Інститут Україніки

Головне меню

Фотопроект М. Матуса

Семейный альбом 1893 - 1957

Карта проїзду

 

Жуковський М.П.
Голова Нікопольської міської організації
Всеукраїнської спілки краєзнавців,
заступник директора Нікопольського
державного краєзнавчого музею
з наукової роботи
м. Нікополь, Україна


Хронологія заселення Нікопольщини

Нікопольщина є одним із густозаселених регіонів півдня Дніпропетровської області. Це зумовлено природними, історичними та економічними особливостями краю.

Історія заселення й освоєння його території налічує не одне тисячоліття. Людські поселення виникли біля найбільш зручного місця для переправи з правого на лівий берег Дніпра серед плавнів - від о. Хортиці до о. Тавані.

Джерела, які характеризують про це заселення в межах сучасної території Нікопольського району, слід умовно розділити на чотири великі групи за
- хронологічним поділом;
- матеріалами археологічних досліджень;
- матеріалами періоду появи і заселення запорозькими козаками краю в ХV ст. – 1775 р.;
- матеріалами архівів Росії та України про розвиток системи поселення в 1775-1917 рр.;
- матеріалами, що характеризують подальший розвиток системи розселення, демографічні та урбаністичні процеси на Нікопольщині в 1917–1993 рр.

Чітко визначеним є час появи значної кількості людей на території краю за матеріалами могильника неолітичної доби в с. Капулівці, в якому були виявлені поховання представників Дніпро-Донецької культури IV - сер. III тис. до н.е.

Під час археологічних досліджень в XIX-XX ст. на Нікопольщині виявлено могильники та поселення мідного віку - Середньостогівської та Нижньомихайлівської культур, доби ранньої бронзи - Ямної та Кеміобінської культур, Катакомбної культурно-історичної спільноти, доби середньої бронзи - Багатоваликової культури, доби пізньої бронзи - Зрубної культури, раннього залізного віку - кіммерійців, скіфів, сарматів, племен Черняхівської культури.

В часи раннього середньовіччя територією краю пройшли хвилі переселень кочових народів - гуннів, болгар, аварів, угрів, хазар, печенегів, половців.

З 1240 р. Нижнє Подніпров'я перебувало в складі західного улусу Ногайської орди татар, з 1399 р. - Великого Литовського князівства Вітовта. Криваві зіткнення, з якими були пов'язані появи кочових народів у Наддніпрянщині, не дали можливості жодному з них заснувати тут поселення на тривалий час.

Лише з появою запорозького козацтва з'являються умови не тільки для виникнення, але й збереження таких поселень попри всі військові дії, що раз-у-раз тут розгорталися, зокрема, і в сучасній історії Нікопольського регіону.

Першим відомим тут поселенням, згідно хроніки М. Бельского, були Кіш на о. Томаківці, який виник приблизно в 40-х р. XVI ст. та уходи по р. Томаківці. В 1593 р. запорожці переносять Кіш на о. Базавлук, де він проіснував до 1638 р., але поселення на о. Томаківці залишилося. 1639 року на Микитиному Розі постала сторожова фортеця реєстрових козаків, де у січні 1648 р. вибухнуло повстання запорожців на чолі з Богданом Хмельницьким.

Під час національно-визвольної війни 1648-1657 рр. козаки, очолювані Федором Лутаєм, перенесли Січ із Микитоного Рогу на Чортомлицький Ріг. Коли у 1667 р. між Польщею та Московським царством була підписана мирна угода, то в ній зазначалося: "... а вниз Днепра, что именуют запороги, а тамошние козаки, в каких они оборонах, островах и поселениях своих живут, имеют быты в послушании, под обороною и под высокою рукою обоих великих государей наших". Крім того, у 1692 році на лівому березі Дніпра, навпроти Микитиного Рогу, була збудована російська фортеця Кам'яний Затон.

Відомо, що Чортомлицька Січ і всі козацькі поселення у 1709 р. були знищені російськими військами, але після поразки Петра І на р. Прут від турків по мирному трактату з ними в 1711 р. Росія відмовлялася від Запорожжя. Козаки повернулися на свої землі, де відновили поселення: уходи, зимівники, перевози, зокрема, і Микитинський.

Після переходу Війська Запорозького Низового зі своїми землями під владу Російської імперії у 1733 р., навесні наступного року на р. Підпільній козаки збудували Нову Січ, а в Микитиному Перевозі Свято-Покровську церкву. До неї було приписано 300 зимівників, розташованих поблизу. Перевіз мав до 40 хат сімейних запорожців і залогу у 150 козаків.

Окупація царськими військами Запорожжя та руйнація Нової Січі призвела до великих змін в краї, який став об'єктом колонізації, здійснюваної російським урядом. Були спроби князя Г. Потьомкіна утворити на місці Січі м. Покровськ, Микитиного перевозу - губернське місто Славенськ, а потім - фортецю Нікополь, але всі спроби виявилися невдалі.

На місці запорозьких поселень у 70-90 рр. XVIII ст. з'явилися місто Нікополь, поміщицькі села Покровське, Капулівка, Червоногригорівка, Лошкарівка, Сулицьке, Лиманське, Олексіївка, Червоне, Городище, Криничувате, Іванівка, Олександрівка, державна військова слобода Шолохово. Більшість їх населення становили запорожці, котрі були зігнані зі степових зимівників. Загальна кількість населення в 1799 р. складала близько 5 000 чоловік.

У першій половині XIX ст. в межах сучасної території Нікопольщини виникли ще й сільські поселення, які заснували переселенці з Лівобережної України та Центральної Росії. В 1859 р. вони налічували 19 596 осіб у 29 населених пунктах.

Постійною тенденцією стало зростання кількості як поселень, так і їх мешканців.

У 1914 р. в складі 10 волостей навколо Нікополя вже нараховувалося 44 населених пункти з загальною кількістю мешканців 61 620 чоловік. Внаслідок колонізаційної політики царизму на Нікопольщині з'являються компактно розселені німці, євреї, росіяни. В цілому склалася певна система розселення з функціональними взаємозв'язками, прив'язана до транспортної мережі (шляхи, залізниця, Дніпро).

В період національно-визвольної боротьби в Україні в 1917-1921 рр. кількість населення краю, внаслідок великих війн, зменшується на 30%. Для забезпечення управлінням регіону (за ініціативи місцевих органів) з південних волостей Катеринославського повіту створюється Нікопольський район. У жовтні 1921 р. він був реорганізований у Нікопольський повіт. Це дало поштовх для формування топонімічного поняття - Нікопольщина.

В середині 20-х років на території краю існували Нікопольський та Шолохівський райони, які в 1928 р. об'єдналися під назвою Нікопольсько-Мангановий район, який налічував 80 635 жителів.

В кінці 20-30-х років на Нікопольщині відбулися якісні зміни в складі населення і системі розселення. В ті часи в результаті колективізації, голодомору 1932-1933 рр. та кривавих сталінських репресій, загинуло близько 11 500 чоловік. Але водночас тривав інтенсивний процес урбанізації: будували новий Нікополь та Південнотрубний завод, робітничі селища шахтарів манганових копалень. У 1941 році в місті проживало 70 000 чоловік, в Чкаловському районі - 40 000, в утвореному на базі робітничих селищ місті Марганці – 25 000 чоловік.

Під час Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. кількість мешканців Нікопольско-Марганцевого регіону значно скоротилася - до 30%: одні загинули на фронті, інші стали жертвами фашистської окупації.

З поверненням Радянської влади почала відновлюватися адміністративна система управління. На 1 вересня 1946 р. під юрисдикцією керівних органів Нікополя перебувало 5, Марганця - 16, Нікопольського району - 69 населених пунктів.

В 50-60-ті рр. зміни в системі розселення на Нікопольщині були пов'язані з процесом формування промислового вузла, будівництва кар'єрів гірничо-збагачувальних комбінатів, Каховського водосховища тощо.

В 1956 р. на базі двох робітничих селищ та села утворилося місто Орджонікідзе.

У 1959 р. до складу Нікопольського району ввійшла частина території і населених пунктів скасованих Сталінського району і в 1962 році - Томаківського.

В 1965 р. Орджонікідзе стало містом обласного підпорядкування, до юрисдикції якого була виділена відповідна територія, був відновлений Томаківський район. Відтоді Нікопольський район набув сучасної конфігурації у складі Дніпропетровської області.

Слід відзначити характерні тенденції у формуванні сучасної системи розселення на Нікопольщині за останні 60 років: пріоритетний розвиток промисловості призвів до урбаністичного поліцентризму наявності трьох міст обласного підпорядкування - Нікополя, Марганця, Орджонікідзе, населення яких різко зросло до кінця 80-х років. В Нікопольському районі відбуваються складні етносоціальні процеси, а саме: зменшення кількості сільського населення і сільських населених пунктів, а також втрата певної частини угідь, вилучення під промислове будівництво та відкритий видобуток марганцю.

Історія заселення і освоєння Нікопольщини має досить багато пізнавального і вимагає дальшого та детального вивчення.
 
 
  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv

Хто зараз на сайті

На сайті 111 гостей та відсутні користувачі

Відкритий лист