Віктор Березяк
Відомий дослідник давнини Володимир Петрук зазначає,
що чеський учений Б. Грозний, якому вдалося розшифрувати хетські письмена
(1915), знайшов у них спонукальне дієслово "нумо", яке точно
відповідає українському, наприклад, у козацькому вислові "Нумо, хлопці, до
бою" (В. Петрук. Велика Скіфія - Оукраїна. - К.: Спалах, 2001, с. 168).
Наведімо ще кілька прикладів. Так, І. Дунаєвська подає логограму хетського
клинопису, що означає "писар": LU, DUB, SAR, GIS. Фактично, це шумерські логограми, якими
користувалися мешканці Хетської держави. Знаки клинопису означають: LU - людина, DUB - дуб, SAR - писати (дряпати), GIS - кістка.
Таким чином, отримуємо етимологічне визначення шумерського слова
"писар" (людина, що видряпує на дубовій дошці кісткою).
Привертає увагу фонема LU, яка має
відповідник у сучасній українській мові. Якщо врахувати, що людина - складне
шумерське слово, яке має дві самостійні основи, то збіг шумерського LU і сучасного
українського ЛЮ - ідеальний і за значенням, і за фонетикою.
Лю (чоловік) + дин[а]. Дин - числівник,
який означає один, де а - закінчення жіночого роду. Отримуємо узагальнене
значення складного шумерського слова: "один чоловік" - людина). Числівник дин (1) є в
сучасних українських словах го(д)-дин(а),
ро(д)-дин(а), (о)дин. Вважаємо, що
хати (венеди) вимовляли дин, а шумери (анти) як тюркські племена перед початковою
приголосною долучали голосну -о-(о)дин. Саме такий грошовий номінал - дин(ар), дин(арій) - і
засвідчує, що цей числівник хатського (венедського) походження.
Дослідник хетської мови В.
Ардзинба вважає, що "ієрогліфічне письмо могло бути найранішою системою
письма хетів". Цікава ще одна логограма: LU. МUHAL. DIM., де LU - чоловік, МUHAL - мучний, DIМ - дім (будинок). Загалом ця шумерська логограма
читається так: "людина, яка працює у домі, де виробляють муку".
Звичайно, цей будинок - млин, а людина - мельник, мукомел.
Е. Менадбе наголошує:
"Виготовленням срібних і золотих виробів, карбуванням займалися
майстри-спеціалісти (наприклад, LU KU DIM- "золотих справ майстер"). На жаль, автор
вагомої праці "Хетське суспільство" помиляється. Логограма читається
так: "людина (LU), що працює у домі (DIM), де кують (КU) метал
(мідь)". Цей дім - кузня, а майстер - коваль. Логограма LU. GIS. TUKUL- означає:
"людина (LU), яка завдає удару (TUKUL), тобто
"стукає" по кістці (GIS), обробляючи метал" (карбувальник). Логограму LU. MES. HALIIATTALLAS. Е. Менабде
прочитує як "стражі". Пропонуємо інше розуміння: "людина (LU), яка
мешкає (МЕS) у будівлі, де (HALIIATTALLAS) б'ють у дзвони)",
тобто дзвонар.
Фонема H має вимовлятись як К. Обов'язок
сторожа - дзвонаря - подавати сигнал про небезпеку. Логограму LU. МЕS. ІМ. МЕ.
грузинський дослідник розшифровує: "люди храму (табличок МЕ)".
Вважаємо, логограма повинна мати форму LU. MES. DIM. ME, тобто
"людина, яка мешкає в будинку табличок МЕ" ("в будинку
знань"). Можливо, йдеться про бібліотекаря, який МЕ зберігав ті глиняні
таблички - книги знань. Науковець розмірковує: "Щоправда, хетське
законодавство прямо говорить про "взяття" в дружини (DAM. SU dai) жінки
мужчиною, про виплату ним певного викупу (КUSАТА) батькові
наречени". Пропонуємо таке розуміння логограми: DАМ. (даму) SU (цю) dai (дай).
Основа DАМА. (дама) часто зустрічається в іменах шумерських
богинь. Це слово (на позначення господині) походить від назви помешкання:
хата - хатун, хижина - жона (жінка), кибитка - кобіта, дім - дама.
Доречно привернути увагу до схожості українського
слова "гетьман" із хетським іменем (титулом!) Найшла. Видається, що
давнє значення слова "гетьман" (Наtmuna) криється в
значенні слова "хата" (фортеця), тобто Наїтипа ("той, який очолює оборону тієї Наttу) - фортеці, очільник фортеці. Сучасний
етимологічний словник зазначає, що слова "гетьман, [гатьман, гетман],
гетьманат, гетьманство, гетьманич, гетьманець, гетьманича, гетьманша,
[гетьманія], гетьманування, гетьманщина, гетьманувати" запозичені через
польську мову з середньоверхньонімецької". Можна припустити, слово
потрапило до німецької від нащадків населення Хетської держави - хатів (венедів),
шумерів (антів), хетів (пралитовців), палайців (праполяків), лувійців
(праросіян)... Основу слова, яку дослідники виводять від німецького -ман, потрібно, як
ми вважаємо, виводити від хетського муна. Очевидно, правильність наших роздумів, підтверджується
фактом використання у хетській мові такого начебто сучасного слова, як гарнізон
- har (а) nisai.
Нагадаймо, що хатів історик Тацит
згадує як німецьке плем'я. Гадаємо, частина хатів і шумерів покинули терени
між Доном та Дністром і рушили у чужі землі, на захід Європи. "Велесова
книга" згадує: "За цим маємо жалкувати, та не за часами антів, бо ті
анти завоювали мечем багато, але ж і погубили дім твій, бо домове ніхто в
чужині не будує".
Можливо, це був військовий похід
антів (шумерів) і хатів (венедів) на підтримку сусіднього племені гунів. У
пізнішій світовій історії було чимало прикладів, коли українські козаки - нащадки антів - брали активну
участь у бойових діях далеко за межами рідної землі. Так, Богдан Хмельницький у
супроводі Сірка 1645 року воював під Дюнкерном, допомагаючи французам здобути
фортецю в іспанців. Кілька тисячоліть до цього, за правління фараона Рамзеса
II, хати й шумери допомагали своїм союзникам - єгиптянам воювати в Нубійській
пустелі. Відомі також походи венедів і антів (перші століття нашої ери) на
Візантію та пізніша служба антів у імператорів Візантійської імперії. Таким
чином, наведені приклади свідчать про те, що наші далекі пращури - хати
(венеди) і шумери (анти) - завжди брали активну участь у світових подіях.
Шумерських слів у сучасній
українській мові дуже й дуже багато... Ось лише деякі з них. Урожай - урук
(зерно) + жати (збирати серпом) - загалом "збір зерна". Стародавнє
шумерське місто Урук так і називалося - Зерно. Наскільки мені відомо,
етимологія назви міста Урук шумерологам до цього часу була не відомою.
Згадаймо листування, в якому верховний жрець Арапи просить правителя міста
Урука Енменкара надіслати... зерна. В уйгурській мові слово "урук"
означає "зерно", а в шумерському міфі про Пльгамеша місто Урук
згадується, як "Світла комора": "Світлу комору священної Інанни,
Урук майданний обвів стіною...". Таким чином, це місто було знане як
центр постачання зерна.
Тагар - (тягар, то гар, то (є) гар) - мішок пшениці вагою
понад
Дім - дім (будинок), лувійське - дом. У німецькій мові - Dоm (собор), в латині – Domus (будинок), Dominatio
(господарство), Dominantis (господар). Це слово часто зустрічається у шумерських
логограмах і хетських клинописах. Терези - цим словом в уйгурській, турецькій, туркменській
мовах, як і в українській, позначається пристрій для зважування. В інших
тюркських мовах: тарази (казахська), тараза (киргизька), тараса та вісе
(чуваська). Люлька - назва походить від слова, яке означає
"бузок". Як відомо люлька складається з двох елементів: чаші -
гнізда для набиття тютюну, яке виготовляли з глини та обпікали у печі, і
губника (мундштука) - з трубчатої гілки бузку. В болгарській мові і сьогодні -
люляк (бузок), лула (трубка для куріння). Етимологічний словник пояснює, що
слово "люлька" запозичене з турецької мови (lule, lula - трубка,
трубка для куріння) й походить від перського Lulе. Гадаємо,
що це слово в турецьку та перську мови потрапило з давньої шумерської. Так
матеріал, з якого виготовлявся губник - люляк (бузок), дав назву трубці для куріння
- люлька.
Весен - весна (трава). Від цього давнього слова походить і
тканина, що згадується в Біблії - вісон:
"І витчеш хітона з вісону, і зробиш завоя з вісону, і зробиш пояса роботою
гаптаря". Там само читаємо: "І поробили вони хітони з вісона, робота
ткача, для Аарона та для синів його, і завоя з вісону, і шапки накриття з
вісону, і льняна спідня одіж із суканого вісону, і пояса з суканого
вісону...". В уйгурській мові - весен (трава), весеті (трав'яний).
Таким чином,
розуміємо, що пора року, коли починає проростати трава, позначається словом
"весна" (весен).
Більшість етимологічних словників подає це слово як
споріднене з литовським vasara (літо), латиським vasara (весна),
давньоіндійським vasanta (весна). Розгляд слова наштовхнув на думку про
зв'язок слова "весен" (трава) із застарілими словами
"весь" (село), "весняк" (селянин). Як видається, весь
(поселення серед поля, трави) і походить від слова "весен".
Воно виникло в часи, коли анти
(шумери) жили в кибитках, а хати (венеди) будували землянки. Влітку така
будівля заростала травою, яку анти називали - весен. Скупчення таких будівель
серед трав - весь. Отже, в російській мові слово "весь" -
запозичення з мови антів (далеких пращурів українського народу). Литовське
визначення слова viskelis (степова дорога) можна розуміти
як "польова дорога", "дорога серед трав". Нагадаймо, що
литовці - нащадки хетів, які тривалий час проживали з хатами (пізніші венеди)
та шумерами (пізніші анти).
Готське
слово weihs (село), на нашу думку, також запозичення з мови їхніх
сусідів - антів.
Людина. Англійський дослідник Торнільд Якобсон наводить текст
шумерського міфу про створення людини: "Зв'яжу я жили, скріплю я кістки.
Створю я LULLU, дам йому ім'я "людина", створю людину - LULLU. Подвійне LU вказує на множину, отже, йдеться не про людину, а
про людей. Згадаймо шумерські логограми: LU. GIS. TUKUL.
(карбувальник), LU.DUB.SAR.GIS (писар), LU.MUHAL.DIM (мукомол), LU.KU.DIM (коваль), LU.MES.HALIIATTALLAS. (дзвонар).
Такі українські слова, як людина, люди, людство, за значенням і фонетикою,
мають близькі відповідники в польській, болгарській, чеській, словацькій
мовах, що вказує не тільки на походження з шумерської, а й на хато-шумерське
(венедське і антське) коріння цих сучасних народів. У лувійській мові
(праросійській) це слово вживається лише у множині - люди (человек), що
свідчить про запозичення з іншої мови. У німецькій мові - Leute, де Leu відповідає шумерському Lu, а німецьке
(попсоване) tе відповідає
хатському (венедському) вказівному займеннику то. Про те, що
німецьке слово Leute (люди) - запозичення з мови хатів і шумерів, свідчить
інше суто німецьке слово – menshen (люди).
Кухар - кух (риба) - (той, що ловить рибу), кух - ня (місце
для приготування риби), кух -о - варити (варити рибу), кух - о - вар, кух -а -
рювати, кух - о - ль (чаша для рибної юшки), ку (х) - лінар (майстер
приготування риби), кухарка. Від шумерського слова утворилися запозичені
лувійцями слова (к) - уха, ку (х) -шать; литовське - (к) - juse (рибний
суп), німецькі – kuche (кухня), kochin (кухарка), koch (кухар), kochen (варити, готувати), aufkochen
(закип'ятити). Сучасне литовське слово juse (рибний
суп) втратило початкову приголосну "к" та "х" – (k)ju(h)se. Вочевидь, їхні далекі пращури (малоазійські хети)
вимовляли (k)ju(ch)se, від якого,
ймовірно, виникло лувійське запозичення - ку
(х) - шать. До речі, основи українських іменників із закінченням ар - гончар,
титар, паламар, лікар, знахар, пекар, перукар, каламар, кептар, кулінар,
чоботар, кухар - суто шумерські.
Кухжух (кожух, одяг
із шкури). Це слово визначало одяг (zuh) з риби (kuh), тобто з її луски. Існує багато вавилонських
(аккадських) зображень богів у такому одязі. Отже, шумери шили одяг із луски
риб! Чи відомий цей факт історикам та археологам? Хати (венеди) називали
шумерів (атлантів - антів), за їхнє уміння ловити рибу й шити з її луски одяг,
а також за вміння готувати страви з риби, "риб'янами". В епосі про
Гільгамеша Інанна (Іштар) називає шумерів "рибним народом":
"Іштар волає, мов у муках пологів, владарка богів, чий голос чудовий:
"Хай би той день обернувся на глину, як у зборі богів я намислила кари; На
згубу людям моїм війну зголосила? Чи на те я людей сама народила, щоб, як
рибний народ, наповняв море!". У "Велесовій книзі" читаємо:
"А із Пендеба йдемо досі до неба синього. У старі часи риб'яни не захотіли
лишитись (у своїх краях). Прийшли до землі нашої і казали, що мають доблесті. І так
загинули - не народжувались і вимерли, як безплідні. І нічого від них не
лишилося". Ідеться тут про малоазійську зустріч хатів (венедів) і шумерів
(атлантів-антів) в 3000-2460 рр. до н.е., тобто в часи розквіту могутності
їхньої союзної держави - Атлантиди.
Проблему "безплідності" й
"вимирання" шумерів (атлантів - антів) як етносу, можливо, розглянуть
генетики, біологи, медики. На нашу думку, мовиться лише про значне скорочення
етносу, а не про його остаточне зникнення. Ймовірно, Інанна плаче за загиблими
мешканцями своєї держави? Оскільки загибель Атлантиди датується 2460 р. до н.
е., можна висловити припущення, що епос про Пльгамеша міг виникнути у шумерів
(атлантів - антів) пізніше. Давня мова наших пращурів живе й сьогодні. Це
засвідчують невмирущі шумерські слова в сучасній українській мові,
етнографічні особливості народу, наприклад, традиційна зачіска антів (воїнів),
атлантів (вершників) - оселедець (косиця, коса).
Кушнір. У сиву
давнину слово вимовлялося так: ку (х) - шнір, де кух (риба) + шнір (шнурувати
луску, тобто шити з неї одяг). Сучасне російське (лувійське) значення: скорняк,
овчин-ник, скорняжить. Слова "шнур, шнурівка, шнурок, шнурувальний,
шнурувати" шумерські. Хати (венеди) мали свій відповідник - мотузка. З сучасної
російської та німецької мов: шнур, шнурок та – schnur, skhnursenkel (шнурівка
для взуття). Етимологічне визначення дає змогу збагнути, чому шумерологи під
час розкопок знаходили в приміщеннях багато риб'ячої луски. Вочевидь, то були
майстерні з пошиття одягу або крамниці.
Жупан. Етимологія подібна до походження слова
"кожух". Вимовлялися інакше – zuhpan (жухпан), kuhzuh (кухжух). Можливо, давнє значення слова "жупан" (одяг, в
якому ходили на державні збори в часи Хетської держави - щось на
зразок "панського одягу"). Слово "пан" означало заможну
людину, яка мала право голосу на державному зібранні - панкус.
Субота. Складне слово: су (вода) + боти (взуття), загалом -
день миття взуття. Передував святковому дню - сівату. Сиват-то (свято) -
сучасна неділя! З литовської - неділя (savaite), свято (svente), святий (sventas), храм (sventove, sventykla). Греки й іудеї, перейнявши в мало-азійців назву
сьомого дня тижня - сівато, називали так шостий день тижня, тобто суботу. Вираз
"у суботу" по-грецьки та по-єврейськи, -тосавато (то свято - день і
нині вихідний). Вказівний хатський (венедський) займенник то вказує на
те, що слово "субота" було запозичене саме в хатів і шумерів. Отже, у
наших пращурів святковим днем була неділя, а не субота! Напередодні неділі
хати (венеди) і шумери (анти) мили взуття, яке визначалося словом "су +
боти", що й надало назву дню. Цей ритуал очищення взуття в суботу
передував відвідуванню храму на святкову (недільну) молитву. Від хатів і шумерів
слово "боти" (взуття) потрапило до німецьких племен і греків: bote
(посильний), еіІЬоte (кур'єр), тобто "той, хто для виконання своїх
обов'язків, одягає боти", diensbote (відповідає лувійському запозиченню - денщик).
Черевики з грецької - ботакя, чоботи - ботес. Українці мають чоботи, поляки -
бути. Литовський відповідник – batas (взуття), рusbatis, близьке за семантикою до skubotas (поспішний). У болгарській
- ботуш (чоботи), у французькій – botte (чобіт), від нього - bottine (жін. р.).
Лувійські відповідники - пехи, сепехи (суч. сапоги), від якого походить слово
"пехота".
Минули тисячоліття... І нині згадую, як покійні
дідусь Михайло та бабця Ганна Березяки (с. Білка Перемишлянського району на
Львівщині) звечора мили взуття перед відвідуванням, у неділю, церкви.
Очевидно, і в давні часи взуття коштувало не дешево. Не всі його мали. Люди
ходили до храму у взутті, в якому щоденно працювали. Його миття було суворою
вимогою жерців. Вважаємо, що запозичене далекими пращурами французів від хатів
і шумерів слово sabot (дерев'яний черевик) найкращим чином підтверджує
втрачену етимологію шумерського словосполучення "су + бота". Давнє
шумерське складне слово субота (миття взуття) сприяло визначенню у хатів і
шумерів шостого дня тижня. Запозичене пращурами французів у формі sabot, це слово набуло нового значення й зберегло у собі
давнє шумерське визначення матеріалу, з якого боти чи їхня підошва виготовлялися,
- дерево! Через тисячоліття sabot сприяє виникненню ще одного французького слова sabotage (саботаж),
від saboter (стукати дерев'яними підошвами, не бажаючи
працювати).
Таким чином,
сучасне українське "субота" і французьке sabotage мають
спільного давнього пращура - словосполучення, яке вживали хати (венеди) і
шумери (анти - атланти): су (вода) + бота (взуття) = (день) миття взуття! У
російській мові, як наступниці лувійської, заховалося шумерське (тюркське)
запозичення су (вода) у словах "сударь" (той, що подає
воду), "сударыня" (дружина того, хто подає воду). Треба наголосити,
що "сударыня" - лише дружина того, хто подає воду (сама цього не
робить)!
Работа - робота. Складне слово: Ра + бота (Ра + боти), в
якому Ра (сонце) + боти (не "взуття", а "йти, рухатися" -
ієрогліф у вигляді зігнутої ноги, який означав рух). Це слово виникло, коли
хати й шумери перебували в Єгипті (3000 р. до н.е. - після 2460 р. до н.е.).
Уявімо
велике наметове містечко, поблизу кам'яних копалень чи піраміди... Сходить сонце,
й наглядач за роботами (розпорядник робіт) сповіщає: "Ра бота!",
тобто "сонце йде (зійшло)", що мало означати початок трудового дня.
Інколи робочий день міг розпочинатися з іншого заклику: "По - Ра, по -
Ра". Це мало означати, що "вже час" працювати. У такому значенні
слово існує і в сучасній українській мові. Від словосполучення "Ра
бота" (сходить сонце) утворюється позначення будь-якого виробничого
процесу - работа, а вже від нього - назва того, хто займається ним - работич
(раб), відтак - робітник. О. Сулейменов наголошує, що "тюрки й слов'яни
перебували здавна і довго у тісних до двомовності союзах, що може свідчити про
процеси соціально-етнічних схрещень". Безперечно, шумери (атланти - анти)
як тюркський етнос перебували в тісних стосунках з лувійцями (с лувіянами -
словіанами - слов'янами) - пращурами сучасних росіян (слов'ян), але їхні
взаємини з хатами (венедами) раніші й триваліші, аж до значних
соціально-етнічних схрещень.
У ті далекі часи єгиптяни, як хати й шумери, мали свій
календар, уміли орієнтуватися відносно сторін світу, вимірювали час по сонцю,
знали геометрію (науку вимірювання), математику (науку рахунку). їм відоме
було число "пі" (= 3.14), яке є складовою частиною слова "Пі -
Ра - міда". Загалом, на нашу думку, ця назва походить від назви
математичної формули, яка визначає площу кола. Щоб побудувати споруду, яку ми
сьогодні називаємо "пірамідою", спочатку креслили коло, вранці, при
сході сонця, на колі визначалися дві точки, які фіксували напрямок сходу зірки,
після чого в коло вписували квадрат. Математичні й астрономічні обчислення
робили, орієнтуючись по сонцю (Ра), й ці дії називалися:
розрахунками, Рахувати, Рахунок. Одиниця вимірювання раз (1) дорівнювала
хатському дин і шумерському (антському) один. І сьогодні інколи ми
говоримо не один, два, три, а раз, два рази, три рази...
Слово
"пора" означало час, який вимірювався "по Ра" (по сонцю).
Таким чином сучасне розуміння слова "пора" (час, уже час) відповідає
такому самому значенню і в сивій давнині. Усі категорії часу (минулий,
теперішній, майбутній) визначалися складними словами, частиною яких було
єгипетське слово "Ра" (сонце): вчо - Ра (минулий час), за - Ра - з,
од - Ра - зу, з - Ра - зу (теперішній час), завт - Ра (майбутній час). Час появи
сонця, можливо, визначався так: Ра - птом (зненацька), Ранок (час сходу
сонця). Впевненість у тому, що як сонце, сховавшись за обрієм, знову з'явиться,
визначалося словом "ві - Ра".
Цікаво, що
команда "підіймай" - "віра!", яку науковці виводять від
італійського слова virare (повертати),
відповідає за фонетикою і своїм значенням українському "віра" (впевненість).
Упевненість у чому? Безперечно, в поверненні сонця (Ра)! Назва книги
"Тора" теж проста: вказівний займенник хатського (венедського) вжитку
"то" злився з іменником на позначення сонця - то (є) Ра.
Латинським словам radius, radian (промінь)
відповідає українське "радість", яке в давнину означало
"милувати око", "вабити", "відчувати приємність",
адже схід сонця завжди "милував око"... Наші далекі пращури під час уже
згаданого перебування в Єгипті зверталися один до одного: "Добрий
ранок". Сучасне "ранок" - давнє складне слово з двома самостійними
основами Ра (сонце) + нок (час). Узагальнене значення - "час сходу
сонця".
Так само
слово "світанок" визначало, як і нині, час появи світла, променів
сонця, а "сніданок" - час їжі. У сучасному "вечір" від давнього
"Ра" залишилася тільки початкова приголосна, але це слово мовби
зринає з минувшини, коли промовляємо "доброго вечоРа". З єгипетською
назвою сонця пов'язано чимало інших слів сучасної української мови.
Миска - мис (мідь), тобто мідний посуд. У тюркських мовах,
наприклад у казахській, туркменській, киргизькій, уйгурській, талишській, - мис
(мідь). Хети - пращури литовців виробляли посуд із кори (деревини) дуба – dubuo (миска). На головах тюркських
воїнів були шоломи у вигляді миски з кільчастою сіткою, яка накидалася на
обличчя, шию, плечі, мисюрки. Вважаємо, що слово народилося тоді, коли такий
шолом виготовляли з міді (мис). Основа мис (мідь) заховалася в сучасному українському слові
"намисто". Вона вказувала на жіночу прикрасу, зроблену з міді
("мис то" - то (є) мідь > "на мисто" > на мідну
прикрасу - пропозиція під час обміну). Присутність вказівного хатського
(венедсько-го) займенника то засвідчує, що слово виникло в часи перших контактів
хатів (венедів) і шумерів (атлантів - антів) наприкінці 4-го тисячоліття до н.
е.
Кулега - колега. Сучасний етимологічний словник виводить це
слово від латинського kolega. Є підстави
стверджувати, що це слово - від хатів (венедів) і шумерів (антів). Таких
запозичень в латині сила-силенна. На теренах Західної України це слово вимовляється
як "кулега", що відповідає шумерському "Куліанна" (товариш
Анна), "Куліенліль" (товариш Енліля). Отже, давнє шумерське слово
"кулі" (товариш) відповідає сучасному "кулега".
Вайгач - дуб. В уйгурській мові - дуб ягач (дуб), в
киргизькій - агач (дуб). Тюркське "яга" (ягач) - від шумерів. Про це
свідчить вживання цього слова в стародавніх українських народних
казках. Саме тюркське визначення прояснює втрачену сьогодні етимологію
словосполучення "баба-яга" (баба з палицею, баба з посохом). У
болгарському словнику знаходимо слово "тояга" (палиця, посох), де
вказівний займенник то злився з іменником яга, який і несе
змістове навантаження "то (є) яга" (то є палиця, то є посох).
Оскільки в уйгурській мові слово "дуб" вимовляється як "дуб
ягач", у туркменській - "агач", можна припустити, що палиця -
яга (ага) - з дуба, а сам народ, який був носієм цього слова, проживав у кліматичній
зоні, де росли ці дерева...
Слово
"корчага" - велика дворучна посудина для рідини або зерна -
складається з двох самостійних основ корч (кореневище, коріння) + ага (дуб), а
етимологія назви вказує на матеріал, з якого посудину виготовляли. Вважаємо, що
слово потрапило в українську мову від шумерів (антів - атлантів), як і слово
"бабай" (дід), що зустрічається в єгипетських народних переказах.
Бабай - це ім'я спільника Сета в боротьбі з Гором (Ором, Ігором). Воно
свідчить про часи виникнення легенди -3000-2460 рр. до н. е. - і про
перебування шумерів (атлантів - антів) в Єгипті.
Кийдани - відповідає сучасному "кайдани". В давніші
часи, на нашу думку, були кам'яні колодки - від шумерського "кий"
(скеля, камінь).
Сулія - посудина для рідини, де су (вода) + лія (лити,
наливати). Згадаймо хатське "літіус", яке означає те саме - посудину
для води.
Суміжний - су (вода) + міжний (від -межа) - "той, який
межує через річку". Тобто річка виступає певним кордоном - межею. Це ще
раз підтверджує, що наші пращури селилися на берегах річок. Взаємини між
поселенцями на двох протилежних берегах річки могли бути різними. Вони й
посприяли виникненню таких слів: сумирний, супокій, супротивник, сутичка,
сумісний, а також (про подорож річкою) - супровід, супроводження, супутник.
Близьке до них слово "сусід" - су (вода) + сід (від - сидіти, сідати
- у значенні "мешкати по той бік річки", "проживати по той бік
річки").
Сучасний - су (вода) + часний (від -час). Слова вказує на те,
що дія відбувається в реальному часі. Очевидно, філософія шумерів поєднувала
два поняття - часу і дії, адже дія не може відбуватися поза межами часу.
Суміш - су (вода) + міш (від - мішати, помішувати,
розмішувати). Давнє значення складного слова - "те, що розмішується у воді".
Тотожне сучасному слову "суржик" (змішаний). Порівняймо з німецьким mischung, gemisch (суміш). Корінь той самий - міш. Литовське –
misinys (суміш), sumaisyti (змішувати - збереглося шумерська самостійна основа
су).
Сутінки - су (вода) + тін(ь)ки (від - тінь, затінок). Давнє
значення складного слова -"вечірня пора дня, коли тінь "лягає"
на водяне плесо".
Сухар - су (вода) + хар. Давнє значення складного слова -
"те, що перед вживанням необхідно замочити у воді, де хар (зерно), а
не тільки одиниця ваги будь-якого зерна - гар (100 кг). Пригадаймо тагар
(тягар). Слова "харч, харчі" визначали не будь-яку їжу, а саме зерно.
Судний день ("день
води", "день великої повені", "день всесвітнього
потопу") наші пращури пам'ятали як "день загибелі їхньої держави - Атлантиди".
Хати (венеди) і шумери (атланти-анти) вважали цю трагедію покаранням богів, а
тому слово "суд" (покарання) у мові наших пращурів виникає як похідне
від"судного
дня" (дня потопу). Пізніше це словосполучення змінилося на "день
суду".
Судно - так само похідне від шумерського (тюркського) слова
"су" (вода). Згадаємо біблійне судно "Ноїв ковчег" (судно
Ноя).
Суглинок (частина глиняних покладів, зволожених водою), сухий (відсутність
води), висушувати (позбавляти води), суша (територія
без води), сукно (тканина, під час виготовлення якої використовується
вода, "розмочування льону" тощо).
Чабан. Шумерське
"бан" (пастух) зустрічаємо у "Велесовій книзі": "Про
першого бана нашого повідаємо і про князя вибраного. Іменувався бо той
Киська...". Ім'я героя шумерського епосу про Гільгамеша - Лугальбанди -
означає "пастух": LU-GAL-BAN-DA (LU -людина, GAL - правитель, BAN - пастух, BANDA - стадо). Шумерське слово "банда" (стадо)
у хатському (венедському) вжитку змінило первісну етимологію - "зграя крадіїв, волоцюг,
розбишак". Запозичене від хатів (венедів) у формі bandito (італійська
мова) означає "крадія, оголошеного в розшук" і має хатський вказівний
займенник "то" tо). Прикметні такі сучасні українські слова: банкет
(свято пастухів, святкове застілля у бана (пана), баняк, банька (посуд
пастуха), банош (традиційна страва пастухів), бандура (музичний інструмент
пастухів), барабан (музичний інструмент пастухів), тюрбан (головний убір).
У сучасній українській мові також
продовжують співіснувати хатські (венедські) слова та їхні шумерські
(антів-атлантів) відповідники (запозичення): щелина - ущелина, хвала - ухвала,
творення - утворення, весь - увесь, ввібрати - увібрати, ввійти - увійти,
згода - угода, звар - узвар, знавати - узнавати, лов - улов, минати - уминати,
мова - умова, сміх - усміх, ступати - уступати, спадкований - успадкований,
тиск - утиск, ткнути - уткнути, вверх - уверх, ввести - увести, ввігнутий -
увігнутий, ввечері - увечері, вгамувати - угамувати, вглиб - углиб, вгноєний -
угноєний, вдень - удень, вночі - уночі, впень - упень, вмерти - умерти, вдарити
- ударити, вбити - убити, вміння - уміння, впертий - упертий, вмиватись -
умиватися, втрачати - утрачати, стрій - устрій, рвати - урвати, кріпити - укріпити,
класти - укласти, рвати - урвати, пливти - упливти, мліти - умліти, вбогий -
убогий, втекти - утекти, втім - утім, втома - утома, втретє - утретє, вчення
- учення, вхопити - ухопити, втримувати - утримувати, вчитель - учитель,
встигати - устигати, врочистий - урочистий, все - усе, врожайний - урожайний,
вуста - уста, вправо - управо, впертий - упертий, вперед - уперед, всюди -
усюди, вранці - уранці, вкусити - укусити, втім - утім, ява - уява, красти -
украсти, кріплення - укріплення, класти - укласти, спіх - успіх, скочити - ускочити,
ступати - уступати, спити - іспити, спитати - іспитати, схопити - ухопити,
хрестити - охрестити, ржа - іржа, мліти - умліти, крім - окрім, крик - окрик,
краса - окраса, горці - угорці (самоназва - мадяри), гірок - огірок, город -
огород, старік - істарік (історик), стіна - істіна, гра - ігра, гла - ігла, Гор
- Ігор(Ор), вкраїна - україна, країна - Україна (Україна)...
Російський письменник Олександр Кондратов, автор
багатьох цікавих праць з історії філології, відзначав: "Знайти мову, рідну
для шумерської, не вдалося до сьогодні". Вважаємо, що саме в сучасній
українській мові найбільше слів, які і за фонетикою, і за значенням, -
відповідники давніх шумерських.