Інститут Україніки

Головне меню

Фотопроект М. Матуса

Семейный альбом 1893 - 1957

Карта проїзду

 

Жуковський М.П.
Голова Нікопольської міської організації
Всеукраїнської спілки краєзнавців,
заступник директора Нікопольського
державного краєзнавчого музею
з наукової роботи
м. Нікополь, Україна
 

Історична довідка
про місто Нікополь Дніпропетровської області.
Офіційний документ
(найважливіші дати історії м. Нікополя
)

Нікополь - місто обласного підпорядкування і центр однойменного району Дніпропетровської області, розташоване у південно-західній частині області на високому правому березі Каховського водосховища. Знаходиться за 121 км від обласного центру - міста Дніпропетровська. Місто має річковий порт, залізничну станцію на магістралі Апостолове - Запоріжжя. Через Нікополь проходить автомобільна дорога республіканського значення Запоріжжя - Кіровоград.

Населення міста складало на 1.01.2001 року 147 800  чоловік у т.ч. жінок – 80 300, чоловіків – 67 500. Природній приріст населення складає мінус 1 300 чоловік. Національний склад: українці 60 %, росіяни - 35,8 %, білоруси - 1,1 %, євреї -  0,9 %, німці - 0,7 %, інші - 1,5 %.
 
Територія Нікополя в міських межах – 5 001 гектар.

Залюднення цього регіону почалося у добу неоліту (IV тис. до н.е.). В результаті археологічних досліджень у 1929-1940 рр., 1945-1946 рр., 1964 р., 2000 р. були знайдені на території міста сліди поселень і поховання бронзової доби (ІІІ – поч. І тис. до н.е.), скіфської та сарматської культур (сер. І тис. до н.е. – поч. 1 тис. н.е.), племен черняхівської культури (ІІ-IV ст. н.е.). У період панування скіфів у Наддніпрянщині тут, на правому березі, було розташоване скіфське поселення, навпроти якого на лівому березі був великий адміністративний і торгово-ремісничий центр степової Скіфії, відомий у науковій літературі як Кам'янське городище. Залюднення цього краю обумовлено як сприятливими умовами для проживання, так і зручним місцем для переправи з одного берега Дніпра на інший через плавні.

В кінці IV - на поч. V ст. н.е. через цей регіон проходило переселення гуннів, аварів. У VI-VII ст. його освоєння розпочали племена антів. Проте цей процес слов'янської колонізації був зупинений племенами кочівників - болгар, хазар, угрів, печенігів, половців.

У кінці I тисячоліття нашої ери через територію краю проходив шлях по Дніпру із "варяг у греки" - важлива торгова і транспортна магістраль, яка поєднувала країни північної Європи, Київську Русь з Візантійською імперією. На місці теперішнього Нікополя знаходився перетин "грецького" шляху з Соляним із Криму.

У кінці 30-тих років XIII ст. цей регіон захопили монголо-татари, і він увійшов до складу західного улусу ногаїв Золотої орди.

У XIII-XIV ст. через нього проходив торговий шлях, який зв'язував татарські міста Акерман (сучасне місто Білгород-Дністровський Одеської області України) та Азак (сучасне місто Азов Ростовської області Росії).

У кінці XV ст. землі за дніпровськими порогами починають освоювати українські козаки з Канева, Черкас, Києва.

У середині XVI ст. на схід від місця сучасного розташування міста Нікополя козацтво заснувало на о. Томаківка Запорозьку Січ.

Перше документальне свідчення про місцевість, де знаходиться Нікополь - Микитин Ріг і Лиса Гора є в щоденнику посла австрійського імператора Еріха Лясоти, який направлявся до запорозьких козаків у 1594 році. За народним переказом назва річкового мису Микитин Ріг походить від імені козака Микити, який оселився тут і займався перевозом на лівий берег Дніпра людей та їх майна.

Микитин Ріг і Лиса Гора згадуються у картографічному опису "Книга большому чертежу", виданому у Москві 1627 року. Також у листопаді 1628 року у повідомленні Брацлавського хорунжого Хмелецького канцлеру Речі Посполитої про переправу союзних на той час козацьких і татарських військ через Дніпро від Микитиного Рогу до лівобережного Кам'яного Затону.

У 1638 році після поразки козацького повстання під проводом Д. Гуні і Я. Остряниці польська влада примусила козаків прийняти положення "Ординації Війська запорозького реєстрового". У ньому, зокрема, було ухвалено: "Полки с их полковниками должны по очереди виступить в Запорожья для защиты той области и для того, чтобы препятствовать татарам переправляться через Днепр."

За свідченням літописця Дзевовича у 1639 році на Микитиному Розі була споруджена козаками на чолі з Ф. Лінчаєм Запорозька Січ. Через деякий час після придушення козацького повстання під керівництвом І. Полежаєнка вона була захоплена польськими військами.

19 квітня 1648 року Велика козацька рада у Січі обрала Б. Хмельницького гетьманом Війська Запорозького. У січні 1648 року повстанський загін козаків на чолі з Богданом Хмельницьким звільнив Микитинську Січ від поляків. Він створив у ній центр підготовки національно-визвольної війни українського народу з Річчю Посполитою. Звідси він вирушив на чолі повстанської армії по Микитинському шляху на Жовті води назустріч польським військам, над якими отримав перемогу.

Під час війни з поляками Микитинська Січ двічі руйнувалася татарами. Проте цей важливий прикордонний форпост і центр Війська Запорозького низового козаки відновлювали. Але у 1652 році запорожці перенесли свій центр з Микитиного Рогу на Чортомлицький ріг.

У другій половині XVII ст. Микитинська Січ називалася Старою, на відміну від в той же час існуючої Чортомлицької (1652-1709 рр.).

Біля Старої Січі виникло козацьке поселення Микитин Перевіз. Під час перебування Війська Запорозького Низового під протекторатом турків і татар у 1710-1733 рр. вони дозволили козакам тримати перевіз і брати мито біля Микитиного. Поселення Микитин Перевіз залишилося і під час переходу запорозьких козаків під протекторат Російської імперії у 1734 році.

Тут знаходилася запорозька залога в 150 козаків, митниця, з посадовими особами від кошової старшини Війська шафар (головний митник), підшафар (помічник шафаря), писар, підписарій. Вони збирали мито, брали підрахунки, необхідні для утримання команди і будівель, наглядали за порядком на перевозі.

У Микитиному Перевозі знаходилася кілька десятків будинків сімейних запорожців, церква Покрови Святої Богородиці. У 70-тих роках XVIII ст. до неї було приписано 300 козацьких зимівників, розташованих поблизу. У 1774 році у Микитиному Перевозі була організована поштова станція, де служили троє, а потім ще 7 козаків.

Російський уряд тримав у Микитиному Перевозі військовий пост з комісаром і перекладачем від колегії закордонних справ.

У 1758-1764 роках Кошова старшина неодноразово зверталась до Гетьманської генеральної військової канцелярії та до вищих органів влади Російської імперії перенести Нову Січ з р. Підпільної на Микитин Перевіз. Але імператриця Катерина II у 1764 році в зв'язку з протестами Кримського хана заборонила це робити.

Під час знищення Запорозької Січі у червні 1775 року Микитин Перевіз був захоплений піхотними частинами російської армії. Він був включений до складу Новоросійської губернії. У вересні 1775 року Катерина II прийняла пропозицію князя Г. Потьомкіна побудувати на Микитиному Перевозі губернське місто Слов'янськ. Цей проект не був реалізований, проте Микитин Перевіз був введений до складу утвореного Слов'янського повіту однойменної провінції Новоросійської губернії.

У 1776 році у Микитиному Перевозі була створена Головна портова митниця Азовської і Новоросійської губернії.

30 березня 1780 року губернатор Язиков ухвалив проект будівництва укріплення Нікополя в зв'язку з ускладненням відносин з кримським ханством. Проте фортеця не була збудована. У 1781 році Микитин Перевіз перейменовано на Нікополь і утворено Нікопольський повіт.

У 1782 році у Нікополі мешкало 1 008 чоловік. З них відносилось до станів духовного - 21 чоловік, чиновників - 51, сільських - 936. Кількість будинків зросла до 200. У ньому була розташована провінціальна канцелярія і суд. Проте під час перетворення Новоросійської губернії в Катеринославське намісництво Нікополь був визначений лише містечком новоутвореного Катеринославського повіту.

У кінці XVIII - на початку XIX ст. у Нікополі було населення 3 660 чол., 667 дворів, 32 купецькі лавки. У 1796 році була збудована нова Свято-Покровська церква. У 1810 році відкрита школа. У 1819 році в Нікополі була встановлена посада городничого. Важливе значення для розвитку торгівлі і річкового флоту мав створений у 1836 році у Нікополі цех вільних матросів. У середині 50-тих років у ньому числилося більше 3 тис чоловік, з них проживало у Нікополі 1 572 матроса.

Під час Кримської війни 1853-1856 рр. 253 нікопольських вільних матросів були нагороджені орденами і медалями за мужність у боях. В цей час у Нікополі діяв військовий госпіталь № 30. У ньому було на лікуванні близько 5 000 поранених і хворих військовослужбовців, з них 1 200 померло і було поховано на міському цвинтарі. Потім біля братських могил була збудована церква.

У 1864 році у Нікополі проживало 7 650 чоловік. Швидко розвивалася торгівля: щорічно через Нікополь у причорноморські порти вивозили 8 000 000 пудів хліба, вовни, сала.

У 1883 році у Нікополі був збудований завод сільськогосподарського інвентарю, у 1895 році - чавуноливарний. На розвиток Нікополя мали великий вплив відкриття у 1881 році телеграфної лінії Нікополь-Катеринослав, видобуток марганцю на річці Солоній з 1886 року та введення в експлуатацію у 1903 році залізниці Кривий Ріг-Нікополь-Олександрівськ. По першому Всеросійському перепису 1897 року у Нікополі проживало 8 100 чоловік.

На рубежі XIX-XX ст. у ньому було 14 фабрик і заводів, загальним обсягом виробництва продукції близько 250 000 рублів, на яких працювало 300 робітників, 2 парових млина, 154 ремісничих майстерні, де працювало 914 чоловік. Значна торгівля лісом і хлібом. У містечку щорічно відбувались 4 ярмарки з обігом близько 1 мільйона рублів. У 1910 році у Нікополі проживало 22 100 чол., було 2 763 будинки, 5 православних церков, єврейська синагога, 29 навчальних закладів, де вчилося 1 380 дітей.

У 1906 році у Нікополі була відкрита громадська бібліотека, у 1913 році - телефонна станція, у 1914 році - земський педагогічний музей.

Населення Нікополя брало активну участь у революційних подіях 1905-1907 років. Боротьба мешканців за надання міських прав привела до того, що органи Російської імперії дозволили створити міську думу, вибори до якої відбулися 8 лютого 1915 року.  Першим міським головою Нікополя був купець Я.Ф. Ветчінкін.

У кінці XVIII - на початку XIX ст. Нікополь відвідували видатні діячі культури, науки, мистецтва В. Зуєв, В. Жуковський, Т. Шевченко, О. Афанс'єв-Чужбинський, І. Репін, Д. Яворницький, М. Костомаров, І. Бунін, С. Прокоф'єв та інші.

Після повалення влади російського царя у Нікополі утворився Нікопольський виконавчий комітет. Були також створені місцеві осередки російських, українських, єврейських політичних партій та громадських організацій. Після проголошення 7 листопада 1917 року Української народної республіки нікопольці брали участь у виборах до Всеукраїнських Установчих зборів 27 грудня 1917 року.

Проте влада у Нікополі 7 січня 1918 року перейшла до ради робітничих, солдатських, селянських депутатів. В ній провідну роль відігравали представники більшовиків, лівих есерів, анархо-комуністів, котрі мали збройні загони.

10 квітня 1918 року органи Радянської влади покинули Нікополь в зв'язку з наступом австро-угорської армії. Першими в Нікополь висадились частини легіону українських січових стрільців. Була відновлена влада Української Народної Республіки, яку на початку травня 1918 року змінила влада Української Держави гетьмана П. Скоропадського.

14 листопада 1918 року внаслідок повстання проти гетьмана Скоропадського була відновлена УНР. У січні 1919 року у Нікополі відбувся робітничо-селянський з'їзд, який підтримав програму компартії більшовиків України.

З лютого 1919 року за підтримки частин Червоної армії Російської федерації більшовики Нікополя створили Військово-революційний комітет. Новий орган влади провів вибори до Ради робітничих і селянських депутатів, де більшовики зайняли керівні посади. Вони активно почали впроваджувати політику воєнного комунізму, чим викликали незадоволення населення Нікополя.

8 червня 1919 року у Нікополі і прилеглих селах відбулось широке антикомуністичне  повстання. Воно було жорстоко придушене каральними частинами Червоної Армії внаслідок чого загинуло більше 1 000 нікопольців.

У серпні 1919 року Нікополь було захоплено частинами збройних сил півдня Росії під командуванням генерала Денікіна.

На початку жовтня 1919 року білогвардійці у Нікополі були розбиті військами Революційної Повстанської Армії України імені батька Махна. У січні 1920 року Нікополь був зайнятий частинами Червоної Армії і було відновлено комуністично-радянський режим.

У жовтні 1920 року Нікополь тимчасово захопили кубанська кавалерійська і корніловська офіцерська дивізія російської армії генерала Врангеля.

Весною 1921 року органи Надзвичайної комісії виявили підпільну українську національну організацію. Було арештовано близько 50-ти її учасників, з них половина розстріляна 25 серпня 1921 року.

Під час української революції та громадянської війни 1917-1921 рр. внаслідок бойових дій, епідемій, голоду, населення Нікополя скоротилося з 34950 чоловік до 10545 .

У жовтні 1921 року Нікополь став центром однойменного повіту, з 1923 року - райцентр Криворізької округи. На перше січня 1925 року у ньому проживало 14 214 чол.  Кількість будинків складало 3 180,  на 75 підприємствах працювало 200 робітників, була розвинута торгова мережа з 350 торгових приміщень і 220 крамниць.

Постановою ВУЦВК та РНК УРСР від б січня 1926 року Нікополю було надано статус міста, а 24 лютого - встановлено міську раду.

У 1932 році місто увійшло до складу Дніпропетровської області. Постановою ВУЦВК та РНК УРСР від 16 березня 1934 року Нікополю було надано статус міста обласного підпорядкування.

У 1931-1935 роках у Нікополі був збудований найпотужніший у СРСР Південнотрубний завод. У 1940 році він випустив 86 000 тон труб. Значно розширили виробництво інші 23 промислових підприємства, які у 1940 році випустили продукції на 220 млн. крб. У західній частині Нікополя було збудовано соцмісто.

Площа міста досягла на 1 січня 1941 року 57,8 км2. Населення – 70 000 чоловік. Серед них українці складали 74 %, росіяни - 20,2 %, євреї - 3 %. Працювали 26 шкіл, в яких навчалося 9 860 учнів, учительський інститут, сільськогосподарський технікум, ремісниче училище, школа ФЗН, медшкола. Діяли 2 лікарні, З поліклініки, 4 аптеки, 9 фельдшерських пунктів, існували культурні заклади: центральна бібліотека з філіями, краєзнавчий музей. Нікопольська міська комуністична організація, що керувала містом, нараховувала 1 572 члена партії.

Від розв'язаного керівництвом компартії голодомору у 1932-33 роках у Нікополі загинуло 810 людей. Під час репресій 30-тих років органами НКВС в місті було арештовано 4 900 осіб, з них 4 400 - було розстріляно.

В зв'язку з підготовкою резервів для Червоної Армії у Нікополі були створені аероклуб, автошкола, школи снайперів і радистів.

На початку вересня 1939 року на базі 123-го Нікопольського територіального стрілецького полку були створені частини 176-ої стрілецької дивізії. Після мобілізації нікопольців до їх складу вони взяли участь у бойових діях проти Польщі у кінці вересня 1939 року.

Нікопольці брали участь у діях частин Червоної Армії проти Фінляндії взимку 1939-1940 років, проти Румунії у червні 1940 року під час анексії Бессарабії.

Весною 1941 року у Нікополі формувалися полки 206-ої стрілецької дивізії. Після нападу Німеччини на Радянський Союз 22 червня 1941 року частини 206-ої стрілецької дивізії, поповненої нікопольцями, були введені до складу Південно-західного фронту і взяли участь у обороні столиці України міста Києва. В зв'язку з наближенням військ ворога на початку серпня 1941 року основне виробниче устаткування Південнотрубного і машинобудівного заводів було евакуйоване на Урал.

17 серпня 1941 року Нікополь було захоплено німецькими військами. Під час німецької окупації у місті загинуло 8 000 мешканців та радянських військовополонених, нанесено збитків народному господарству до 1 млрд. карбованців у довоєнних цінах.

У місті активну діяльність проти окупантів вели радянські підпільні групи опору на чолі з М. Хілінським, А. Кардашовим, Л. Хлястіковим, а також Нікопольська організація українських націоналістів під проводом Ф. Вовка.

В ніч з 7-го на 8-ме лютого 1944 року Нікополь було звільнено військами 6-ої армії 3-го Українського та 3-ої Гвардійської армії 4-го Українських фронтів. 16-ти військовим частинам і з'єднанням за особливо успішні бойові дії було присвоєно почесні найменування "Нікопольських", шість були нагороджені орденами Бойового Червоного Прапора та Суворова другого ступеня. В боях за Нікополь загинуло і померло від ран 547 бійців і командирів Червоної Армії.

У боях на фронті, в німецькому полоні загинули і померли від ран, зникли без вісті 1 350  мешканців міста, чиї імена внесені до Книги Пам'яті України. За мужність в боях були удостоєні звання Героя Радянського Союзу уродженці міста Нікополя Бриль М.Х., Гончар І.О., Мелешко О.І., Путько М.С., Усов В.М., Шульгін О.І.

У повоєнний період промислові підприємства були відбудовані і досягли у 1947 році довоєнного рівня виробництва.

У 50-80 роки Нікополь став центром промислового вузлу півдня України. У кінці 80-тих років у місті діяли 19 промислових підприємств з річним обсягом виробництва продукції на суму більш 1 млрд. 300 мільйонів крб.

Основу економічного потенціалу становили підприємства металургії - Південнотрубний завод та завод феросплавів (з 1966 року), кранобудівний завод, які випускали відповідно 7 % загальносоюзного виробництва труб, 20 % - феросплавів і 7 % баштових кранів.

Населення міста на 1.01.1988 року складало 158 000 чоловік. У місті було 170 промтоварних і продовольчих магазинів, 180 закладів громадського харчування. В 23 школах навчалося 21 800 учнів, в 50-ти дитячих комбінатах виховувалось 20 387 дітей. Населення міста обслуговували 22 медичних заклади, 13 аптек. У місті була створена мережа культурно-просвітніх закладів - 9 будинків культури та клубів, 2 кінотеатри, краєзнавчий музей, 60 бібліотек.

У 1980 році Президія Верховної Ради СРСР нагородила місто Нікополь Орденом Трудового Червоного Прапора за високі досягнення у розвитку народного господарства та в зв'язку з 200 річчям заснування.

За вмілу організацію виробництва та високі показники у трудовій діяльності у кінці 50-тих років на початку 90-тих було присвоєно нікопольцям звання Героя Соціалістичної Праці - Величку Б.Ф., Шведченку А.А. Куценку І.С., Гарагулі К.Х, Денисенку В.І., Рибальченку А.І., Грязєву П.І., Сомкіну С.О., Кириченко Н.О., двічі Героя Соціалістичної праці - Ганчеву І.Д.

В кінці 80-тих років різко зросла активність нікопольців у громадсько-політичному житті, яка була викликана зростанням екологічної, соціально-економічної кризи в Україні. Виникли неформальні організації Товариства української мови імені Т. Шевченка, осередки організацій екологічного спрямування: Рух Зелених, Зелений Світ, а також Народний рух України за перебудову. У серпні 1990 року у Нікополі пройшло Всеукраїнське святкування 500-річчя українського козацтва.

Проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року було підтримано сесією Нікопольської міської ради 26 серпня 1991 року. 1 грудня 1991 року 65,5 % виборців Нікополя проголосували за кандидатуру Кравчука Л.М на посаду Президента України і під час першого  Всеукраїнського референдуму 91,9 % виборців підтвердили Акт проголошення незалежності України. У 90 роки ХХ століття місто увійшло у перехідний період формування демократичної правової держави та ринкової економіки.

На початку третього тисячоліття економічну основу міста складають:
  1. ВАТ Нікопольський завод феросплавів, найбільш ефективно працююче підприємство у сучасних умовах - основний виробник в Україні феросплавів, зварних флюсів, марганцевого агломерату та електродної маси.
  2. ВАТ "Нікопольський Південнотрубний завод" з системою ЗАТ "ЮтіСт", Нікопольський завод нержавіючих труб, "Нікотьюб", "Труболіт", що займаються виробництвом різноманітного асортименту труб.
  3. ВАТ "Нікра" - запчастини для сільськогосподарської техніки і крани.
  4. ВАТ "Нікопольський завод трубопровідної арматури" засувки для трубопроводів.
  5. ВАТ "Нікопольський прядильно-нитковий комбінат" - нитки, пряжа.
  6. ВАТ "Рибокомбінат" – рибопродукти.
  7. ВАТ "Пивзавод" – напої.
  8. ВАТ "Механік" - товари широкого вжитку.
  9. ВАТ "Хлібокомбінат" – хлібопродукти.
  10. ВАТ "Надія" - швацькі вироби, та інші.
Обсяг продукції промислових підприємств у діючих оптових цінах склав у 2000 році 2 079 692 500 гривень (без ЗАТ), що перевищило відповідний показник 1999 року удвічі.

Трудові ресурси Нікополя складають 94 600  чоловік, з них зайнято в галузях економіки – 54 900 чол. У Нікополі зареєстровано на 1.01.2001 року 7 374 суб'єкти підприємницької діяльності. В цілому приватним бізнесом займається більше 17 000 чоловік, що складає 16,8 % всього працездатного населення міста.

Соціальна структура населення міста робітників – 27 972, службовців 16 128, учнів шкіл – 18 448, ПТУ - 544. Студентів навчальних закладів першого другого рівнів – 1 791, третього і четвертого рівнів – 2 141. Середню освіту мають 47 000, сердньоспеціальну – 29 200, вищу освіту – 12 400. Пенсіонерів – 42 100, в тому числі за віком – 34 280, інвалідів – 5 179 чол.

Статус безробітного станом на 1 січня 2001 року мали 5 160 чоловік. Нікополь має всі сучасні види зв'язку, телевізійний ретранслятор, телеграф, міжміську телефонну станцію, радіовузол, виходить шість міських газет, працює три міські телестудії.

У Нікополі міська система освіти складається з 39 дошкільних закладів і 27 загальноосвітніх шкільних закладів.

Система вищої освіти представлена Нікопольським юридичним факультетом Харківського Держпедуніверситету імені Г.С. Сковороди, Нікопольським інститутом Запорізького Держуніверситету, Нікопольським інститутом управління, бізнесу і права, Інститутом підвищення кваліфікації і перепідготовки керівних кадрів і спеціалістів металургійного комплексу України, Нікопольським факультетом Харківського державного автомобільно-дорожнього технічного університету, Нікопольським представництвом Київської Міжрегіональної академії управління персоналом, Нікопольським факультетом Європейського університету фінансів, інформаційних систем, менеджменту і бізнесу.

Система середньої спеціальної освіти представлена Нікопольським технікумом Національної металургійної академії України, Нікопольським училищем Криворізького Держпедуніверситету, Нікопольським медичним училищем, Нікопольським сільськогосподарським технікумом, Нікопольською технічною школою, Нікопольським СПТУ-34 і Нікопольським ПТУ-42.

Медичну допомогу населенню надають 22 заклади: 3 лікарні, пологовий будинок, станція швидкої медичної допомоги, стоматологічна поліклініка, 16 амбулаторно-поліклінічних установ.

Для культурних потреб мешканців міста працюють державний краєзнавчий музей, народний музей, 10 бібліотек, 3 Палаци культури, Палац урочистих подій, 4 клуби, 2 школи мистецтв (у тому числі одна приватна), один кінотеатр. У місті створені і діють духовий оркестр, народний фольклорний ансамбль "Микитин Ріг", народний ансамбль танцю "Радість", український народний музично-драматичний театр, естрадний театр танцю "Богема".

У 2000 році Нікополь зайняв перше місце у Дніпропетровській області в огляді-конкурсі на кращу організацію фізкультурно-оздоровчої роботи, яка базується на двох стадіонах, двох спортклубах, 5-ти спортшколах, одному яхт-клубі. Найбільш поширеними видами спорту у місті є легка атлетика, футбол, волейбол, вітрильний спорт, спортивне скелелазіння, кікбоксінг, боротьба дзюдо і самбо. У останні роки місто дало путівку у великий спорт Г. Шайдуко і О. Антоновій - учасникам XXVI Олімпійських ігор, Р. Щуренку - учаснику XXVIІ олімпійських ігор.

Уроженці міста Нікополя, які стали дійсними членами (академіками) і членами-кореспондентами Академії наук УРСР Національної Академії наук України є Білай Б.Й. - ботанік-міколог, заслужений діяч наук УРСР, лауреат Державної премії СРСР і УРСР, член-кореспондент (1961 р.), Єфімов В.0. - вчений у галузі металургії і технології металів, академік (1973 р.). Скороход А.В. - вчений-математик, академік (1985 р.) Скороход В.В - вчений у галузі матеріалознавства і порошкової металургії, академік (1990 р.).

У Нікополі взято на державний облік і під охорону 68 пам'яток, в тому числі історії і культури - 44, монументального мистецтва - 3, архітектури і містобудування місцевого значення - 20. Постановою Ради Міністрів УРСР № 970 від 24.08.1963 року церква Різдва Богородиці взята на облік як Пам'ятка республіканського значення.

У місті легалізована діяльність осередків 18 політичних партій, 87 громадських об'єднань громадян, зареєстровано 5 релігійних громад.

Міським органом самоврядування є Нікопольська міська рада, що складається з 45 депутатів. Міським головою м. Нікополя з 23 лютого 1997 року є Старун С.В.

28 листопада 2000 року сесія міської ради прийняла рішення про затвердження Герба і Прапора територіальної громади м. Нікополя.

Нікополь є учасником українсько-американської програми "Партнерство громад для поширення досвіду місцевого самоврядування". Його партнером є місто Толідо (штат Огайо, США).

  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv

Хто зараз на сайті

На сайті один гість та відсутні користувачі

Відкритий лист