Інститут Україніки

Головне меню

Фотопроект М. Матуса

Семейный альбом 1893 - 1957

Карта проїзду

 

Спекотного серпневого дня, напередодні яблуневого Спаса 2007 року, на Січеславщині відбулася довгоочікувана подія. Її оцінили і справжні козаки – характерники, яких колись тут було значно більше, ніж нині. Ці поважні особи з надлюдськими здібностями вміли замовленнями зупиняти кров, позбавляти зрадників везіння, на відстані міняти маршрути ворожого війська, аби привести його до пастки…

      

…Жили такі браві козаки і в Новому Кодаку – справжньому центрі свого духу і справедливих звичаїв. Понад 80 тисяч квадратних кілометрів займали того часу Вольності Війська Запорозького. На нинішній малі це вся Дніпропетровщина, значні частини Кіровоградської, одеської, Херсонської, Миколаївської, Запорізької і Донецької областей. Не губився на цьому величезному просторі Новий Кодак. Навпаки, Новокодацька паланка разом із цим центром була найбільшою. Бо у її межах знаходилися добре знайомі дніпрянам Таромське, Карнаухівка, Тритузне, Томаківка і навіть Микититне (сучасний Нікополь). А якщо хтось цього і не знав, то нехай знає: коли справа промайнув Лайдацький міст, то за хвилину зліва злетять у небо хрести Миколаївського храму – найстарішого, до речі, у місті, побудованого на початку XIX сторіччя.

    

На тому самому місці, де ще раніше височів козацький собор. Його, мандруючи Дніпром, побачила і мимоволі замилувалася Катерина Друга…

     

… Що було потім, відомо всім.. Питання лише, як статися до тих далеких подій, з сумом і гордістю чи з кривою посмішкою. Та в будь – якому разі у минулу суботу все відбулося прямо і урочисто, згідно з козацькою вдачею. При зібранні добірного товариства, над магістраллю з по-радянськи кострубатою назвою Набережна Заводська з-під білосніжної тканини з’явився гранітний знак “Новий Кодак – центр Кодацької паланки Вольностей Війська Запорозького”. І майже одночасно над ни у блакить до Дніпра попливли урочисті спасівські дзвони…          

         

        

І СВЯТЕ, І ГРІШНЕ

      

Організатори свята відкриття з’явилися тут раніше, як і годиться на конях. Фундатор проекту по встановленню пам’ятного знака Олексій Лазько і президент федерації “Спас” Олександр Притула у козацькому вбранні виглядали дуже природно. Олексій Лазько повідомив: “Як з’ясувалося, все просто, якщо служиш правді. Ми проїхали сюди через центр міста, підкови цих прудких коней цокотіли навколо облдержадміністрації…” Чи виглядав хтось там з вікна, махаючи хустинками услід, принаймні, невідомо. Впала в очі інша невідпорність: ніхто з офіційної влади поруч з організаторами цього проекту стати поруч не напросився. Та фундаторів цього відкриття, без перебільшень, національного явища не засмутило. Олексій Лазько: “Ми зробили це не для влади або для будь –якої з партій, котрі шалено готуються до позачергових виборів. Фонд мого імені, інститут суспільних досліджень на чолі з Володимиром Панченком, тисячі дітей і парубків, яких охоплює федерація “Спас”, це частина громади. І ми встановили цей знак історичної правди для себе і для всієї громади нашого міста й України. Простіше, це – чи не найперший пам’ятник від людей і для людей”.

      

Приємно було бачити справжніх патріотів, які шукають і відстоюють цю правду для нас. На вшануванні Нового Кодака виступали вчена Ганна Швидко, доктор історичних наук, професор, яка багато зробила для повернення історичної справедливості і такого правдивого датування нашого міста. Поруч з Ганною Кирилівною стояв і її улюблений учень доцент Олег Репан. Ці скромні, проте по-справжньому освічені й чесні люди вказали нам істину, яку кожен може побачити сам…

      

Понад 350 без малого років на правому березі Дніпра височів гордий Новий Кодак. Міські квартали з храмами і владними установами тут захищала фортеця, вали якої йшли берегом Дніпра між сучасними вулицями Тарна та Погорілою. На поворотах валів знаходилися бастіони, а на перехрестях чотирьох вулиць можна й нині точно визначити місце двох брам. Для ворогів ці брами були міцно замкнені. До того ж наші пращури вміли воювати. Проте у 1709 році місцеві козаки вирушили на підтримку Івана Мазепи до Полтави, а сюди ввалився каральний загін Яковлєва і спалив Новий Кодак.

       

Та і після цієї “милості”  царя Петра місто нашого коріння швидко відновилося.

     

   

ПОЦІЛУЙТЕ ГУЗИРЯ…

       

Ті, хто не побачив виступів на суботньому вшануванні наших пращурів, втратив усе.. Хлопці – майстри бойових мистецтв демонстрували вищий пілот аж у своїй справі. Не хотів би я зустрітися і з одним осавулом піл час бойовищ за гетьманську булаву не на його боці. Будь – яка палка або селянський ціп перетворювався у його руках на блискавичне знаряддя вбивства. А на вигляд козак був далеко не Володимир Кличко…

    

Зворушила присутніх і дума подружжя Литвинів, яку дружина написала на честь Нового Кодака, а кобзар № 1 натхненно виконав.

    

Не обійшлося ы без гумору, який влучно використовували новокодацькі козаки, частуючись знаним кулешем, один з їх нащадків розповів таку бувальщину. Саме у нашому Новому Кодаку жив козак – характерник Гузир. Окрім шаблі і списа, він дуже шанував рибальське знаряддя. Та не лише тому залишив про себе згадку у віках. Шануючи його рибальські рекорди, земляки з Нового Кодака зобов’язали усіх першу спійману рибу віддати саме йому, на той час старому і слабкому. А от тих, хто не спіймав жодної, примушували цілувати козацьку, вибачте…дупу.

       

Тепер усі знають, чому у нашому Придніпров’ї рибалки, у садку яких опинилася перша рибка, ще й досі з полегшенням кажуть: “Від Гузиря я вже відкупився…”

      

…Усіх, хто забажає вклонитися пам’ятному знаку заснування Нового Кодака, це святе місце прийме радо. Організатори кажуть, що запорукою всьому була пернач, який вже чотириста років з рук у руки передають наші козацькі – характерники. Була ця зброя і біля пам’ятного знака засновникам нашого міста. Тому цей прорив у працюючому вихорі матерій зупинити не вдається нікому.

     

Отже по-доброму попереджаю: не йдіть з лихими думками до цього граніту. Бо у кращому випадку поцілуйте наших пращурів самі здогадайтесь куди…

     

Ігор СУХОВИЙ.

Газета «Наше Місто» № 121 (2669) 21 серпня 2007 р.

  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv

Хто зараз на сайті

На сайті 358 гостей та відсутні користувачі

Відкритий лист