Інститут Україніки

Головне меню

Фотопроект М. Матуса

Семейный альбом 1893 - 1957

Карта проїзду

 

Жуковський М.П.
Голова Нікопольської міської організації
Всеукраїнської спілки краєзнавців,
заступник директора Нікопольського
державного краєзнавчого музею
з наукової роботи
м. Нікополь, Україна
 

Про літочислення с. Покровського Нікопольського району

Складним теоретичним питанням є дослідження в повному обсязі зв'язків, які поєднують запорозьку добу Нижньої Наддніпрянщини з наступним поколінням. Одним із його аспектів є уточнення літочислення поселень нашого краю, заснованих козацтвом, зокрема сучасного с. Покровського Нікопольського району.

В 1733-1734 рр. Військо Запорозьке Низове із своїми землями перейшло із-під влади Туреччини і Кримського ханства під зверхність Російської імперії. 31 березня 1734 р. запорозькі козаки на чолі з кошовим отаманом Малашевичем І. заснували на р. Підпільній Нову Січ. Ця остання Запорозька Січ на території нашого краю була збудована як місто-фортеця. Вона мала внутрішній і зовнішній Кіш з оборонними спорудами, загальна довжина яких досягала 4 км, приміську слободу – Гасан-Баши з численними ринковими будівлями, зброярнями, майстернями, козацькими дворами. У Січі постійно мешкало кілька тисяч козаків. В цілому на її території, площею в 40 га, було кілька сот будівель житлового, громадського, господарського, виробничого, військового призначення. Окрасою Січі була багата Свято-Покровська церква.

В 1775 р. впритул до Січі був збудований Новосіченський ретраншемент, де знаходився гарнізон російських військ, для контролю за запорожцями.

Документи архіву Коша Нової Січі, картографічні матеріали російських військових інженерів (зокрема плани Січі 1737 р., 1740 р.), інші історичні матеріали широко свідчать про велике значення цього центру запорозького козацтва у житті Півдня України.

Виконуючи наказ Катерини II російські війська під командуванням генерала Текелі П. на початку червня 1775 р. почали окупацію території Війська Запорозького. Січ була оточена великими силами, які 5 червня роззброїли її трьохтисячну залогу. Після цього акту агресії багато запорозьких козаків втекло у Туреччину. Як повідомляє офіційна історія УРСР, у тому ж році, після знищення Січі, тут було засновано село Покровське, яке належало генерал-прокурору Російської імперії князю В'яземському О.О.

Аналіз документальних джерел свідчить, що цей розвиток подій був не такий швидкий і однозначний, як здається. Важливим моментом є уточнення обсягу руйнування січового міста.

За наказом генерала Текелі із січових сховищ вивезли боєзапас, матеріальні цінності, архів Коша, гармати, військовий скарб, клейноди. Пушкарню засипали, частину куренів - зруйнували. Але укріплення, церква, передмістя і Новосіченський ретраншемент були залишені. Деяку кількість куренів використали під склади. За наказом командування російських військ тут були залишені піхотний і донський козачі полки. Комендантом цієї фортеці був підполковник Норов. Вона була означена на мапі Новоросійської губернії, складеної у 1779 р. Іслен'євим І.

Таким чином, Російська імперія знищила Нову Січ як військово-політичний та адміністративний центр запорозького козацтва. Проте захоплене місто-фортеця було зруйновано лише частково і використовувалося як форпост Російської імперії на кордоні з Кримським ханством.

Також, згідно Указу Катерини II від 5 серпня 1775 р., землі Війська Запорозького Низового увійшли до складу Новоросійської губернії: "...Губернатор Матвей Васильевич Муромцев после надлежащего внимательного личного осмотра всех населенных местностей Новороссийской губернии нашел, что местечко Покровское, это гнездо Запорожья, главное виталище сечевого запорожского казачества - и по своему устройству и по своему местоположению представляет одну из самых лучших готовых населенных местностей губернии и потому назвал его город Покровск...". Це поселення ввійшло до складу Слов'янського повіту Слов'янської провінції і на той час у ньому мешкало 1200 чоловік. Тут зберігся, незважаючи на пограбування, духовний осередок Січі - Свято-Покровська церква, яка і дала назву цьому місту. Певний час тут знаходилася провінціальна канцелярія та духовне правління.

В 1777 р. коли була скасована Покровська фортеця, в ньому налічувалося 300 дворів. Становище його з кожним роком погіршувалось внаслідок політики Російської імперії. Статус міста не закріплений офіційно, було втрачено. В 1782 р., після ІV загальноросійської державної ревізії, Покровське, у якому мешкало 476 душ чоловічої та жіночої статі, було записано за князем В'яземським О.О. В подальшому село повільно розвивалось. В 1859 р. у ньому налічувалося 1511 мешканців, в 1914 р. - 3226 чол. В XIX – на початку XX ст. Покровське було центром однойменної волості. За часів радянської влади воно стало центром сільської ради Нікопольського району.

Таким чином, із знищенням Запорозької Січі життя у цьому поселенні не припинилося, хоча царські колонізатори насильницьким шляхом перетворили козацьке місто-фортецю у поміщицьке село. До того ж багата на події історія Нової Січі замовчується в офіційній історії с. Покровського у збірнику ІМС УРСР "Дніпропетровська область", як 1-го, так і 2-го видання.

Визначення літочислення с. Покровського повинно базуватися на глибокому та всебічному вивченні причин та обставин виникнення його як населеного пункту з постійним населенням і подальших етапів розвитку. Об'єктивним розгляд соціально-економічних, політичних, духовних зв'язків у ланцюгу Нова Січ - м. Покровськ - с. Покровське свідчить про існування поселення з 1734 р. На глибоке переконання автора, цей рік і є початком літочислення с. Покровського.

По-друге: потрібно розглянути питання про надання с. Покровському статусу історичного поселення України, як спадкоємцю останнього адміністративного центру Української державності у ХVІІІ ст. Актуальним є завдання скласти історичний довідник всіх поселень, заснованих козаками Війська Запорозького Низового.

Узагальнення практики визначення дат заснування міських і сільських поселень дозволяє зробити висновок, що на перетині історичного краєзнавства, історії держави і права, історії планування і забудови поселень, історичної географії та картографії, історичної демографії є спеціальна наукова дисципліна, яка визначає критерії літочислення населених пунктів та його правового забезпечення. Така дисципліна - "літочислення поселень" або екохронографія (дослівно з грецької "опис віку дому") - складова частина країнознавства. Вона вивчає і визначає тривалість існування населених пунктів країни, регіону у просторі соціально-економічних і етнодержавних системах суспільства.
  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv

Хто зараз на сайті

На сайті один гість та відсутні користувачі

Відкритий лист