Інститут Україніки

Головне меню

Фотопроект М. Матуса

Семейный альбом 1893 - 1957

Карта проїзду

 

Жуковський М.П.
Голова Нікопольської міської організації
Всеукраїнської спілки краєзнавців,
заступник директора Нікопольського
державного краєзнавчого музею
з наукової роботи
м. Нікополь, Україна
 

Козацька Атлантида

В історії України доба козацтва займає особливе місце, оскільки його політичні, військові, соціальні, економічні, культурні, духовні основи були визначальними для всього українського народу. Протягом тривалого часу, що склав кілька століть.
 
А віддалені наслідки козацького впливу на подальший розвиток українців (всього українського суспільства) сягають кінця XX століття, наскільки потужним був заряд української козацької ідеї. І головним регіоном, де вона сформувалась, був наш край, відомий за назвою головного міста - нікопольським.
 
У кінці XV століття землі нижче Дніпровських порогів стають об’єктом колонізації уходників - мешканців Черкащини, Канівщини, Київщини, які займалися промислами - полюванням, рибальством тощо. На берегах річок Базавлука, Кам’янки, Томаківки, дніпровських островах у плавнях Великого Лугу вони будували для свого захисту і збереження продуктів (промислів) невеликі укріплення - „засіки”, „січі”.
 
Дніпровські плавні, які розкинулись між о. Хортиця і о. Тавань, були унікальним природним об’єктом, своєрідною зеленою перлиною у південно - українських степах. Козаки називали плавні - Великим Лугом, оскільки являють собою безліч островів, розділених сіткою незчисленних переплетених між собою рукавів і проток, усіяних величезною кількістю різноманітних болотистих улоговин і озер, то замкнених, то таких, що мають стоки і сполучаються одне з одним. Поверхня плавень місцями вкрита лісом, який складається головним чином з верби, осокорів, дубів, місцями являє собою луки, що поросли окремими групами дерев, місцями ж піски, з яких складаються плавні, оголені і під дією вітру набувають дюнного ландшафту. Плавні вкриті в жарку пору року яскравою зеленню і являють собою різкий контраст з навколишніми спаленими сонцем степами. Додамо що внаслідок щорічної повені за тисячоліття утворився потужний шар надзвичайно родючого ґрунту.
 
Освоєння краю супроводжувалося організацією козацького самоврядування на Запорожжі та кровопролитною збройною боротьбою з турецько-татарською агресією проти України та інших християнських народів Східної Європи. Воєнно-політична необхідність привела до виникнення у середині XVI століття Запорізької Січі - міста-фортеці й адміністративного центру українського козацтва за порогами Дніпра, що започаткувало нову добу в історії України.
 
У цей час український народ опинився під владою Польщі, Литви та інших іноземних держав і став з їх боку об’єктом жорстокої експлуатації. Утворення Запорозької Січі відновило процес національного державотворення, перерваного загарбниками, які ліквідували у ХV столітті Волинське та Київське князівства, і призвело до появи центру визвольної боротьби українського народу. Ось чому більшість її провідників походить із Запорозької Січі.
 
На території краю Запорозькі Січі перебували: на о. Томаківка (Томаківська Січ - середина XVI століття, 1593 рік) розташованого в 2 км на схід від сучасного смт. Червоногригорівка Нікопольського району; о. Базавлуку (Базавлуцька Січ – 1594-1638 pp.), що перебував у районі сучасного села Капулівки Нікопольського району; Микитиному Розі (Микитинська Січ 1639-1652 pp.) нині територія Нікополя - міста обласного підпорядкування і центру Нікопольського району Дніпропетровської області; на Чортомлицькому Розі, що став потім островом у гирлі р.Чортомлик (Чортомлицька Січ 1652-1709, 1728-1730 pp.) поруч з територією сучасного с. Капулівки Нікопольського району; на р. Підпільній (Нова Січ 1734-1775 pp.), де зараз знаходиться сучасне село Покровське Нікопольського району.
 
Назва Запорозька Січ поширилась на військово-політичну організацію запорозького козацтва в цілому. Вона мала всі ознаки державності - власну територію від Південного Бугу до Дону, що обіймала більшу частину південноукраїнських степів. Військо Запорозьке, що складалося з усіх видів збройних сил того часу, мало демократично обраний уряд - Кошову старшину, що виконувала законодавчі, виконавчі і судові функції, свою символіку і скарбницю. Своєрідна християнська козацька республіка стала єдиним островом свободи для поневоленого українського народу.
 
У кінці XV - першій половині XVII століття запорозькі козаки здійснили десятки успішних походів проти Туреччини і Кримського ханства, де звільнили тисячі полонених християн. Особливо масштабними у цій боротьбі за своїм розмахом і результатами були бойові дії запорожців у 1614-1620 pp. під керівництвом гетьмана П. Конашевича-Сагайдачного. Перемоги запорозьких козаків над турками і татарами зробили Запорозьку Січ важливим учасником міжнародних відносин та міждержавних коаліцій у Східний Європі.
 
В умовах посиленого впровадження урядом Польщі політики асиміляції і покатоличення українського народу військо запорозьке стало природним захисником православ'я та національних і соціальних прав свого народу.
 
У кінці XVI століття - першій третині XVII століття відбулися потужні антипольскі козацько-селянські повстання на чолі - з гетьманами і кошовими отаманами запорозького козацтва К. Косинським, М. Жмайлом, Т. Трясило, І. Сулимою, Я. Остряницею, Д. Гунею, які розхитали основи влади польскої шляхти в Україні.
 
Епохальним стало повстання запорожців під приводом Б. Хмельницького взимку 1648 року на Микитинській Січі проти польскої шляхти. На великій козацькій раді у Микитинській Січі 19 квітня 1648 року. Богдан Хмельницький був обраний гетьманом Війська Запорозького і йому були вручені найвищі символи влади - гетманські клейноди . Козацьке повстання, яке почалося на території нашого краю, переросло у Велику національно-визвольну війну українського народу середини XVІІ століття. Його закономірним наслідком було відновлення державності нашого народу у формі Українсько-гетьманської держави під назвою „Військо Запорозьке” утвореної на воєнно - політичних і соціально-економічних засадах Запорозької Січі.
 
Після утвердження козацької держави на українських землях зі столицею у Чигирині, Січ зберегла своє важливе військове і політичне значення, як південний форпост України. Неперевершену славу по собі залишив кошовий отаман Чортомлицької Січі Д. Сірко - видатний полководець і організатор десятків успішних походів проти турок, татар, поляків у 50-70 роках XVІI століття.
 
Не менш важливою була участь запорожців у захисті вольностей України під посягань на них Московського царства. Запорозькі козаки на чолі з кошовим отаманом К. Гордієнком підтримали повстання гетьмана України І. Мазепи проти царя Петра І у 1708 році. Проте, повстання було жорстоко придушене, а Чортомлицька Січ у травні 1709 року була зруйнована російськими військами після кровопролитного бою.
 
Особливе місце Запорозької Січі в українському суспільстві було відображено у першій Конституції України П. Орлика, урочисто проголошеної 5 квітня 1710 року на козацькій раді Гетьманського і Низового військ, що боролися за незалежність України від російського царя.
 
Тільки внаслідок складних політичних обставин Військо Запорозьке Низове через 25 років знову опинилося під протекторатом Російської імперії.
 
Архів Коша Нової Січі та інші історичні джерела дають можливість найповніше охарактеризувати державні ознаки Запорозької Січі:
  1. За політичною системою - демократична мілітаристична республіка на засадах народоправства, очолювана Козацькою радою (Колом) та обраним вільними голосами козаків урядом (Кошем, кошевою старшиною).
  2. За соціальним ладом - стан вільних озброєних людей-козаків, що дотримуються у відносинах між собою норм звичаєвого права і форма суспільного співжиття козацького товариства з підданими Січі, що не входили до козацького стану.
  3. За державним устроєм - союз федерації куренів (побутових об'єднань і бойових одиниць з федерацією паланок (адміністративно-територіальних округів) під центральним управлінням Січового кола і Коша.
  4. За типом економіки - змішана економічна система загальновійськового майна, традиційних видів сільського господарства, промислів, торгівлі з колективними та індивідуальними формами господарювання за звичаєвим правом та на основі вільнонайманої праці, що було прогресивним явищем.
  5. За міжнародно-державним статусом - національно-територіальна автономія в унії з Російською імперією (до 1648 року - з Річчю Посполитою, у 1709-1734 рр. – з Кримським ханством).
  6. За територією - південна Наддніпрянщина загальною площею до 180 тис км2, що охоплювала територію сучасних Дніпропетровської Запорізької, Кіровоградської, Донецької, північної частини Миколаївської, Херсонської областей, якими Запорозька Січ володіла постійно, незважаючи на зміну протекторату іноземних держав.

Духовним осередком Запорозької Січі в усі часи були Свято-Покровська Січова церква та освітні заклади при ній. Січовий храм зберігав церковні святині Війська Запорозького Низового і був головним для всіх 60-ти православних храмів на його землях.

Частина культових предметів із Січової Свято-Покровської церкви збереглася і знаходиться нині у Нікопольському державному краєзнавчому музеї, отримавши статус національних реліквій українського народу та його незалежної держави.

Основною ланкою економіки Війська Запорозького Низового був козацький зимівник. Він був невід’ємним атрибутом території Запорожжя. З’явившись з виникненням козацтва, зимівник стає не тільки основою добробуту козацтва, а й своєрідним охоронцем традиційного устрою запорожців.

Адже зимівник засновували і керували роботами у ньому переважно старші козаки, які вже не могли щоденно нести військову службу. Перебуваючи у зимівниках, козаки та наймані ними робітники займалися хліборобством і скотарством, полюванням і рибальством, були віч-на-віч з природою, з якою не боролися, а вростали в неї всім своїм корінням. Кожен запорожець мислив себе не над природою, а її меншою дитиною, тому вони і називали Січ – „мати”, а Великий луг – „батьком”, тобто тими, хто давав їм життя.

Високий рівень духовності запорожців і формування ними у молодій психології справжнього господаря своєї землі дали змогу козакам не тільки ефективно користуватися багатствами своїх володінь, не тільки їх не зменшувати, а за допомогою природоохоронних заходів навіть збагачувати їх. Так, жоден козак, який збирався заснувати власний зимівник, не міг отримати на це дозволу Коша, якщо не зобов’язувався не тільки зберігати, а й примножувати навколишній ліс. Для того, щоб зрубати кілька дерев на військові потреби, призначалась спеціальна комісія від Коша чи паланки. Вона враховувала не тільки розміри і вік дерев, а і те, як ця порубка вплине на краєвид місцевості. Запорозькі козаки не винищувала дрібної риби, не били молодої дичини, регулювали випас худоби. Зимівник поступово перетворювався на багатогалузеве сільськогосподарське підприємство капіталістичного типу. Зміцнення зимівників формувало основний клас Запорожжя - заможних фермерів, що складали провідну верству всього населення земель Війська Запорозького Низового, яке на початку 70-тих років XVIII століття досягло більше 100 000 чоловік.

Зміцнення економічної незалежності Запорожжя та зростання населення його вільних від кріпацтва земель, величезний вплив запорожців на формування політичної свідомості українського народу в цілому були перепоною колоніальній політиці Російської імперії в Україні.

Ось чому, виконуючи наказ імператриці Катерини II, 100-тисячна російська армія на початку червня 1775 року окупувала територію Запорожжя, роззброїла підступно Військо Запорозьке Низове, розгромила окремі центри опору. Кошова старшина була заарештована і відправлена на заслання до Сибіру або на Соловки. Маніфестом Катерини II від 3 серпня 1775 року було оголошено про знищення Війська Запорозького Низового і заборонено навіть згадувати назву запорозький козак.

Їх столиця - Нова Січ була перейменована у місто Покровське. Згодом воно було перетворене на поміщицьке кріпацьке село, як і інші козацькі поселення, що частково залишилися від планомірного знищення російським урядом вільних підприємницьких господарств запорожців.

На цьому закінчилася майже 300 річна козацька доба України та її народу.

За фізичним насильством з боку Російської імперії йшло моральне. Оголосивши козаків, хто не втік до Туреччини, своїми кріпаками, російське дворянство привласнило собі право розпоряджатися їх працею. Культурну спадщину, що була зосереджена у козацьких храмах, привласнила собі російська православна церква, яка знищила ставропігію Війська Запорозького Низового.

Історія Запорозького козацтва безбожно перекручувалася і фальсифікувалась російськими істориками-шовіністами.

Вслід за десятиліттями асиміляції і русифікації нащадків козацького роду з боку Російської імперії ці традиції перейняла і розвинула комуністична радянська система.

Проте, керівництво Комуністичної партії Радянського Союзу на чолі зі Сталіним перевершило всіх імперських можновладців. Постановою Ради Міністрів СРСР від 21 березня 1950 року „Про будівництво Каховської ГЕС, Південно-Українського і Північно-Кримського каналів” було заплановано і здійснено протягом 1952-1956 років повне знищення дніпровських плавень і створення Каховського водоймища - одного з найбільших у Дніпровському каскаді. Десятиметрова водна товща затопила назавжди місця Запорозьких Січей та колишніх козацьких поселень. Екологічний стан довкілля різко погіршився внаслідок виробничої діяльності відкритих кар’єрів з видобутку марганцевої руди, нікопольських Південно-трубного і Феросплавного заводів, та найпотужнішого в Європі енергокомплексу - Запорізької АЕС-ДРЕС.

Колись давньогрецький філософ Платон у своїх Діалогах „Критій” та „Тімей”, посилаючись на давні перекази, повідомив, що на заході від греків була квітуча держава Атлантида, якою правив могутній володар. Одного разу землі атлантів раптово були затоплені океаном. З того часу у свідомості європейців Атлантида асоціюється з поняттям про прекрасну заповідну країну, а її пошук - самовідданою спробою зробити її відкриття. Так і землі Козацьких Січей опинилися у ролі Атлантиди. Наукова концепція видатного вченого першої половини XX століття В. Вернадського (нащадка запорозьких козаків) про ноосферу поєднує природознавство з історичною наукою, розглядаючи людину як грандіозну геологічну силу, що змінює лице матінки - землі. У зв’язку з цим, можна сказати, що запорозьке козацтво, будучи захисником України та її народу, не тільки врятувало його від фізичного знищення, але й зберегло потенціал українського державотворення.

Запорoзькі козаки поглибили притаманний українському селянству гармонійний взаємозв’язок з природою. Це був прогресивний крок у розвитку людства, у той час як колоніальна експансія панування Російської імперії, а потім Радянського Союзу, відкинуло Україну у феодальне рабство на століття назад. Ось чому необхідно поглиблено вивчати взаємозв’язок розвитку запорoзького козацтва з рідною природою, щоб знайти для себе духовну міць у захист своєї землі на рубежі тисячоліть від індустріального варварства. 

  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv

Хто зараз на сайті

На сайті 46 гостей та відсутні користувачі

Відкритий лист