Інститут Україніки

Головне меню

Фотопроект М. Матуса

Семейный альбом 1893 - 1957

Карта проїзду

 

Матеріал опубліковано в журналі «Новий світ», №9-10, вересень –жовтень 2011 р.

Віктор Березяк

 

У всіх нас є прагнення походити від шумерів. Омелян Пріцак

Біля колиски сучасного українства, крім хатів (пізніші авхати Геродота, яких він помилково згадує як скіф­ське плем'я на теренах Придніпров'я, у 6 ст. до н.е. - пізніші літописні венеди) стояли й шумери-атланти (анти візан­тійських хронік перших століть н.е.). Щоб зацікавити українських науковців цим напрямом розвідок у галузі прадав­ньої історії, зупинімося на ще й досі не розв'язаних проблемах, які стоять перед шумерологією сьогодні.

 

1. Донині немає великого словника шу­мерської мови. Кожний фахівець ви­мушений складати власний словни­чок на базі картотеки, складеної за даними двомовних глиняних силабаріїв і різноманітних коментарів до опублікованих текстів. Трапляється чимало помилок у тлумаченні знаків. Прочитання окремих слів упродовж останніх 15-20 років переінакшуєть­ся, отож шумерська мова до цього часу зазнає змін (уже у свідомості дослідників).

2. Знаючи послідовність царських імен, учені не з'ясували точного часу їх­нього правління, тим-то є три хроно­логії - довга, середня й коротка. Різ­ниця між ними - приблизно 200 ро­ків. У підручниках наводять середню (скажімо, Хамурапі правив із 1792 до 1750 рр. до н.е.), та дедалі частіше дослідники схиляються до короткої хронології.

3. Достеменно не встановлено, як чи­таються й вимовляються імена царів Лаваша: Енметена чи Ентемена, Уру-кагіна чи Уруінімгіна. У шістдесяті роки минулого століття спробували відійти від давнього прочитання, але пізніше повернулися до нього, усві­домивши, що нічого істотного дове­сти не вдалося.

 

 

4. Фахівці значно просунулися у вивченні граматики, навіть зрозуміли морфоло­гічний тип шумерської мови (аглюти­нативний), але не змогли встановити п генетичного зв'язку з жодною суча­сною мовою. У багатьох мовах є схожі слова й граматичні конструкції, але ос­таточного доказу на користь одно­значного ототожнення давньої шумер­ської мови з однією з сучасних (або мовами певної групи) немає.

5. Ще гірші справи в етимології й се­мантиці. Раніше вважалося, що лише шумерська мова мала переважний вплив на сусідні, а аккадських запо­зичень було небагато. Нині знайдено багато семітських і хуритських запо­зичень, однак кореневу частину шу­мерських слів не розуміємо, бо не знаємо їхніх родичів (шукаємо між мовами мунда та бірманською).

6. Антропологічне визначення шумерів не встановлено. Спочатку їх вважали середземноморськими європеоїда­ми, а сьогодні розробляють тибето-бірманську гіпотезу (і відповідно - версію монголоїдності).

7. Зовсім погано просуваються справи з вивченням клинописної ідеографії (тобто малюнків, з яких пізніше фор­мувалися абстрактні клинописні зна­ки шумерської мови). Знаємо прочи­тання кожного клинописного знака, але здебільшого не можемо збагну­ти, який конкретний предмет (малю­нок) зображено тим чи тим клино­писним знаком. Тому шумерологія до сьогодні немає списку ідеограм із коментарями до кожного знака, по­дібного до ієрогліфічного списку Гардинера в єгиптології.

8. Не знайдено місто Аккад - столиця Саргана Давнього і його династії.

9. Не з'ясовано духовні начала - кате­горії шумерської релігії, ритуали, відповідні слова.

10. І ще одне, вкрай важливе: не знаємо причини загибелі шумерської цивілі­зації. А причин може бути кілька. Хтось назве економічну, хтось - по­літичну...

Спробуймо розглянути деякі з них.

1. Знак "риба" науковці прочитують по-шумерськи Куа або Ха, а насправді мало б читатися Кух (українські відповід­ники: кух-ар (риболов), кух-о-вар - той, хто готує рибну страву, кух-ня - місце приготування риби, кух-ля - посуд для рибної юшки, кух - жух - одяг із луски великої риби" ...). У давніх клинописних текстах мав бути знак, який визначав "того, хто ловить рибу" - кухар. Тобто людство стоїть лише на початку вивчен­ня шумерської мови й правильного про­читання клинописних текстів. Знак "го­ра" прочитується як Кур або Гін, наспра­вді - курган. Розуміючи, що це слово має дві самостійні основи - кур і ган, першу визначаємо як "гора", а ось друга основа потребує окремого тлумачення.

2. У публікації "Таємниця шумерсь­кого літочислення" ("Науковий світ", 2011, № 8) автор запропонував розв'язання проблеми впорядкування хроно­логії шумерської історії, при цьому хотів звернути увагу науковців на те, що для проведення математичних розрахунків використав філологічний матеріал - ук­раїнське слово "година" та російське -"год". Вони мають спільного пращура -шумерське "гуд" (віл). Цим словом виз­начали кінець сучасного місяця - берез­ня - час початку оранки. Слушність такої гіпотези підтверджується й історичним фактом: наші пращури відзначали поча­ток нового року у березні.

Фестський диск з шумерськими піктографічними знаками кінця IV тис. до н.е.

 

Сучасне українське слово "годувати" в сиву давнину означало "давати їжу гу­ду" (волу). Українською мовою говоримо: "2011 рік", "мені 20 років", російською - "2011 год", "мне 20 лет". Це засвідчує, що хетському терміну "рік" відповідали шумерське "гуд" (год) і лувійське "лето". Отже, в російській мові - правонаступ­ник лувійської - одне слово запозичено з шумерської (год).

3. Правильне прочитання імен шу­мерських царів та богів теж потребує уточнень.

Наведімо кілька прикладів. Головну богиню шумерських міфів Іштар звали Інанна ("донька Ана"). Оскільки в аккадських текстах Інанна - Іштар, науков­ці подають останнє слово як аккадське. Насправді воно шумерське й означає "та, що побувала і повернулася з Тар".

До речі, етимологічне визначення цього імені в наукових джерелах наво­диться вперше. Хатське (венедське) "з тар" шумери (атланти-анти) - тюркомов­не населення - вимовляли: "із тар". Це підтверджується існуванням шумерської легенди "Сходження Інанни до царства мертвих". Текст міфу зберігся в пізніших варіантах - фрагмент Ашшура (11 ст. до н.е.) і з бібліотеки Ашшурбаніпала (7 ст. до н.е.). Причина такого сходження у царство мертвих ніде не вказується (ук­раїнські відповідники: цвинтар - місце спочивання мертвих, четар - охоронець мертвих, вочевидь, одна з найдавніших релігійних посад на цвинтарі, вівтар -місце заклання вівці у храмі). Шумерське ім'я Думузі (аккадське - Таммуз) озна­чає буквально "той, що зв'язаний до­машніми узами», тобто родич. Думузі -коханець і чоловік Інанни (Іштар). Шумерське ім'я Лугальбанда має три самостійні основи: LU - GAL- BAN- DA, де LU - лю[дин(а)] + GAL - володар + BAN - пастух, a banda - стадо = пастух (ук­раїнські відповідники - чабан-пастух, ба-нош - традиційна страва пастуха, банкет - свято пастухів, банда - стадо, баняк - традиційний посуд пастухів...). Отже, правильне прочитання шумерських імен допоможе розкрити й зрозуміти багато таємниць з життя наших пращурів - шу­мерів (атлантів-антів).

4. Ф. Ленорман (1873), Ф. Хоммель (1915), Гастоні (1980), М.Ерді зіставили окремі факти урало-алтайських мов з відповідними у шумерській мові. Церетелі (1912) та В. Ребрик (1990) ототожню­ють шумерську мову з мовами картвельської групи. А. Кіфішин (1988) та І. Дьяконов (1997) висувають гіпотезу про мож­ливі родинні зв'язки шумерської мови з мовами народів мунда, які мешкають на північному сході Індостану. П. Манансала (1996) наводить свої фонетичні, мор­фологічні й лексичні аргументи на ко­ристь спорідненості шумерської мови з мовами австронезійської сім'ї, до

якої він ввів, окрім мунда, японську мову. Поль­ський філолог Я. Браун (2001) знаходить фонетичні відповідники між шумерською й старотибетською мовами. На думку фінського науковця Сімо Парпола (2007), шумерська мова пов'язана з мовами фіно-угорської групи.

Як бачимо, спектр думок про можли­вих "родичів" шумерської мови різнома­нітний і суперечливий. Пропонуємо про­блему цього пошуку розглянути в істо­ричному аспекті. Так, шумери, прийшов­ши на терени Месопотамії (приблизно 3500 рр. до н.е.), безперечно, мали як попереднє, давніше минуле, так пра­батьківщину. Мешкаючи поруч з іншими народами, вони, звичайно, залишили слід у мовах сусідів. "Перших родичів" тих шумерів, нащадки яких прийшли до Месопотамії, на наше переконання, тре­ба шукати серед тюркомовних народів, насамперед серед уйгурів. Адже саме в уйгурській мові є слова: атлано (вер­шник), атлантур (сідати на коня), весен (трава), тагар (мішок пшениці вагою 100 кг), парча (тканина), урук (зер­но)...Такі "тюркські мовні сліди" знахо­дять А. Кіфішин, І. Дьяконов, Я. Браун в мовах мунда та старотибетській.

"Тюркський слід" у шумерській мові відшукав Ф. Гоммель (1915), за що його висміяли європейські колеги. В 60-х ро­ках минулого століття німецький науко­вець Курт Вальтер Керам також заявляв, що мова шумерів схожа на давньотюркську. Минув час, і нове покоління науковців шукає тюркське коріння шумерської мови - турецький учений Осман Недім Туна (1990) і казахські дослідники А. Аманжолов та О. Сулейменов (1975).

Після тривалого періоду життя у до­лині річок Тигру і Євфрату шумери ку­дись "зникають". Історія про них нічого не знає. Шумерська мова витісняється аккадською. А це означає, що шумери мали б рушити далі, на нові землі. Ку­ди?

За нашими дослідженнями, шумери (атланти-анти), після тривалого життя на теренах Східного Середземномор'я й Малої Азії (3100 рр. до н.е. - 700 рр. до н.е.), оселилися на землях між Доном і Дністром. Тут вони зустрілися з пред­ставниками фіно-угорської мовної гру­пи. Частина шумерських запозичень, во­чевидь, потрапляє до мови народів цієї групи. Про це, можливо, свідчать дослі­дження Сімо Парпола. У пізніші часи ча­стина антів рушила у східні та централь­ні райони Європи, де й оселилася. Про такий рух "на захід" (з теренів Придні­пров'я) шумерів (антів) і хатів (венедів) оповідає "Велесова книга".

Саме тут - у Східній і Центральній Європі, де вони частково асимілювалися з сусідами, й треба шукати нащадків шу­мерського народу - вихідців із Месопо­тамії та Малої Азії. Мовних слідів най­більше в сучасній рідній мові, що, без­перечно, вказує на безпосередній (зо­крема генетичний) зв'язок між нинішні­ми українцями та їхніми далекими пра­щурами - шумерами (атлантами-антами). Проживання антів у перших століт­тях нашої ери на наших теперішніх тере­нах – історичний факт. Про це свідчать візантійські літописці. А слова "ант", "атлант", наголошуємо, - з шумерської мови і означають "воїн" і "вершник". Та­ке розуміння історичних процесів, без­перечно, не розв'язує проблеми вста­новлення прабатьківщини шумерів, звідки вони мали б прийти до Месопо­тамії, але воно визначає напрям, де треба шукати нащадків тих поколінь шу­мерів, вітчизною яких раніше була Мес­опотамія.

5. Науковці зазначають: "...Кореневу частину шумерських слів не розуміємо, бо не знаємо родичів шумерської мови". Для того, щоб знайти "прямих родичів" шумерів на теренах сучасної Європи, розгляньмо фонетику слова, яке визна­чає в мовах нинішніх народів поняття "людина". Відомо, що шумерський знак, який означав це поняття, читався - Ш. Ми не знайдемо в жодній європейській, ба навіть у жодній мові світу такого ди­вовижного фонетичного збігу, крім укра­їнської мови: Ш - ЛЮ. Друга основа "дин" означає числівник - 1- "(о)дин".

У мовах "непрямих родичів" це слово має відповідники лише у формі іменника множини. (Під терміном "непрямі роди­чі" маємо на увазі ті народи, які вступа­ли в певні стосунки з шумерами, але ге­нетично не були споріднені з ними. Див. порівняльну таблицю).

Якщо порівняти суто шумерські сло­ва ме (знання), бан (пастух), ціг (це­гла), кулі (товариш), кухар (риболов), кух (риба), шар (куля), бахур (вогонь), урук (зерно), весен (трава), гуд (віл), дім (дім), мис (мідь), кий (камінь), ан­гел (володар неба) зі словами тотожно­го значення в інших сучасних європейсь­ких мовах, то побачимо, що саме в Укра­їні найбільше понять, які збігаються і за значенням, і за фонетикою зі спадщи­ною шумерської мови. Крім того, в укра­їнській мові чимало похідних слів із шу­мерськими основами, що засвідчує: во­ни - давні запозичення на правах право­наступників прадавньої мови. Під час дослідження слова Ш (людина) виникло припущення про можливе проживання пращурів сучасних словенців на теренах Малої Азії поруч із пращурами поляків - малоазійських палів, росіян - малоа­зійських лувійців (слувіан – «мешканців Лувії» - слов'ян), українців - хатів (пізні­ші венеди) і шумерів (пізніші анти), ли­товців - малоазійських хетів. Так, у тек­стах Хетської держави часто згадується народ - мушки. В словенській мові є слово, яке визначає поняття "людина" - moski!

6. Уже з'явилося багато досліджень про антропологію шумерів (антів-атлантів). Зазначмо, що це тюркомовний ет­нос, який у прадавні часи зазнав взаєм­ної асиміляції з малоазійськими хатами (венедами).

Недарма візантійські істо­рики вважали, що анти й венеди похо­дять з одного кореня. Помилка лише в тому, що етнічно хати не були тюрками. "Спільність" шумерів (антів) і хатів (ве­недів) полягає в тривалих умовах спіль­ного проживання, у значних взаємовпли­вах (генетичних, мовних, культурних, еко­номічних тощо). Про це свідчить побудо­ва слів, які виникли ще у З тисячолітті до н.е. як продукт довгої спільної історії: месія (ме - шумерське слово, а сіяти - хатське), Менас (шумерська основа ме поєднується з хетським вказівним зай­менником множини наш, у зіпсованій формі - нас), субота (шумерське су (во-да) поєднується з хатським боти (взут­тя), бесіда (шумерське бе (говорити) по­єднується з хатським сідати. Слово "бе­сіда" виникає як запрошення сісти для розмови: бе сіда(й). За традицією тюрк­ських народів, розмову треба вести си­дячи: порівняйте з шумерськими визна­ченнями ні бе ні ме або німець. Шумер­ські воїни - анти і вершники - атланти (далекі пращури українських козаків) но­сили на оголених головах оселедці (кос­иці), які часто-густо заплітали. Хати (ве­неди) називали таких воїнів - антів косаками саме за те, що вони мали косиці. Анти це венедське визначення вимовля­ли як козак.

7-10. Клинописний знак, який про­читується як ме, шумерологи до сьогодні не можуть збагнути: не знають ні його етимології, ні значення. Оскільки цей знак стоїть поруч зі знаком "таблички", то загалом науковці прочитують їх як "та­блички Ме". Насправді це шумерське сло­во означає знання. Порівняймо українські відповідники: бігме - бог знає, відьме - та, що відає знаннями, мейдан - площа моління, майдан, де людина отримує знання, меса - знання, месія - той, хто сіє знання, менас - мудрець, буквально "знання наші", меценас - тотожне попе­редньому визначенню, ні бе ні ме - той, що не говорить і не знає нашої (шумерсь­кої!) мови, ніх(о)чеме - нікчема, тобто той, хто не хоче отримати знань, німець -той, що не знає нашої мови ...

Незрозумілих (радше ще не прочита­них, не розшифрованих) клинописних знаків чимало. Отже, дослідження шу­мерської мови потребує копіткої тривалої роботи фахівців, насамперед - українсь­ких. Створивши кафедру вивчення шу­мерської мови, наші науковці змогли б осягнути таємниці не лише витоків рідної мови, а й поглибити знання про джерела історії пращурів сучасного українства - шумерів і хатів - у світовому контексті. Можливо, таку кафедру шумерологи до­цільно було б заснувати на базі Інституту історії України HAH України, Інституту схо­дознавства HAH України ім. А.Ю. Кримсь­кого та Київського національного лінгві­стичного університету. Новий науковий підрозділ міг би стати базою для майбут­ньої праці вітчизняних археологів на те­ренах Іраку, Туреччини, Сирії й Східного Середземномор'я. Тим самим учені, по­глиблюючи знання про історію наших пращурів, сприяли б піднесенню та зміц­ненню авторитету України у світі.

 

 

 

  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv

Хто зараз на сайті

На сайті 47 гостей та відсутні користувачі

Відкритий лист