Інститут Україніки

Головне меню

Фотопроект М. Матуса

Семейный альбом 1893 - 1957

Карта проїзду

 

Автобiографiя — літературний жанр, головним героєм якого (в літературному сенсі) є сам автор.

 

Акровiрш — вірш, в якому перші літери рядків утворюють слово або речення.

 

Алiтерацiя — повторення подібних за звучанням приголосних у віршованому рядку, строфі для підсилення звукової або iнтонацiйноï виразності й музичності.

 

Алегорiя — троп, у якому абстрактне поняття яскраво передається за допомогою конкретного образу (наприклад, у казках Лисиця уособлює хитрість).

 

Амфiбрахiй — у силабо-тонічному вiршуваннi — трискладова стопа з наголосом на другому складі.

 

Анапест — у силабо-тонічному вiршуваннi — трискладова стопа з наголосом на останньому складі.

 

Анафора — єдинопочаток, повторення на початку віршових рядків, строф або речень однакових чи співзвучних слів, синтаксичних конструкцій.

 

Анекдот — коротке гумористичне оповідання про характерний випадок у побутовому житті з несподіваним i дотепним закінченням.

 

Антитеза — це стилістична фігура, яка утворюється зіставленням слів або словосполучень, протилежних за своїм змістом.

 

Архаïзми — слова, ïх форми або мовні звороти, що на даному етапі розвитку мови застаріли або зовсім вийшли із загального вжитку (воєвода, возний).

 

Асонанс — повторення однакових голосних звуків у рядку або строфі, що надає вiршованiй мові милозвучності, підсилює ïï музичність.

 

Астрофiчний вірш — вірш, який не ділиться на строфи чи строфоïди. Рядки такого вірша вільно переходять від чотиривірша у двовірш тощо.

 

Афоризми, або Крилаті слова — стислі влучні оригiнальнi вислови відомих письменників, що набули поширення в народі через влучність, дотепність чи широту філософських узагальнень.

 

Бiлий вiрш — неримованi вiршi з чiткою внутрiшньою метричною структурою, де на мiсцi рими лишається чиста клавзула (наприклад, "Лiсова пiсня" Лесi Украïнки).

 

Балада — жанр лiро-епiчноï поезiï фантастичноï, iсторико-героïчноï або соцiально-побутовоï тематики з драматичним сюжетом (наприклад, "Рибалка" П.Гулака-Артемовського).

 

Бароко — напрям у мистецтвi та лiтературi XVII—XVIII ст., який прийшов на змiну Вiдродженню, але не був його запереченням. Бароко синтезувало мистецтво готики й ренесансу.

 

Буколiка — жанр античноï поезiï, в якому мовилося про вiльне, безтурботне, щасливе життя на селi.

 

Бурлеск — жанр гумористичноï поезiï, комiчний ефект досягається тим, що героïчний змiст викладається навмисно вульгарно, грубо, або навпаки, тим, що про буденне говориться пiднесено (наприклад, "Енеïда" Котляревського).

 

Вiршування, або Версифiкацiя

1. Мистецтво виражати своï думки у вiршованiй формi.

2. Система органiзацiï поетичного мовлення, в основi якоï мiститься закономiрне повторення певних мовних елементiв, що складаються на пiдставi культурно-iсторичноï традицiï певноï нацiональноï мови.

 

Верлiбр — вiрш без рими i розмiрiв з довiльним чергуванням рядкiв рiзноï довжини.

 

Внутрiшнiй монолог — рiзновид монологу, в якому передаються внутрiшнi переживання персонажа замiсть опису зовнiшнiх реальних подiй, ситуацiй, що викликають цi переживання.

 

Водевiль — невелика комедiйна п'єса (переважно одноактна), якiй притаманна проста композицiя, динамiчний сюжет, дотепнiсть, у нiй розмови героïв чергуються з пiснями, танцями (наприклад, "Москаль-чарiвник" І. Котляревського).

 

Гiмн — урочистий музичний твiр на слова символiчно-програмового змiсту, вживається переважно як символ держави.

 

Гiпербола — рiзновид тропа, що полягає в надмiрному перебiльшеннi характерних властивостей чи ознак певного предмета, явища або дiï.

 

Гекзаметр — вiршовий дактилiчний розмiр з шiстьма наголосами без рими.

 

Герой лiтературного твору, або Персонаж

1. Постать людини, зображена письменником у художньому творi, загальна назва будь-якоï дiйовоï особи кожного лiтературного жанру.

2. Олюдненi, оживленi образи речей, явищ природи, звiрiв у казках, байках, притчах та деяких iнших жанрах.

 

Градацiя — стилiстична фiгура, що полягає в поступовому нагнiтаннi засобiв художньоï виразностi задля пiдвищення чи пониження ïхньоï емоцiйно-смисловоï значимостi.

 

Гумор

1. Рiзновид комiчного, вiдображення смiшного в життєвих ситуацiях i людських характерах.

2. Узагальнена назва творiв, мета яких — розсмiшити, викликати гарний настрiй.

3. Взагалi смiх i вiдчуття комiчного.

 

Гумореска — невеликий вiршований, прозовий чи драматичний твiр з комiчним сюжетом, вiдмiнний вiд сатиричного твору легкою, жартiвливою тональнiстю.

 

Дiалектизми — слова, характернi для мовлення жителiв певноï мiсцевостi. Вживаються в художнiх творах для мовноï характеристики персонажiв, для створення мiсцевого колориту.

 

Дiалог — розмова двох чи кiлькох дiйових осiб.

 

Дактиль — у силабо-тонiчному вiршуваннi — трискладова стопа з наголосом на першому складi.

 

Драма

1. Один з основних родiв художньоï лiтератури, що зображує дiйснiсть безпосередньо через висловлювання та дiï самих персонажiв.

2. Один iз жанрiв драматичного роду, поряд з комедiєю, трагедiєю, це п'єса соцiального чи побутового характеру з гострим конфлiктом, який розвивається в постiйнiй напрузi.

 

Дума — великий пiсенно-розповiдний (лiро-епiчний) твiр переважно героїчного змiсту.

 

Думка (дума) — жанр (вид) невеликоï медитативно-елегiйноï (журливоï) поезiï, iнодi баладного змiсту, який був поширений у творчостi українських письменникiв-романтикiв першоï половини XIX ст.

 

Екзистенцiалiзм — течiя в лiтературi, що сформувалася в Європi у 1930—40 pp., а найбiльшого розвитку досягла в 1950— 60 pp. Джерела екзистенцiалiзму мiстилися в працях фiлософа XIX ст. С. К'єркегора. Основним положенням екзистенцiалiзму є постулат: екзистенцiя (iснування) передує есенцiï (сутностi). У художнiх творах екзистенцiалiсти прагнуть збагнути справжнi причини трагiчноï невлаштованостi людського життя.

 

Експозицiя — сюжетно-композицiйна частина художнього твору, яка знайомить читача з його головними персонажами, конфлiктами, проблемами, обставинами дiï.

Експресiонiзм — лiтературно-мистецький напрям, для якого характернi посилена увага до внутрiшнього свiту людини, наголошення на авторському свiтосприйняттi, нервова збудженiсть та фрагментарнiсть оповiдi, застосування символiв, гротеску, поєднання протилежного тощо.

 

Елегiя — один iз жанрiв лiрики медитативного, меланхолiйного, почасти журливого змiсту (наприклад, "Думи моï..." Т. Шевченка).

 

Епiграма — жанр сатиричноï поезiï дотепного, дошкульного змiсту з несподiваною кiнцiвкою (пуантом).

 

Епiграф, або Мотто — напис (часто цитата), який вмiщується автором перед текстом твору або його частиною. Епiграф передає основну iдею, настрiй або колiзiю твору, задає тон.

 

Епiзод — невеликий уривок, фрагмент, вiдносне завершена та самостiйна частина художнього твору, що зображує одну з подiй або важливий у долi персонажа момент.

 

Епiтет — образне означення, влучна характеристика особи, предмета або явища, яка пiдкреслює ïх суттєву ознаку, дає iдейно-емоцiйну оцiнку: сонце золоте; яснi зорi; тихi води.

 

Епiтети постiйнi — епiтети, якi у фольклорних творах, а iнодi в iнших, часто вживаються з тими самими словами: козак — молоденький, кiнь — вороненький, зброя — ясная, шлях — битий.

 

Епiфора — стилiстична фiгура, протилежна анафорi: повторення однакових виразiв, слiв, або звукових сполучень у кiнцi вiршових рядкiв чи строф, а також прозових уривкiв з метою посилення виразностi поетичноï мови, пiдкреслення чогось.

 

Епопея — значний за обсягом монументальний твiр епiчного змiсту, в якому широко i всебiчно вiдтворено епохальний перелом у життi цiлого народу (часом багатьох народiв), вiдображенi подiï, що мають вирiшальне значення для багатьох поколiнь (наприклад, твiр У. Самчука "Волинь").

 

Епопея — значний за обсягом монументальний твiр епiчного змiсту, в якому широко i всебiчно вiдтворено епохальний перелом у життi цiлого народу (часом багатьох народiв), вiдображенi подiï, що мають вирiшальне значення для багатьох поколiнь (наприклад, твiр У. Самчука "Волинь").

 

Епос — один iз трьох родiв лiтератури, вiдмiнний за своïми ознаками вiд лiрики та драми. Основа епiчного твору — розповiдь вiд автора. Жанр епiчноï героïчноï поеми.

 

Есе — невеликий за обсягом прозовий твiр, що має довiльну композицiю i висловлює iндивiдуальнi думки та враження з конкретного приводу чи питання i не претендує на вичерпне й визначальне трактування теми.

 

Зав'язка — елемент сюжету й композицiï, який розпочинає основний конфлiкт, зіткнення антиподiв.

 

Загадка — це короткий твiр, в основi якого лежить дотепне метафоричне запитання, що передбачає вiдповiдь на нього.

 

Ідея художнього твору — емоцiйно-iнтелектуальна, пафосна спрямованiсть художнього твору, яка приблизно може бути охарактеризована як провiдна думка, ядро задуму автора.

 

Ідилiя — рiзновид буколiки; невеликий, переважно вiршовий, твiр, в якому поетизується сiльське життя (наприклад, "Садок вишневий коло хати" Т. Шевченка).

 

Імпресiонiзм — художнiй напрям, заснований на принципi безпосередньоï фiксацiï вражень, спостережень, спiвпереживань.

 

Інверсiя — одна iз стилiстичних фiгур мови, яка полягає в незвичному розташуванні слiв у реченнi, щоб найбiльш значуще слово чи слова особливо пiдкреслити, звернути на них увагу.

 

Інтер'єр — в лiтературi вид опису, змалювання внутрiшнiх примiщень та предметiв, якi в них знаходяться i безпосередньо оточують персонажiв твору.

 

Інтермедiя — невеличкий розважальний драматичний твiр, який виконувався мiж актами вистави на серйознi, переважно релiгiйнi теми.

 

Інтонацiя — чергування пiдвищень i знижень голосу, тон мовлення, який дозволяє виражати почуття, ставлення до вимовленого.

 

Іронiя — художнiй троп, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення.

 

Історичнi пiснi — це лiро-епiчнi твори героïчного характеру про важливі подiï минулого та вiдомих iсторичних осiб.

 

Кiноповiсть — сценарiй, перероблений для читання (наприклад, "Украïна в огнi" О.Довженка).

 

Казка — один iз основних жанрiв народноï творчостi, епiчний, розповiдний, сюжетний художнiй твiр усного походження про вигаданi та фантастичнi подiï.

 

Календарно-обрядовi пiснi — це лiричнi твори, якими супроводжуються обряди та ритуали, пов'язанi з циклiчнiстю природи, зi змiною пiр року.

 

Катрен — строфа з чотирьох рядкiв, чотиривiрш.

 

Класицизм— напрям у європейськiй лiтературi та мистецтвi, який уперше заявив про себе в iталiйськiй культурi XVI ст., а найбiльшого розквiту досяг у Францiï у XVII ст. Для класицизму характерна орiєнтацiя на античну лiтературу, яка проголошувалася iдеальною, класичною, гiдною наслiдування.

 

Клаузула, або Клавзула — заключна частина вiршового рядка, починаючи з останнього наголошеного складу.

 

Колiзiя — зiткнення протилежностей (iнтересiв, переконань, мотивiв, окремих осiб), джерело конфлiкту та форма його реалiзацiï у художньому творi.

 

Коломийка — жанр украïнськоï пiсенноï лiрики, який пов'язаний з однойменним народним танцем. Коломийка має традицiйну жанрову структуру: дворядкова строфа, кожен рядок якоï складається з 14 складiв, має малу цезуру пiсля 4-го та велику пiсля 8-го складiв i закiнчується жiночою римою (з наголосом на передостанньому складi).

 

Колядка — жанр величальних календарно-обрядових пiсень, якi в дохристиянську епоху були пов'язанi з зимовим святковим циклом, а з утвердженням християнства — з рiздвяним.

 

Комедiя — драматичний твiр, у якому засобами гумору та сатири викриваються негативнi суспiльнi та побутовi явища, виявляється смiшне в навколишнiй дiйсностi чи людинi (наприклад, "За двома зайцями" М. Старицького).

 

Композицiя — побудова твору. Найпоширенiшi види: лiнiйна — подiï зображаються в хронологiчнiй послiдовностi; ретроспективна — подiï, що вiдбулися ранiше, зображаються пiзнiше; паралельна — двi подiï, що вiдбулися одночасно, зображаються як послiдовнi; монтаж — кiлька подiй, що вiдбуваються одночасно, зображаються по черзi.

 

Конфлiкт — зiткнення протилежних iнтересiв i поглядiв, напруження i крайнє загострення суперечностей, що призводить до активних дiй, ускладнень, боротьби, супроводжуваних складними колiзiями.

 

Крилатi слова, або Афоризми — стислi влучнi оригiнальнi вислови вiдомих письменникiв, що набули поширення в народi через влучнiсть, дотепнiсть чи широту філософських узагальнень.

 

Кульмiнацiя — важливий елемент сюжету: вирiшальне, найгострiше зiткнення сил, якi ведуть боротьбу, момент найвищого напруження в розвитковi змальованих у творi подiй.

 

Лiрика

1. Один iз трьох родiв художньоï лiтератури, в якому навколишня дiйснiсть зображується шляхом передачi почуттiв, настроïв, переживань, емоцій лiричного героя чи автора.

2. Певний вiршовий твiр або сукупнiсть творiв.

 

Лiричний вiдступ — це такий авторський вiдступ вiд розгортання подiй, картин i образiв, у якому письменник безпосередньо вiд себе висловлює почуття i настроï у зв'язку з долею героïв, виявляє своє ставлення до них тощо.

 

Лiричний герой — образ, що виникає в уявi читача пiд враженням висловлених у творі почуттiв, переживань, роздумiв. Лiричний герой не обов'язково тотожний авторовi.

 

Лiро-епiчний твiр — це лiтературний твiр, в якому гармонiйно поєднуються зображально-виражальнi засоби, притаманнi лiрицi та епосу, внаслiдок чого утворюються якiсно новi сполуки (балада, спiвомовка, поема, роман у вiршах).

 

Лiтература — так колись називали все, що написане або надруковане буквами (лiтерами). Зараз термiн "лiтература" переважно вживається у значеннi художня лiтература. А художня лiтература є одним iз видiв мистецтва, що образно вiдтворює життя за допомогою слова, мови.

 

Лiтературний жанр — тип лiтературного твору, один з елементiв класифiкацiï лiтературного матерiалу, позначає лiтературнi твори, якi умовно об'єднуються за певною структурою та спiльними ознаками зображення дiйсностi. Наприклад, серед епiчних творiв найчастiше видiляють такi жанри (види): казка, байка, легенда, оповiдання, новела, повiсть, роман, епопея та iн.; серед лiричних: лiричний вiрш, пiсня, елегiя, епiграма та iн.; серед драматичних: трагедiя, комедiя, драма, водевiль, фарс та iн.

 

Лiтературний напрям — це конкретно-iсторичне втiлення художнього методу, що проявляє себе в iдейно-естетичнiй спiльностi групи письменникiв у певний перiод часу. Лiтературний напрям є своєрiдним синтезом художнього методу та iндивiдуального стилю письменника.

 

Лiтературний процес — безперервний, надзвичайно складний, iнодi суперечливий, iнодi регресивний розвиток лiтератури, який визначається всiєю сукупнiстю явищ i фактiв, спричинених як єдиними нормами загальнолiтературного свiтового розвитку, так i його національними особливостями.

 

Лiтературний рiд — узагальнююче поняття, один з головних елементiв систематизацiï лiтературного матерiалу, категорiя вищого порядку. За родами лiтература поділяється на епос, лiрику, драму.

 

Легенда — народна оповiдь про життя якоïсь особи чи незвичайну подiю, оповита фантастикою, казковiстю.

 

Лейтмотив — конкретний образ, часто повторювана деталь, головна тема чи iдея, визначальна iнтонацiя, що пронизує твiр або всю творчiсть письменника.

 

Логiчний наголос — видiлення важливого слова в реченнi (яке несе особливе смислове навантаження) через пiдвищення сили голосу.

 

Мiракль — один iз жанрiв середньовiчноï релiгiйно-повчальноï драми, за основу якоï бралися розповiдi про "дива", здiйсненi Богородицею чи святими.

 

Мiстерiя — захiдноєвропейська середньовiчна релiгiйна драма, що виникла на основi лiтургiйного дiйства.

 

Мiф

1. Форма мислення стародавньоï людини. У мiфi абстрактнi поняття про свiт виражаються у виглядi живих iстот або навпаки — живi iстоти виступають як вищi символи свiту. Мiф грунтується на глибокiй вiрi в реальнiсть цих iстот та ïх надприродну силу.

2. Те саме, що легенда, розповiдь про богiв та героïв.

 

Мiфологiзм — спосiб поетичноï реалiзацiï мiфу в творах художньоï лiтератури.

 

Медитацiя — вiрш фiлософського змiсту, в якому автор передає своï глибокі роздуми про деякi важливi проблеми, iнколи глобального значення (життя i смерть,дружба i кохання, людина i природа).

 

Мемуари - оповiдь у формi записок вiд iменi автора про реальнi подiï минулого, учасником або ж очевидцем яких вiн був.

 

Метафора — один з основних тропiв: образний вислiв, в якому ознаки одного предмета чи дiï переносяться на iнший за подiбнiстю.

 

Мовленнєвий такт — частина речення мiж двома паузами.

 

Модернiзм — загальна назва лiтературних напрямiв та шкiл XX ст., яким притаманні формотворчiсть, експериментаторство, тяжiння до умовних засобiв, антиреалiстична спрямованiсть.

 

Монолог — переважно в драматичному творi або кiнофiльмi роздуми персонажа вголос, розмова з самим собою чи глядачами.

 

Мотив — неподiльна смислова одиниця, з якоï складається сюжет (мотив жертовностi, скорбота та iн.) або тема лiричного твору.

 

Мотто, або Епiграф — напис (часто цитата), який вмiщується автором перед текстом твору або його частиною. Епiграф передає основну iдею, настрiй або колiзiю твору, задає тон.

 

Нариc — невеликий за обсягом оповiдний художньо-публiцистичний твiр, у якому зображено дiйснi факти, подiï й конкретних людей (наприклад, нарис Панаса Мирного "Подорiжжя од Полтави до Гадячого").

 

Народна пiсня — невеликий усний вiршований твiр, що спiвається.

 

Неореалiзм — стильова течiя в украïнськiй лiтературi початку XX ст., яка розвинулася з класичного реалiзму.

 

Неоромантизм — стильова течiя модернiзму, що виникла в украïнськiй лiтературi на початку XX ст., названа Лесею Украïнкою "новоромантизмом". Зi "старим" романтизмом його рiднить порив до iдеального, виняткового.

 

Новела — невеликий за обсягом прозовий епiчний твiр про незвичайну життєву подiю з несподiваним фiналом, сконденсованою та яскраво вимальованою дiєю.

 

Ода — жанр лiрики, вiрш, що виражає пiднесенi почуття, викликанi важливими iсторичними подiями, дiяльнiстю iсторичних осiб.

 

Оксиморон — рiзновид тропа, що полягає у зведеннi слiв або словосполучень, значення яких взаємовиключає одне одного, створюючи ефект смислового парадоксу: На нашiй — не своïй землi (Т. Шевченко).

 

Опис — зображення письменником мiсцевостi, де вiдбувається дiя, природи (пейзажу), зовнiшнього вигляду осiб (портрета), внутрiшньоï частини примiщень (iнтер'єру).

 

Оповiдання — невеликий прозовий твiр, сюжет якого заснований на певному епiзодi з життя одного персонажа (iнодi кiлькох).

 

Оповiдач — особа, вигадана автором, вiд iменi якоï в художньому творi автор оповiдає про подiï та людей.

 

Оповiдь — зображення подiй i вчинкiв персонажiв через об'єктивний виклад ïх від першоï особи, на вiдмiну вiд розповiдi — викладу вiд третьоï особи.

 

Пiдтекст — внутрiшнiй, прихований змiст якого-небудь висловлювання.

 

Пiрихiй — у силабо-тонiчному вiршуваннi пiрихiєм умовно називається замiна стопи ямба чи хорея стопою з двох ненаголошених складiв.

 

Пiсня — словесно-музичний твiр лiричного або лiро-епiчного характеру, мелодiйний за своїм iнтонацiйним малюнком i призначений для спiву.

 

Памфлет — публiцистичний твiр на злободенну тему, в якому з особливою гостротою й експресiєю, часто в сатиричнiй формi висмiюються й викриваються якiсь негативнi суспiльнi явища.

 

Панегiрик — поетичний жанр, найхарактернiшою ознакою якого є захоплена похвала та уславлення визначноï подiï чи подвигiв видатноï людини.

 

Паралелiзм — стилiстична фiгура: паралельне зображення двох (трьох i бiльше) явищ з рiзних сфер життя, показ одних явищ на фонi iнших.

 

Пародiя — сатиричний або гумористичний твiр, який наслiдує, iмiтує творчу манеру письменника або напряму з метою його висмiяти.

 

Пастораль — рiзновид буколiки; невеликий за обсягом художнiй твiр, в якому мовиться про безтурботнiсть сiльського життя на лонi природи.

 

Пауза — перерва в мовленнi, зупинка голосу пiд час читання. Може бути довгою,середньою та короткою.

 

Пейзаж — один iз композицiйних компонентiв художнього твору: опис природи, будь-якого незамкненого простору зовнiшнього свiту.

 

Переказ — подiбне до легенди усне оповiдання про видатнi подiï минулого, але бiльш достовiрне, нiж легенда.

 

Перифраз — мовний зворот, який вживається замiсть звичайноï назви певного об'єкта i полягає в рiзних формах опису його iстотних i характерних ознак (наприклад, Т. Шевченка називають "Великим Кобзарем").

 

Персонiфiкацiя — вид метафори: уподiбнення неживих предметiв чи явищ природи людським якостям, олюднення ïх (а уособлення — оживлення ïх).

 

Персонаж, або Герой лiтературного твору

1. Постать людини, зображена письменником у художньому творi, загальна назва будь-якоï дiйовоï особи кожного лiтературного жанру.

2. Олюдненi, оживленi образи речей, явищ природи, звiрiв у казках, байках, притчах та деяких iнших жанрах.

 

Повiсть — епiчний прозовий твiр (рiдше вiршований), який характеризується однолiнiйним сюжетом, а за широтою охоплення життєвих явищ i глибиною ïх розкриття посiдає промiжне мiсце мiж романом та оповiданням (перша українська повiсть — "Маруся" Г. Квiтки-Основ'яненка).

 

Поезiя

1. Один iз трьох лiтературних родiв, поряд з епосом i драмою.

2. Невеликий художнiй твiр у вiршах.

3. Інколи цим поняттям означають вiршованi твори певного автора, нацiï чи епохи.

 

Поема — лiро-епiчний вiршований твiр, у якому зображенi значнi подiï i яскраві характери, а розповiдь героïв супроводжується розкриттям авторських переживань i роздумiв.

 

Полiлог — багатоголосся, розмова, в якiй одночасно бере участь багато людей.

 

Порiвняння — троп, який полягає у зiставленнi одного предмета з iншим для того, щоб глибше розкрити, яскравiше змалювати його.

 

Портрет — зображення в лiтературному творi зовнiшнього вигляду, пози, рухiв, виразу обличчя людини, ïï одягу, взуття тощо.

 

Послання — вiршований твiр, написаний як звернення до певноï особи чи багатьох осiб.

 

Постмодернiзм — свiтоглядно-мистецький напрям, що в останнi десятилiття XX ст.приходить на змiну модернiзмовi. Цей напрям — продукт постiндустрiальноï епохи, епохи розпаду цiлiсного погляду на свiт, руйнування систем — свiтоглядно-фiлософських, економiчних, полiтичних.

 

Приказка — це образний вислiв чи мовний зворот, який влучно характеризує людину, ïï вчинки, явища життя i т. iн.: Або пан, або пропав.

 

Прислiв'я — короткий влучний, часто заримований народний вислiв повчального змiсту.

 

Притча — короткий фольклорний або лiтературний розповiдний твiр повчального характеру, орiєнтований переважно на алегоричну форму доведення змiсту етичних цiнностей буття.

 

Проза — мовлення не органiзоване ритмiчно; лiтературний твiр або сукупнiсть творiв, написаних невiршованою мовою.

 

Прозопопея, або Уособлення — рiзновид метафори: зображення неживих предметiв або

абстрактних явищ iз наданням ïм властивостей живих iстот.

 

Псалми — жанр духовноï лiрики, пiснi релiгiйного змiсту.

 

Публiцистика — особливий рiд лiтератури та журналiстики, звернений до найактуальнiших проблем, вирiшення яких має велике значення для суспiльства.

 

Реалiзм — лiтературний напрям, який характеризується правдивим i всебiчним вiдображенням дiйсностi на основi типiзацiï життєвих явищ.

 

Ремiнiсценцiя — один iз видiв творчих взаємовпливiв, який полягає в запозиченнi окремих елементiв з творчостi попередникiв.

 

Ремарки — авторськi пояснення в текстi драматичного твору про час i обстановку, в якiй вiдбувається дiя, про вiк, вигляд, мiмiку, жести, iнтонацiю голосу персонажiв, про ïх психологiчний стан, вчинки тощо.

 

Рецензiя — один iз провiдних жанрiв лiтературноï критики, що розглядає й оцiнює твори художньоï лiтератури й мистецтва, визначає ïх вартiсть та характеризує, на думку критика, хиби, недолiки.

 

Речитатив — протяжне проказування, що наближається i до декламацiï, i до спiву.

 

Рима — спiвзвучнiсть закiнчень слiв у вiршових рядках.

 

Римування — характер розмiщення рим у вiршi. У межах чотиривiрша (катрена) розрiзняють такi способи римування: парне або сумiжне, коли перший рядок римується з другим, а третiй — з четвертим (aabb); перехресне, при якому перший рядок римується з третiм, а другий — з четвертим (abab); кiльцеве або оповите, коли одна рима, об'єднуючи перший i четвертий рядки, нiби бере в кiльце рядки, пов'язанi iншою римою (abba).

 

Ритм — правильне чергування наголошених i ненаголошених складiв у силабо-тонiчнiй системi вiршування.

 

Риторика — наука красномовства.

 

Розв'язка — складовий компонент сюжету, вирiшення конфлiкту (iнтриги) епiчного, лiро-епiчного, драматичного, а iнодi й лiричного (сюжетного) твору.

 

Розвиток дiï — розгортання подiй, що виростають iз зав'язки, своєрiдний перебiг розповiдi автора про життя, стосунки i дiï персонажiв.

 

Роман — великий за обсягом, складний за будовою прозовий (рiдше вiршований) епiчний твiр, в якому життя людей розкривається на тлi iсторичних або соцiально вагомих обставин.

 

Романс — невеликий за обсягом вiрш переважно особистого (любовного) характеру та музичний твiр для сольного спiву з iнструментальним супроводом.

 

Романтизм — один iз провiдних напрямiв у лiтературi, науцi й мистецтвi, що виник наприкiнцi XVIII ст. у Нiмеччинi та iснував у лiтературi Європи й Америки в першiй половинi XIX ст. Романтики виступали проти нормативностi класицистичного мистецтва, проти його канонiв та обмежень.

 

Рондель — закiнчений вiрш iз 13 рядкiв, подiлених на три строфи. У перших двох по чотири рядки, у третiй — п'ять. Першi два рядки цiлком повторюються у кiнцi другоï строфи, а перший рядок ще й завершує вiрш.

 

Рубаï — в лiричнiй поезiï народiв Близького Сходу чотиривiрш переважно фiлософського змiсту, в якому римуються перший, другий i четвертий рядки.

 

Рядок — частина вiршованого тексту, одиниця вiрша, вiд довжини i структури якої залежить розмiр цього вiрша.

 

Сарказм — зле, в'ïдливе висмiювання серйозних вад у характерi персонажiв, подiях та явищах громадського або побутового життя з тим, щоб викрити ïх потворну сутнiсть.

 

Сатира

1. У давньоримськiй лiтературi написаний гекзаметром поетичний твiр, в якому викривалися пороки суспiльства.

2. Рiзке осмiяння суспiльних вад за допомогою сатиричних засобiв.

3. Художнiй твiр, в якому здiйснюється таке осмiяння.

 

Сентименталiзм — напрям у європейськiй: лiтературi другоï половини, XVIII — початку XIX, ст., що характеризується прагненням вiдтворити свiт почуттiв простоï людини й викликати у читача спiвчуття до героïв.

 

Символiзм — одна зi стильових течiй модернiзму, що виникла у Францiï в 70-х pp. XIX ст., а в украïнськiй лiтературi поширилася на початку XX ст. Основною рисою символiзму є те, що конкретний художнiй образ перетворюється на багатозначний символ.

 

Сонет — лiричний вiрш, який складається з чотирнадцяти рядкiв п'ятистопного або шестистопного ямба, тобто з двох чотиривiршiв (катренiв) з перехресним римуванням та двох тривiршiв (терцин) тернарного римування за основною схемою (abab abab bbd ggd), хоча можливi й iншi конфiгурацiï рим.

 

Спiвомовка — короткий вiршований лiро-епiчний твiр, часто побудований на якомусь народному анекдотi, приказцi або казковому мотивi.

 

Спондей — у силабо-тонiчнiй системi вiршування замiна стопи ямба чи хорея стопою з двох наголошених складiв.

 

Стаття — науковий чи публiцистичний твiр невеликого розмiру в збiрнику, журналi чи газетi, в якому здiйснюється досить широке за охопленням матерiалу i порівняно глибоке аналiтичне дослiдження важливоï суспiльно-полiтичноï чи лiтературноï теми.

 

Стиль

1. Сукупнiсть мовних прийомiв для вираження тих чи iнших iдей, думок.

2. Сукупнiсть усiх виразних засобiв — мовних, композицiйних, жанрових, вживаних для втiлення змiсту твору (наприклад, стиль класицизм).

 

Стопа — в силабо-тонiчному вiршуваннi — це група складiв з певним, незмiнним для даного вiрша розташуванням у нiй одного наголошеного i одного, двох або трьох ненаголошених складiв. Від повторення стоп залежить розмiр вiрша.

 

Строфа — повторюване вданому вiршi поєднання кiлькох вiршованих рядкiв, зв'язаних мiж собою певною системою рим та iнтонацiєю або за змiстом, а також вiддiлене від аналогiчних сполук помiтною паузою та iншими чинниками.

 

Строфоïди — частини вiршованого тексту, що мають рiзну кiлькiсть рядкiв.

 

Сюжет — органiзована в життєво правдоподiбну картину система подiй за участю певних персонажiв.

 

Тавтологiя — повторення одного й того ж слова, однокореневих чи близьких за

значенням, щоб з бiльшою силою виразити щось важливе у висловленiй думцi.

 

Тема — це коло життєвих явищ, вiдображених у творi у зв'язку з певною проблемою, що служить предметом авторського осмислення та оцiнки. Тема — узагальнена основа змiсту художнього твору, те, про що в цiлому йдеться всьому.

 

Темп — швидкiсть читання або мовлення. Буває повiльний, середнiй та швидкий.

 

Терцина — в поезiï строфа, що складається з трьох рядкiв, де 1-й римується з 3-м, а 2-й — з 1-м уже наступноï терцини.

 

Тип — образ-персонаж, в якому-вiдбиваються риси характеру, спосiб мислення, свiтогляднi орiєнтацiï певноï групи юдей або нацiï, а вiн при цьому залишається яскраво iндивiдуальним, неповторним.

 

Трагедiя — драматичний твiр, де зображуються нерозв'язнi моральнi проблеми, що призводять, як правило, до загибелi героя (героïв) (наприклад, "Сава Чалий" І.Карпенка-Карого).

 

Троп — слово або вираз, вжитий у переносному, образному значеннi.

 

Трохей, або Хорей  — у силабо-тонiчному вiршуваннi — це двоскладова стопа з наголосом на першому складi.

    

Уособлення, або Прозопопея — рiзновид метафори: зображення неживих предметiв або абстрактних явищ iз наданням ïм властивостей живих iстот.

 

Усмiшка — рiзновид фейлетону та гуморески, введений в украïнську лiтературу Остапом Вишнею. Своєрiднiсть жанру усмiшки — в поєднаннi побутових замальовок з частими авторськими вiдступами, в лаконiзмi й дотепностi.

 

Усна народна творчiсть — це художньо-словесна творчiсть народу в сукупностi ïï видiв i форм, де засобами мови збережено знання про життя i природу, давнi культи i вiрування, а також вiдбито свiт думок, уявлень, почуттiв i переживань, народнопоетичноï фантазiï.

 

Фабула — основнi подiï мiфу, легенди, художнього твору, викладенi без додаткових деталей.

 

Фейлетон — художньо-публiцистичний жанр лiтератури, в основi якого лежать реальнi факти, якi зображено в сатиричному або гумористичному планi.

 

Фольклор — усна народна творчiсть.

 

Характер лiтературний — це зображення письменником у художньому творi людини з властивими ïй iндивiдуальними рисами, якi зумовлюють ïï поведiнку, ставлення до iнших людей, до життя.

 

Хорей, або Трохей — у силабо-тонiчному вiршуваннi — це двоскладова стопа з наголосом на першому складi.

 

Художнiй метод — це сукупнiсть принципiв iдейно-художнього пiзнання та образного вiдтворення свiту, спосiб осягнення дiйсностi засобами мистецтва. В iсторiï лiтератури видiляють такi художнi методи: бароко, класицизм, сентименталiзм, романтизм, реалiзм, натуралiзм, модернiзм. Кожний художнiй метод (за винятком модернiзму) має вiдповiдний лiтературний напрям. Напрям користується певним методом, заснований на ньому.

 

Художнiй образ — особлива форма естетичного освоєння свiту, при якiй зберігається його предметно-чуттєвий характер, його цiлiснiсть, життєвiсть, конкретнiсть, на вiдмiну вiд наукового пiзнання, що подається в формi абстрактних понять.

 

Художня асоцiацiя — зв'язок уявлень, коли одне з них у людськiй свiдомостi викликає низку iнших, iнколи iррацiональних (чистий — божественний), контрасту (добро — зло), сумiжнiстю в часi (весна — цвiтiння) чи в просторi (поле — жито) i постає як наслідок естетичного освоєння дiйсностi.

 

Цезура — пауза, яка дiлить довгий вiршовий рядок на пiв-рядки чи дрiбнiшi частини i тим пiдкреслює iнтонацiю, надає довгому рядку чiткiшого ритмiчного звучання.

 

Щедрiвка — жанр величальних календарно-обрядових пiсень, що виконуються пiд Новий рік на Щедрий вечiр.

 

Ямб — у силабо-тонiчному вiршуваннi двоскладова стопа з наголосом на другому складi.

  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv

Хто зараз на сайті

На сайті 98 гостей та відсутні користувачі

Відкритий лист