Дана тема пов’язана з більш глобальною проблемою процесу заселення південного Подніпров’я протягом кількох століть, головним чином XVI – XVIII ст. З наближенням до визначення віку населених пунктів на території колишніх Вольностей Війська Запорозького в період, котрий в історичних джерелах представлений лише фрагментарно, що й спричинює дискусії навколо цього питання.

      

Звернення до даної проблеми актуалізується тим, що в зарубіжній і вітчизняній історіографії утворення міст навколо фортеці або острогу (укріпленого “городка”) є однією з кількох теорій походження середньовічних міст. До інших теорій відносятся: переростання сільських поселень в середньовічні міста внаслідок розвитку в них ремесла, промислів і торгівлі; виникнення слободи навколо монастиря і поступове формування міської території з відповідною забудовою, ринком, міськими воротами, укладом господарського і суспільного життя; цільове заснування міста згідно з урядовим указом або згідно з волею власника землі. Зростання міста навколо фортеці у середні віки було досить поширеним шляхом формування міста. Фортеці-городки „обростали” ремісничо-торгівельним та землеробським населенням і незабаром ставали адміністративними центрами певної округи.

       

Процес виникнення міста від первісного ядра – фортеці – в західноєвропейських державах і на Подніпров’ї чи, ширше, в Степовій Україні, не був однаковим. На відміну від утворених цим шляхом поселень в Західній і Центральній Європі на Подніпров’ї виникнення фортець і поселень навколо них виключно було пов’язане з колонізаційним процесом в обох його течіях – народній і урядовій. А під захистом фортець перебувало не ремісничо-купецьке населення, а козаки та промисловці-уходники, а пізніше – слобожани, яких царський уряд намагався використати для боротьби з козаками-запорожцями, офіційно проголошуючи, що метою будівництва фортеці є лише необхідність протистояти турецько-татарській агресії.

     

Ще литовські князі, розширюючи свої володіння на південний схід, будували замки (фортеці), найвідоміші з яких Білгород, Хаджібей, Очаків, Тавань. Призначені князем до новозбудованих замків старости намагалися заселити довколишні землі прибулими людьми, головну (а то й єдину) повинність яких становила оборона кордону з півдня. Аксіомою є те, що колонізація Подніпров’я йшла під прикриттям новозбудованих замків [6, с.21].

      

Оскільки в історичних джерелах поняття „фортеця”, „замок”, „город”, „городок” вживаються рівнозначно, зауважимо важливу обставину: між сучасним розумінням терміну „місто” (центр промисловості і торгівлі, адміністративного управління певної округи, освіти і культури, порядок забудови тощо) і його змістом у далекі часи, коли „город” був перш за все укріпленням, опорним пунктом, особливо на прикордонні, існує досить велика різниця. Наявність у межах або на кордонах запорозьких володінь фортець, збудованих у XVII-XVIII ст. за указами царської влади дає підстави навести тут витяг опису міста з капітальної праці видатного російського історика XIX ст. С.М. Соловйова „История России с древнейших времен”: „Все русские города, с первого взгляда были похожи друг на друга. В середине самого город, т.е. крепость, очень редко каменная, обыкновенно деревянная; в ином городе городовой мастер, голландец, сделал земляной вал. В городе Соборная церковь, съезжая или приказная изба, где сидит воевода, судит и рядит, перед которой бьют неисправных плательщиков; губная изба – для уголовных дел; казенный погреб или амбар, где хранилась пороховая и пушечная казна, тюрьма одна или несколько, святительский двор, воеводский двор; осадные дворы соседних помещиков и вотчинников, в которые они приезжают во время неприятельского нашествия. За стеною посад, здесь большая площадь, где в торговые дни ставятся с хлебом и со всяким товаром. На площади земская изба, средоточие мирского управления, где сидят земские старосты с посадскими людьми; гостинный двор, таможня, купеческий двор, конская изьба; далее идут дворы тяглых людей…” [10, с. 699 -700].

         

Приблизно такий же образ мали й козацькі „городки”- фортеці. Місто-фортеця Чортомлицька Січ було оточене земляним валом висотою до 13 м., з боку поля укріплене частоколом з бійницями для гарматної стрільби. Посередині утвореної, розташованої по колу куренями площі, всередині фортеці знаходилася церква, на площі проводилися січові ради та здійснювалися покарання винних. А за фортецею знаходилося поселення торгівців і ремісників існувала грецька „ізба” для послів і купців. Донецький дослідник професор В.О. Пірко пише, що “під прикриттям Січі у другій половині XVII ст. з’явилося багато зимівників, мешканці яких розводили худобу, бджіл, займалися рибальством, полюванням та іншими промислами” [6, с.35].

       

Територія нинішнього обласного центру – Дніпропетровська охоплює добрий десяток колишніх озацьких слобід і фортець, що ще більше ускладнює проблему визначення його віку. Незаперечним є факт, що починаючи з кінця XVIII ст. до сьогодні межі міста включили в себе козацькі містечка Новий Кодак і Самар, слободи Половицю, Лоцманську Кам’янку, Мандриківку, Діївку, Сухачівку, Таромське, Одинківку, Обухівку та інші старі поселення, родовід яких починається не пізніше XVIII ст. (Огрінь, Кам’янка, Мануйлівка, Піски).

          

Тобто, не враховувати цей факт в біографії нашого міста не можна. Тим не менше, очевидно, що витоки міста слід у першу чергу пов’язувати з укріпленими поселеннями чи фортецями, навколо яких виростали поселення. Бо саме вони стали опорними пунктами як процесу загального заселення краю, так і центрами його господарського, політичного та культурного життя. На правобережжі Дніпра, безумовно, такими укріпленнями стали Старий Кодак та споріднений з ним Новий Кодак.

          

Спорудження в 1635 р.  на високому березі Дніпра, трохи нижче від впадіння в нього з лівого боку річки  Самари фортеці розпочинає новий етап в історії Середнього та Нижнього Подніпров’я. З одного боку, спорудження поляками фортеці на Дніпрі мало на меті перешкодити козакам ходити в морські походи і взагалі з часом поставити їх під повний урядовий контроль. Досить небезпечні морські походи для запорожців були не просто проявами козацької волі, а одним із важливих засобів забезпечення ними свого існування. Не останнє значення мало й те, що іноді козакам вдавалося не тільки утримувати невеликими силами наступ турецько-татарської агресії на українські землі, але й повертати з полону побратимів та взагалі українських людей. Досить точно запорожці відчули загрозу для себе в факті будівництва польської фортеці. Тому спроектована Бопланом і споруджена за кілька місяців значними силами «лопатників» та військового гарнізону капітана Маріона Кодацька фортеця, не встигнувши бодай один раз виконати своє призначення, була вщент зруйнована запорожцями І. Сулими. Очевидно, факт зруйнування фортеці мав велике психологічне значення для населення Подніпров’я. Відбудована у 1639 році у більш потужному варіанті фортеця існувала як польська твердиня доти, доки її наявність у козацьких володіннях могли терпіти запорожці – до початку  Національно-визвольної війни 1648 р. Тобто, польською фортеця була менше 10 років.

     

З іншого боку, спорудження фортеці було чинником, по-перше, консолідаіції населення Подніпров’я перед загрозою польсько-шляхетської колонізації краю і встановлення урядового контролю через поширення тут влади місцевої адміністрації, по-друге, чинником більш інтенсивного заселення краю. Адже не буває фортець, які б існували скільки-небудь тривалий час без поселення поблизу них. Тому виникнення поселення Кодак безпосередньо пов’язане зі спорудження фортеці, якою б не була мета польського уряду.

           

Зауважимо, що на хід чи результат Національно-визвільної війни фортеця Кодак суттєво не вплинула, бо її гарнізон був блокований козацькими військами і через кілька місяців здався.

         

Виникнення Української козацької держави і кроки Російської держави у напрямку перетворення її з союзника держави Б. Хмельницького в боротьбі з Польщею на сюзерена цієї козацької держави призводить до підвищення ролі Кодака на Подніпров’ї. Тепер зацікавленими у володінні нею були Росія, Гетьманщина і Запорозька Січ. Тому починаючи з Березневих статей 1654 р. Кодак фігурує у всіх договірних статтях між Україною і Росією. В наступних договірних статтях спостерігаємо в питанні про Кодак певні нюанси, але загалом погляди на нього договірних сторін залишалися постійними. Правда, інтереси запорожців бачимо лише в Конституції 1710 р.

          

Однак володіння фортецею Кодак названими сторонами сприймалося через різні явні і таємні мотиви. Запорожці розглядали її як важливий пункт  збереження свого арсеналу і фактор забезпечення певної незалежної політики в регіоні та свого існування взагалі. Уряди Б. Хмельницького і його наступників мали надію на Кодак як на опору в охороні південного кордону і як на ланку, яка зв’язувала Гетьманщину з Запорожжям. Російський уряд мав триєдину мету: використання фортеці в боротьбі з татарсько-турецькою агресією, контроль над Запорозькою Січчю, перетворення її в  опорну базу для просунення до Чорного моря і закріплення за собою Північного Причорномор’я. Протиставлення і поєднання ближньої і дальної мети кожної із сторін визначали і конкретні їх дії у зазначений період. До певного часу Кодак відігравав «пасивну» роль – фортецею всі хотілі володіти. Перетворення Кодака в один із важливих центрів навколо яких концентрувалося прибуле на Подніпров’я населення, поступово змінює його роль в регіоні. Якщо в актових джерелах російського походження другої половини ХVІІ - початку ХVІІІ ст. вона розглядається як фортифікаційний і військовий об’єкт (звідси описи стану фортеці, її розмірів, арсеналу, припасів тощо), то в реальному житті козаків Кодак існував як “поселення з фортецею”, укріплене містечко, яке з кінця ХVІІ століття все частіше проявляє себе в політичних подіях і духовному житті Зарпорозької Січі.

         

Можливо, певні зміни по відношенню до Кодака з боку різних зацікавлених сторін та відчуття його населенням своєї ролі в регіоні відбуваються тоді, коли з кінця 80-х років ХVІІ ст. відкрито проявилася рішучість Росії у реалізації мети виходу до Чорного моря. Саме тоді на Самарі стали будувати укріплені городки – Богородицьку, Новосергіївську та ін. фортеці, а незабаром почали споруджувати напроти Запорозької Січі Кам’яний Затон на Дніпрі. Ці «городки» запорожці сприймали виключно як об’єкти, спрямовані на обмеження їх володінь і їх дій. Тоді ж Кодак стає виключно козацьким укріпленням і поселенням.

        

Участь жителів Кодака в повстанні донських козаків К.Булавіна, а ще більше зайнята ними позиція під час Північної війни мали фатальні наслідки для Кодака як фортеці і як козацького населеного пункту. Розправа над жителями 1709 р. припинила активну роль Кодакам у подіях на Подніпров’ї.

       

Жителі Старого Кодака стали переселятися в інші слободи та містечко Новий Кодак. Тут згадаємо слушне зауваження відомого вченого і краєзнавця професора Ю.А. Мицика, що від Старого Кодака “бере свій початок ряд населених пунктів, які пізніше стали районами сучасного Дніпропетровська”. [5, с. 153].

          

Давнє козацьке містечко Новий Кодак за документами відоме ще з середини XVII ст. (тут є невеликі, в межах 10 років, розбіжності в датуванні першої згадки про нього, які наводять різні автори, – від 1640 по 1650 рр.) Саме воно стало центром Кодацької паланки, оскільки мало дуже вигідне місцерозташування – біля переправи через Дніпро і на “битому” чумацькому шляху. Детальний опис процесу утворення міста (у тогочасному його розумінні) Новий Кодак, формуванння його території та будівництва укріплень з ілюстраціями планів міста у різні періоди та схемою розташування залишків фортеці міститься у нарисі дослідника-архітектора О. Харлана в колективній праці “Палімпсест. Коріння міста: поселення ХVІІ- ХVІІІ століть в історії Дніпропетровська” [9, с. 37-50]. Це позбавляє нас необхідності заглиблюватися у цей сюжет, тим більше, що названий автор здійснив це досить кваліфіковано. Що стосується кількості жителів у Новому Кодаці, то документальні дані про це відносяться лише до другої половини ХVІІІ ст.

       

Російський вчений-демограф В.М. Кабузан у грунтовній праці “Заселение Новоросии в ХVІІІ – первой половине ХІХ века” пише, що у 1745 р. на території Кодацької паланки було 13 великих поселень, не враховуючи зимівників: Старий Кодак, Новий Кодак, Нова Січ, Микитин Первіз, Шолохове, Томаківка, Звонецьке, Таромське, Тритузне, Карнаухівка, Романкове, Аннівка, Тарасівка [3, с. 80]. Тоді ж в СамарськійПаланці частину території якої займають сьогодні лівобережні райони Дніпропетровська, за даними В.М. Кабузана, було 12 поселень: Новоселиця, Кільчень (Голубівка), Богородичне, Кам’янка, Курилівка, Орлівщина, Чаплинка, Могилів, Котівка, Бабайківка, Гупалівка, Колпаківка. Безумовно, що важливу роль у прискоренні заселення пограниччя запорозьких володінь з Гетьманщиною відіграло спорудження у 1688 р. Богородицької (Новобогородицької) фортеці, дослідженням якої (в тому числі її попередника – козацького містечка Самар) успішно займаються сьогодні археологи на чолі з професором ДНУ І.Ф. Ковальовою та краєзнавці В.В. Бінкевич та В.Ф. Камеко.

       

Тобто, на час знищення Запорозької Січі і адміністративних перетворень у краї, здійснюваних царським урядом, регіон був вже досить заселеним.

          

Як відомо, колишні запорозькі володіння були поділені між двома губерніями – Новоросійською та Азовською. Нові поселення, організовані урядовими адміністративними заходами, виникали не на порожньому місці. 24 вересня 1775 р. генерал-губернатор краю Г.О. Потьомкін писав в ордері азовському губернатору В.О. Чорткову: “Господин генерал-порутчик и кавалер Текеллий от 29 минувшего августа рапортом между протчим требовал от меня, чтобы разсеянных зимовниками запорожцов, хотя они все поселение ныне имеют и в выгодных для себя местах, свесть по нескольку в самое удобнейшие места, расположенные  близ дороги для заведения деревень и чтоб сию комиссию возложить на вас обще с господином губернатором Новороссийской губернии…» [4, с.184]. Ця вимога будувати поселення у вигідних місцевостях і при великих шляхах міститься і в інших документах.

       

Оскільки основна полеміка сьогодні ведеться навколо питання про витоки історії Дніпропетровська, спробуємо зробити загальний огляд процесу виникнення губернського міста та визначити його генетичний зв’язок з козацькими попередниками. Природно що утворення нової губернії вимагало і утворення губернського міста, де б розташовувалася губернська канцелярія та інші адміністративні установи. Оскільки в межах Азовської губернії, що займала лівобережжя Дніпра на південній його дільниці, не було міського поселення, яке б відповідало вимогам губернського міста другої половини ХVІІІ ст., губернське правління розташували в Білевській фортеці Української укріпленої лінії. Одночасно підшукували місце для будівництва нового міста. Оскільки небезпека з півдня ще не була остаточно ліквідована, а справою визначення місця розташування нового міста опікувався адміністратор з психологією військової людини – генерал-майор В.О. Чортков, на перше місце були поставлені мотиви оборонні, а не адміністративні та економічні. Тому, очевидно, й обрано було місце заболочене, захищене лісом при впадінні р. Кільчень в Самару за 8 верст від Дніпра, тобто, в районі колишньої Богородицької фортеці. Але цей Катеринослав-І, який “мало чим був схожий на місто” [8, с.18], проіснував недовго.

          

Царським указом від 30 березня 1783 р. з Новоросійської і Азовської губерній було утворене Катеринославське намісництво на чолі з князем Г.О. Потьомкіним. А місце губернського центру визначалося «по лучшей удобности на правой стороне р. Днепра у Койдака». Остаточно проект структури намісництва був затверджений указом від 22 січня 1784р.: ”…повелеваем: Первое. Губернскому городу под названием Екатеринослав быть по лучшей удобности по правой стороне  реки Днепра у Кайдака…[7]. Намісництво поділялося на 15 повітів, центрами яких стали або недавно утворені «міста», або поселення, які за цим же указом конституювалися в міста шляхом перейменування вже існуючих тут поселень (наприклад, Нехвороща стала Алексополем, місто Тор – Слов’янськом, Підгороднє – Донецьким і т.ін.).

         

Катеринослав-І (Кільченкський) тоді ж було перейменовано в Новомосковськ, який у 1794 р. царським же указом перенесено вище по Самарі. Значна частина його жителів після 1784 р. переселилася в Новий Кодак.

       

Оскільки тепер губернське місто мало будуватися на правому березі Дніпра, то його функції певний час виконувало повітове місто Кременчук.

        

Згаданий вище дослідник В.М. Кабузан про виникнення Катеринослава на правому березі Дніпра пише так: «Это была живописная местность на правом берегу, где с давних пор существовали крупные запорожские селения: Старый Кодак, Каменка, Половица и Новый Кодак. Собственно Екатеринослав начали строить на месте Половицы, а Старый и Новый Кодак были включены в его состав в качестве форштадтов (пригородов). Фактически строительство Екатеринослава-ІІ развернулось только в 1786 г.» [3, с.60 ].

       

У подальшій історії Катеринослава тепер головну роль відіграють два козацьких поселення – Новий Кодак і слобода Половиця. Новий Кодак, який  після зруйнування Запорозької Січі поповнився сімейними козаками з інших місцевостей, а з початком будівництва Катеринослава-ІІ – майстровими людьми з Катеринослава-1, набув «другого дихання» у своєму розвитку.

       

В Новому Кодаку знаходилася адміністрація губернського міста, яке будувалося, тут же було духовне правління. Д.І. Яворницький у праці з історії Катеринослава писав: „С 1787 года по 1791 год Новый Кодак заменял собой будущий новый Екатеринослав и потому в живой речи и в некоторых официальных бумагах именовался городом Екатеринославом -II” [11, с. 25].

       

У 1784 р. за наказом Г. Потьомкіна було укладено „Атлас Катеринославського намісництва” з вимогою „со всею возможною верностью, по выправке с ревизиею и точным показанием”. В ньому значилося: „Екатеринославль – вновь утерждаемый город из местечка Новым Кодаком называемого на правом берегу Днепра против устья Самары лежащего”.

         

Французський мандрівник Жан-Анрі Мюнц, який побував у наших краях на початку 80-х рр. XVIII ст., у щоденнику описав Старий і Новий Кодаки, навіть не згадуючи назви „Катеринослав” [5, с. 152].

         

Згідно з грандіозним планом Г.О. Потьомкіна місто передбачалося будувати по течії Дніпра на 30 верств, а завширшки – 25 верств, та під пасовища відводилося 8 тисяч десятин землі. Все це була „окружность” Катеринослава. У „Відомості церков”, складеній в період початку будівництва Катернослава, зазначається, що „окружности города Екатеринослава” були: в Новому Кодаці 2 церкви, в Старому Кодаці – 1 собор. Тобто, в міську територію Катеринослава включалися обидва Кодаки. У „Відомості” 1787 р. кількість жителів у Катеринославі була такою: у Нових Кодаках – 2330 осіб, у Старих Кодаках – 634, у Половиці – 823, у Кам’янці – 260 [2].

    

Найавторитетніший знавець опублікованих та архівних джерел з історії Південної України останьої чверті XVIII ст. професор А.В. Бойко пише, що згідно з планом Потьомкіна обидва Кодаки, Половиця і Кам’янка складали єдине ціле – місто Катеринослав [1, с. 64 – 65].

        

Що стосується козацької слободи Половці, яку академік Ді. Багалій назвав зерном, „з якого виросло місто Катеринослав”, то ігнорувати її місце в історії Дніпропетровська також не можна. Завдяки своєму центральному положенню за планом будівництва Катеринослава, її контури чітко проглядаються на мапах. У 1784 р. в ній нараховувалося 50 дерев’яних хат, 80 мазанок, 5 водяних млинів, 3 кузні. Аж до 1792 р. в офіційних Половицях виступала синонімом назви „Катеринослав”, а в побуті – ще набагато довше.

        

Важливим рубежем в історії нашого міста був 1787 р. Це не лише ефектна зустріч імператриці Катерини II, яка, до речі, протягом 2-х днів (7-8 травня) мешкала не де-інде, а в Новому Кодаці, не тільки час закладки Спасо-Преображенського собору, який нині є окрасою нашого міста. Це рік створення у місті міської думи як нового органу влади. Починається новий етап розвитку міста, яке виросло на місці козацьких поселень і ввібрало в себе їх традиції, але з врахуванням часу і призначення місто набувало характерних ознак центру адміністративного управління, промисловості та торгівлі, освіти та культури, а не фортеці, в якій вже не було потреби. Особливо цьому сприяли на початку 90-х років XVIII ст. відкриття в Катеринославі Головного народного училища та поява казенної мануфактури.

        

Таким чином, і слобода Половиця, і містечко Новий Кодак мають всі підстави бути першоосновами нашого міста. При цьому звертаємо увагу на таку обставину в світовій практиці датування міст. Кожне місто обирає датою відрахунку свого віку обов′язково найдавнішу з відомих на даний період його розвитку. При виявленні нових писемних чи археологічних знахідок дата може змінуюватися, але при цьому виключно вглиб історії. У сучасного Дніпропетровська з його прямими попередниками така дата є, а тому немає потреби штучно вкорочувати собі віку.

      

    

Г. К.ШВИДЬКО

      

    

Використані джерела та література:

        

1.            Бойко А.В. Питання будівництва Катеринослава в працях Д.І. Яворницького//Проблеми історіографії та джерелознавства історії запорозького козацтва: Матеріали наукових читань Д.І. Яворницького. – Запоріжжя, 1993.

2.            Інститут Рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського НАН України. – Ф. V. – Оп. 5. Справи 479, 489.

3.            Кабузан В.М. Заселение Новороссии в XVIII – первой половине  XIX века. – М., 1976.

4.            Козирєв В.К. Матеріали до історіїадміністративного устрою Південної України (друга половина XVIII – перша половина XIX століття). – Запоріжжя, 1999.

5.            Мицик Ю.А. Козацький край. Нариси з історії Дніпропетровщини XV – XVIII ст. – Дніпропетровськ, 1997.

6.            Пірко В. Заселення Степової України в XVI – XVIII ст. – Донецьк, 1998.

7.            Полное собрание законов Российской империи. – СПб., 1830. – Т. XXII. – № 15908.

8.            Ревский С.Б. Екатеринослав – Кильченский. Историко-архитектурный очерк. – Днепропетровск, 1974.

9.            Репан О., Старостін В., Харлан О. Палімпсест. Коріння міста: населення XVI – XVIII століть в історії Дніпропетровська. – К., 2008.

10.         Соловьев С.М. История России с древнейших времен. – СПб., 1894. – Т. 13.

11.         Яворницький Д.И. История города Екатеринослава. – Днепропетровск, 1996.