Минулої середи золотом теплої осені зустрічала тиха вулиця Писаржевського. Сюди з різних куточків міста сходилися поціновувачі творчого подвигу Адріана Феофановича Кащенка.  Я уявив, як холодного, непривітного березня 1921-го до цього ж самого будинку №24 йшли люди, щоб віддати останню шану подвижнику і великому патріоту. Про грандіозний похорон Кащенка знають і пам’ятають навіть у Канаді. А ми недавно були змушені визнати лише власну невдячність, бо не зберегли навіть могили видатного земляка. Проте гріх безпам’ятства вже спокутуємо. Меморіальна програма «Події та персоналії» повернула з небуття гідного співвітчизника, який дійсно прославляв наш край.

          

Під оплески присутніх з-під білої тканини з’явилася вишукана меморіальна дошка. Здається, й сам Адріан Феофанович вітав би цей витвір. Адже він як справжній  національний митець вимогливо ставився до творчої енергії.

        

А вона, за словами письменника Семена Заславського, буває у нашому краї нестриманою. Бо живлять її загадковий степ, козацька слава і вічний Дніпро. Адріан Феофанович заговорив із цими живими символами у часи, теж далеко не ідеальні. Русифіковані городяни поступово втрачали повагу до власного історичного коріння.

         

Проте у місті завжди знаходилися особистості, які протидіяли можливій культурній катастрофі. Ще в 1883 році Адріан Кащенко разом з Іваном Ман журою підписують до друку першу українську книжку. Фактично ці двоє творців стають фундаторами національної української літератури у нашому січеславському краї.

           

Потім, ще до особистого літературного внеску у ренесанс козацької спадщини, Кащенко бере участь у створенні «Просвіти». Разом  з просвітянами нашого міста Адріан Феофанович буває у будинку, який ще дивом зберігся за адресою: вул. Плеханова, 42. І нинішня молодь може легко уявити, як Кащенко поспішав з нагірної частини міста сюди на збори просвітян…

          

З цього і почав свою промову фундатор багатьох історико-культурних проектів і зокрема програми «Події та персоналії» Олексій Лазько: «На вшанування такої особистості, як Адріан Феофанович Кащенко, мені особливо приємно бачити багато молодих людей. Я маю ще більшу впевненість, що наша меморіальна програма увічнення видатних земляків необхідна. Ці дівчата та хлопці пересвідчуються в реальній присутності справжніх поборників, які крокували цими ж вулицями. А далі обов’язково виникне бажання дізнатися про їх життєвий шлях, щоб порівняти його із власним або із діянням сучасників. Так виникають орієнтири духовного, але й реального життя. На прикладі Адріана Феофановича Кащенка та інших визначних постатей ми не просто гортаємо сторінки історії, а йдемо до істини. А починається цей поступ з простого розуміння: ці непересічні люди були, є і повинні залишатися у нашій пам’яті».

      

 На відкритті меморіальної дошки пам’яті Адріана Кащенка взяла слово шановна вчена, доктор історичних наук Ганна Кирилівна Швидко: «Більшість людей, які прийшли до цього будинку, знають, що означає Адріан Феофанович і створене тут ним у роки національної революції видавництво для історії нашого краю та Запорозького козацтва. Разом з цим я хочу подякувати і тим, хто прагне дізнатися більше. Сьогодні ми увіковічуємо пам'ять видатної людини, яка по-чоловічому мужньо несла свій подвижницький хрест, наскільки вистачило сил і життя. Мені хочеться визнати, що з цією подією у культурному житті міста пам'ять дійсно прокидається. Це вже третя меморіальна дошка нашим землякам, які заслуговують на увічнення та добру згадку своїх наступників. Я високо оцінюю дієвість програми «Події та персоналії», особливо на тлі загалом незадовільного ставлення до національної історії. І мені дуже приємно, що є такі люди, як Олексій Миколайович Лазько. Хочеться особисто подякувати за великі зусилля і чималі витрати на встановлення таких  чудових історичних пам’яток».

         

На вшануванні людини, яка силою літературних образів відкрила землякам велич козацьких пращурів та рідної землі, виступало багато істориків, краєзнавців, літераторів. Усі вони відзначили величезний вплів творів Кащенка і на простих земляків, і на майбутніх видатних письменників. Зокрема на оповіданнях великого белетриста вчився Павло Загребельний, чий роман «Роксолана» мав рекордні наклади і перекладався багатьма мовами світу. Фахівці і нині дивуються вмінню Кащенка у своїх творах долати простір та час. Славна козацька доба оживає у рядках так, ніби автор сам присутній серед січовиків. За це Адріана Феофановича ревнували. Навіть академік Яворницький. Проте більшість бачили у Кащенкові дійсно титана: з 1914-го по 1917 рік у видавництві надруковано силу-силенну художніх та краєзнавчих книжок за його авторством.

Олексій Лазько: «В особі Адріана Феофановича ми бачимо знайомі риси українських подвижників. У роки випробувань та культурних катастроф вони без жалю до власного здоров’я і життя повертають співвітчизникам не просто історичну правду про їх минуле, а не менш коштовну річ – самоповагу. Для цього в усі часи треба не принижувати один одного, а об’єднуватись заради спільної мети. Заздрощі великим накладам, літературні чи інші ревнощі занадто дорого обходяться патріотам. У житті та працях митця мені особисто імпонує його відданість обраній меті і служіння ій буквально до останнього подиху».

         

На жаль, Адріан Кащенко, який фактично поєднував важку письменницьку справу з непростою видавницькою, підірвав здоров’я. Його розбив параліч, і три останніх роки оспівувач козацької слави лежав нерухомо. Проте, коли Кащенко помер, на цій же тихій вулиці міста, яке сам він називав Січеславом, стояли сотні людей. Здебільшого читачі його книжок – гімназисти, студенти та інша молодь. Вони по-козацьки несли Кащенка пішки до самого Севастопольського цвинтаря.

Незважаючи на прикру втрату місця вічного спочинку Адріана Феофановича, сьогодні ми маємо, де вклонитися його світлій пам’яті.

          

Адріан Феофанович Кащенко народився 19 вересня 1858 року у родині, де було дев’ятеро дітей. Батьки дбали про їхню освіту. Зокрема один із Кащенко, відомий український учений-біолог, фактично був одним з фундаторів національної Академії наук, а Київ і нині завдячує йому акліматизаційними садами. Проте першим заговорив українською в родині Кащенків саме Адріан. Навчаючись разом з братами у міській гімназії, він любив родовий хутір. Там жив дід, який знав безліч історій з життя козаків-запорожців. Це так схоже на формування світогляду Тараса Григоровича Шевченка, у дитинстві якого спочатку теж були дідівські розповіді про козаків і гайдамаків…

         

Знання родоводу для українців завжди було умовою формування нації. Отримавши освіту, Кащенко працював у залізничному відомстві і бував у різних куточках імперії. Та понад усе для нього була Україна. У рідному краї він бере активну участь у діяльності катеринославської «Просвіти», а пізніше місцевого наукового товариства. Потомок козацького роду присвячує життя вихованню національної свідомості. У часи Першої світової війни він озброюється художнім словом, а його твори викликають гордість за славне минуле. Національну революцію 1917 року українці зустрічають не лише з гвинтівками, а й з книжками Кащенка. Важко перерахувати, скільки оповідань вийшло з-під дійсно подвижницького пера – «Сіркова слава», «На руїнах Січі», «Сіркова могила», «Мрії і дійсність», «Тяжкий гріх», «Перерід», «Над Кодацьким порогом», «Славні побратими», «Під Корсунем», «У запалі боротьби…» А «Оповідання про славне Військо Запорізьке Низове2 стало справжнім бестселером. Воно принесло славу Адріану Феофановичу і за межами нашого краю.

            

На жаль, потім настали часи прикрого забуття. Після смерті Адріана Кащенка його видавництво радянська влада закрила, а народові були запропоновані зовсім інші книжки. Та пам'ять справжніх патріотів зберегла нашого Кащенка. І задля цієї святої справи знадобився цілий світ. Про те, як ховали Адріана Феофановича у Катеринославі, художниця Галина Мазепа написала у Венесуелі, а надрукували її спогади в іншій частині Нового Світу – в Канаді…

         

Та, на радість, знайшлися добродії і на батьківщині Кащенка. Завдяки фундатору Інститута Україніки Олексію Лазьку тепер маємо, де вклонитися пам’яті великого патріота України. Символічно, що таку нагоду ми отримали у 150-ту річницю з дня народження Адріана Кащенка.

 

Ігор СУХОВИЙ

Газета «Наше місто» №156 (2894) 01.11.2008р.