося працювати Трубі, він відстоював тріаду: автономія України, українізація школи, визнання того факту, що Катеринославщина належить до України. Труба відзначав особливість загальноросійського революційного руху: «Штучно всі загальноруські організації досі за принципом консенсусу. .. відтісняли активний український елемент. А відтіснивши, відпівали, щиро вважаючи його шкідливим». Тому настав час самоорганізації.

    

Вважаючи народну освіту невідкладною і найголовнішою справою, Труба брав участь у повітових курсах українізації влітку 1917, програми яких розробив В. Біднов: в Катеринославі (1 — 27 червня), Олександрівську (6 — 27 липня), Павлограді (21 — 29 липня). Через ці курси пройшло близько 542 вчителів. На вересень 1917 було призначено відкриття організованих «Просвітою» агітаційних українознавчих курсів у Катеринославі, в яких мав узяти участь Труба. За ініціативою «Просвіти» і вчительської спілки Івана Трубу висунуто на посаду комісара УЦР з освіти на Катеринославщині. Цю пропозицію підтримав губернський вчительський з'їзд, який очолював Труба (3 — 5 серпня 1917). В рішенні з'їзду обумовлювалося, що комісаром має стати «людина з вищою освітою і з відомими громадськими і літературними заслугами». З'їзд затвердив рішення про видання складеної Трубою хрестоматії з української літератури «Стежка додому». Видання мало бути під наглядом відділу народної освіти, для чого виділялися 172 тис. крб.

      

9 серпня 1917 УЦР повідомила губернського комісара, що комісаром з освіти на Катеринославщині призначено Трубу. Цю посаду він обіймав до початку 1919. За вимогою комісара освіти були призначені директор української гімназії у Веселих Тернах (зараз Кривий Ріг) В. Литвинський і декан механічного факультету Катеринославського технікуму С. Бачинський. Згадуючи ці події, Труба писав: «я зіпхнув всіх росіян, професора Горного Ін-та, а посадив майже силою, репетом, агітацією, українця...». 3 питання організації української гімназії в Томаківці Труба виступав на земському зібранні 18 листопада 1917. Головував на II земському з'їзді працівників освіти 25 жовтня 1917. Статті Івана Труби друкувалися в газетах «Народне життя», «Селянська спілка». Потребі освіти присвячена книжка Труби «Хто пануватиме на Україні», видана Українською Народною Соціалістичною партією в Катеринославі (1917). Появу книжки відзначив С. Єфремов: «д. Труба показав себе гарним популяризатором: просто, дотепно, добірною мовою викладає він свої думки». («Книгар». — К. — 1918. — Квітень. — С. 450).

    

3 квітня 1918 Труба робив доповідь з проблеми дерусифікації середньої школи на Катеринославщині. Цю доповідь в червні 1918 передано директору депар­таменту середньої школи, яким став А.Синявський. 17 квітня 1918 за пропозицією міністра торгу і промисловості УНР І.Чопівського, Трубу обрано його заступником. Влітку 1918 Труба — комісар курсів українізації для залізничників Катерининської залізниці, гласний земства. Заснував українське видавництво «Стежка додому». В Катеринославі було видано серію дитячих книжок-казок Андерсена, братів Грімм, Гавфа та ін. Наприкінці вересня очолив Катеринославську філію УНС, яка підтримала Директорію. В листопаді 1918 разом з I. Мазепою виїхав до Києва, щоб знайти допомогу для встановлення української влади в губернії. Як гласний повітового земства, на зборах 10 грудня 1918 вітає народний рух, який очолила Директорія. Прохає надати фінансову допомогу Веселотернівській гімназії, оскільки багато інших гімназій ігнорують українську справу.

      

На початку 1919 виїхав з Катеринослава, лишивши дружину і трьох дітей. Під враженням від подій і з побоювання про долю сім'ї, Труба повністю відходить від політичної боротьби. Навесні 1919 він перебував у Станіславі (зараз Івано-Франківськ), звідки виїхав до Відня (Австрія) — центру української еміграції того часу. Продовжив роботу видавництва, і, за його словами, «обмежився і увесь час на тому держався, робити невеличке культурне діло, друкування українських дитячих книжок — як мені симпатичне, так і вигідне з матеріального боку, бо  інших ресурсів життя і нізвідки не мав» (лист до М. Шаповала від 13 лютого 1923). Весь цей час Іван Труба не полишав надії повернутися на Україну, не поривав зв'язків з родиною. Намагаючись їй допомогти, Труба був заклопотаний пошуком «жалюгідних 10 доларів, які потрібні на посилку «АРА». В 1921 Труба зробив спробу встановити ділові відносини з українськими кооперативами, маючи на меті продавати на Україні книги власного видавництва. Цю справу він доручив Оксані Василівні Бідновій. Він звертається до I Яворницького з проханням допомогти дітям, «котрі ходять голі й босі, як пише Віра Петрівна... Сам же звідціль не можу самотужки допомогти» (лист до  Д.І. Яворницького від 16 листопада 1921). Однак листи від рідних і знайомих були дуже нерадісні. Про повернення годі було й думати.

     

У 1922 матеріальне становище Івана Труби погіршилося, що змусило його шукати нового притулку. Таким пунктом він обрав Чехію, яка на той час, завдяки зусиллям української еміграції і допомозі уряду, стала новим центром української справи. Навесні 1922 в Подєбрадах, за ініціативи Українського Громадського комітету у Празі, який очолювали М. Шаповал, С. Русова та ін., було створено Українську господарську академію.

     

До неї запрошені багато з знайомих Труби, серед них Д. Дорошенко, П. Плевако, В. Тимошенко, В. Біднов та ін., які запропонували і йому подавати прохання про призначення викладачем. Ініціатором виступав Д. Дорошенко, який запропонував кандидатуру Труби на посаду лектора з математики.

      

Спочатку М. Шаповал і ректор УГА I. Шовгенів поставилися до кандидатури прихильно, однак на засіданні ради професорів у травні 1922 саме представники Громадського комітету виступили проти кандидатури Т., якого М. Шаповал атестував як «відомого монархіста, чорносотенця, вишиванця...» (з листа Д. Дорошенка до Труби від 1 січня 1923).

     

Сам М. Шаповал у листі до Труби підтвердив, що хоча на цю посаду існувало декілька кандидатур, однак він «з радістю висловив бажання, щоб Вас притягли до нашої культурної роботи» (17 лютого 1923). До того ж, виникла проблема з одержанням права на в'їзд до Чехії, яке мав видати саме Громадський Комітет. Зрештою проблема владналася, і Труба переїхав до Чехії.

       

У Чехії Труба читав лекції на інженерному факультеті УГА, до пенсії (1930) працював відповідальним інженером-конструктором на заводі «Шкода» в Пльзені. В 1933 захистив докторську дисертацію, одержав ступінь доктора технічних наук. Не полишав і літературної праці. В цій справі, вже в роки війни, він контактував з О. Олесем, з яким підтримував дружні стосунки.

     

В жовтні 1943 О. Олесь звернувся до Труби з проханням надати твори, придатні для українців, які працюють в Німеччині. О. Олесь, з дозволу Труби, мав намір надрукувати ці твори в українському часопису «Дозвілля».

      

30 жовтня 1943 редактор «Дозвілля» С. Довгаль звертався до О. Олеся: «Згадували Ви про байки п. Труби. Прошу їх переслати». В 1942 на запрошення Труби з Дніпропетровська приїхала донька Олена з сином Ярославом. Після війни Труба разом з дружиною О. Бідновою переїхали в будинок по вул. Нейманова, 4 у Пльзені. В цьому будинку 27 червня 1950 Іван Труба помер. Згідно з бажанням дружини, попіл розвіяно на галявині центрального цвинтаря м. Пльзень.

        

Приватний архів Труби не зберігся, (Стаття про Івана Трубу  підготовлена Юрієм Пахоменковим).

    

     

Чабан М.П.

Діячі Січеславської «Просвіти» (1905-1921).

Бібліографічний словник. – Дніпропетровськ: ІМА-прес, 2002. – С.445-453.

           

           

Доходний будинок I. Труби. Катеринослав, еул Порохова, 22
           
   
        
    
  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv

Хто зараз на сайті

На сайті 154 гостей та відсутні користувачі

Відкритий лист