Інститут Україніки

Головне меню

Фотопроект М. Матуса

Семейный альбом 1893 - 1957

Карта проїзду

 

Присвячую  пам’яті
Березяка  Володимира Михайловича,
Березяка Богдана Михайловича.    
                                  

Віктор Березяк
 

«Атлантида – країна Східного Середземномор’я»

( розвідки прадавньої української історії) 

Запропонована робота є продовженням попередніх авторських досліджень, а саме – публікацій: «Анти : розвідки прадавньої української історії» («Мова та історія», Вип.117, Київ-2010, с.64-82) та «Хатти : розвідки прадавньої української історії» ( «Мова та історія», Вип.121, Київ-2010, с. 22-33).
У попередніх  розвідках ми визначили, що слова ант , атлант, за своїм походженням – шумерські, і що вони мають визначення - «воїн» та «вершник».

Встановлено також, що анти  перших століть нашої ери носили косиці- оселедці, і  були прямими пращурами пізніших українських козаків.

Також було  зазначено, що шумерська мова відноситься до тюркських мов, а отже, анти, які носили оселедця,  були тюркомовним населенням.  Також, був визначений ще один давній народ, який на думку автора, поряд з  шумерами (антами-атлантами) можна вважати  далекими пращурами сучасного українського народу. Це малоазійський народ – хатти (пізніші – авхати Геродота -  літописні венеди).

Таким чином, саме шумери і хатти, або пізніші – анти і венеди,  є ращурами сучасних українців.

Запропонований матеріал розповідає про найдавніші часи  історії наших  з вами  пращурів – шумерів та хаттів, які створили, в кінці 4-го тисячоліття до н.е.,  союзну (федеративну) державу у Східному Середземномор’ї , яку Платон називає - “Атлантида”.  Про Атлантиду, таємничу державу, оховану десь на дні океану, чи моря, написано понад 20 000 різноманітних праць, висунуто понад 1700 гіпотез про її місцезнаходження. Праці останнього часу :

В.Щербаков «Всё об Атлантиде», М., 1990; Валерио Дзеккини 

«Атлантида и загадка исчезнувших  континентов», М., 2008; Александр Гриценко «Атлантида. Разгадка тайны тысячелетий», 11.04.2007, ( http: // iemelyanov. narod. ru /atlantida.htm ) .

Наша робота грунтується на багатолітніх дослідженнях історії антів, та на тому факті, що у шумерських текстах часто зустрічається це слово, як частина шумерських логограм.

Це привернуло погляд автора до історії народів древньої Месопотамії та Малої Азії , і дозволило познайомитись з маловідомим, давнім, самобутнім народом Малої Азії – хаттами, який входив до складу народів ( поряд з хеттами, шумерами, лувійцями, палайцями ) Хеттської імперії ( 18 -12 ст. до н. е.).    Назва держави «Атлантида» утворена від імені її мешканців – «атлантів», а останнє слово є епонімом ( за  традицією міфології ) , який вказує на родоночальника – «Атланта». Розуміння того, що епонім «атлант» є складним словом з двома самостійними основами «атл» та «ант», які, у свою чергу, є шумерськими словами, з значенням «кінь» та «воїн», і загалом означають «вершник», дає можливість нам подивитись на історію Атлантиди, через відомі історичні факти з життя шумерів та інших народів Малої Азії ( в першу чергу – хаттів ! ) добіблійного часу.

При цьому, автор намагатиметься перевести дослідження з площини наукових гіпотез, у площину конкретних фактів та доказів. Історія легендарної Атлантиди є історією наших далеких попередників хаттів та шумерів (пізніших – венедів та антів ). Платон вказує, що події військових протистоянь між греками та атлантами, та загибель країни атлантів – «Атлантиди», відбувались 9000 років до часів бесіди єгипетського жерця  з  Солоном, який жив у кінці 6ст. до н.е. 

Російський дослідник І. Машніков вказує, що помилка у датуванні полягає в тому, що « в старинной системе исчисления, которая была в Египте, тисяча обозначалась знаком «М», а в древнегреческой – «М» означало десять

тысяч.  Очевидно, Салон акуратно переписал из  древнеегипетских документов, за сколько лет до него погибла Атлантида, египетские знаки, а его правнук понял их уже по-древнегречески. Так  вот появилось 9000 вместо 900 » Учитывая, что Солон побывал в Египте (560 г. до н.э.) через 900 лет после гибели Атлантиды, можно приблизительно  вичислить дату катастрофы – 1460 г. до н.э. , с возможной погрешностью в 100-150 лет.

( Г.Скарлото «Занимательная География для детей и взрослых»  К., 1996, с. 160).

Наші дослідження підтверджують, що в даті, яка визначала час атастрофи, дійсно була цифра дев’ять !

Це найкращим чином підтверджується структурною будовою числівників української  (та російської) мов – дев’яносто  та  дев’ятсот. Зважуючи, що слово  дев’яносто  вказує на число, яке  визначає дев’ять десятків ( 90 ), ми звертаємо увагу, на закінчення цього числівника – «сто», яке може існувати  самостійно, і визначати число у десять  десятків (100).  Таким чином, фонема цього числівника має дві основи «9» та «100», які могли помилково сприйматись, як число, яке визначає дев’ять сотень ( 9 х 100 =  900 ? ). 

Це, у свою чергу, побічно підтверджує, що у даті катастрофи, яку бачив Салон, дійсно була присутня цифра – «9».

Невірне прочитання числівників «дев’яносто» (90) та  «дев’ятсот» (900) , що були записані певними знаками, цілком підтверджується і фонетикою цих числівників.  

Але, як ми вважаємо, цифра 9 розміщувалась не на початку «великого» числа, не у його кінці, а у його середині.

Коли єгипетські жерці розповідали Солону про час катастрофи, то, очевидно, що цей час вони визначали не конкретною датою, а узагальненою датою, яка вказувала на те,  у якому столітті (тисячолітті) ця катастрофа відбулась.

Отже, цифра «9» не могла розміщуватись у кінці великого числа, і бути звичайним числом десяткової системи – «дев’ять». Не могла вона розміщуватись і на початку великого числа, вказуючи на датування у дев’ять «тисяч».

Очевидно, дев’ятка знаходилась у середині великого числа і вказувала на 9 «сотень».  При цьому, початковою цифрою мала бути «одиниця», або інше число, наприклад, «двійка»  – 1900, чи - 2900.  Тоді, час катастрофи визначається нами, приблизно – 2460 роком до н.е. ( 1900+ 560),  або – 3460 роком до н. е. ( 2900+560 ).

Як відомо, малоазійський народ хатти, та його цар – Памбой,  згадуються  у 2300 роках до н.е.  Ця дата , яка фіксує вперше народ хатти на теренах Малої Азії, є ближчою до 2460, ніж до 3460 року, чи до1460 року – дати катастрофи, запропонованою  російським дослідником.

Ми ототожнюємо правителя давнього Єгипту Міну (Менаса)  з хаттами і шумерами. На  це вказує структурна побудова імені «Ме-нас», яка знаходить хаттські відповідники – «кронас», «пітха-нас», «тапар-нас», «лапар-нас».

Враховуючи те, що часи  правління Міна (Менаса)  сягають 3000 року до н.е., все  вказує , що це був час  розквіту Атлантичної цивілізації,  загибель якої ще мала бути  попереду. Таким чином, датою  загибелі Атлантиди ми вважаємо 2460 рік до н.е. Тільки при такому розумінні  вибудовується зрозуміла хронологія історичних подій  з життя шумерів ( антів – атлантів ), мінойської цивілізації ( ті самі шумери та малоазійські хатти ),  Давнього Єгипту:

3500 (приблизні дати) – прихід шумерів до Месопотамії;

3000 – Об’єднання Єгипту царем Міною (Менасом [ Б.В.] ),

перші ієрогліфічні написи;

2800 – Початок раннього мінойського періоду;

2750 - 2350 – “Золотий вік Шумеру”;

2750 - 2450 –  Єгипет - початок “Давнього царства”.

Ступінчаста піраміда Джосера біля Саккари (2700), яка нагадує  шумерські  Зіккурати;

 2460 – Загибель Атлантиди;

2350 – Підкорення Шумеру Саргоном Аккадським;

1800 – Прихід хеттів і початки їхньої держави (підкорення

хаттів, шумерів, лувійців,  та інших малоазійських народів).

Запропоновані дати взяті автором  з  книги  Войтеха Замаровського “Спочатку був Шумер” ( К., 1983, с.196 – 198 ).

Було б цікавим, з точки зору подальших досліджень,  проаналізувати інформацію з інтернету про те, що « В библиотеке Нарам-Сина, раскопанной в столице древней Ассирии – Ниневии, обнаружена глиняная табличка, на которой помещён краткий клинописный текст:

« В двадцатое новолуние (3750-го года до н.э. ) Фар Хатти

( Var Hatti – царь хатти ) приходит и занимает трон Аккада».  Цю інформацію знаходимо в однакових за змістом  матеріалах, які мають різних авторів.  Перший матеріал називається «Мировозрение древних  атыхов, хаттов» ( доктор философских наук, профессор Р.А. Ханаху ),

а другий матеріал, з тією ж назвою, тим самим змістом, підписаний – ( Н.Г. Ловпаче ).  Звертаємо увагу на дивну ситуацію з авторством !

Якщо інформація підтвердиться серйозними друкованими ( науковими ) матеріалами, то це поглибить наші  знання про народ Хатти,  з 23 ст. до н.е. ( згадка про царя країни Хатти  -Памбоя )  до зазначеної на глиняній таблиці з Ніневії  дати     3750 рік до н.е.  По-друге, ця інформація може дати відповідь на походження, та етимологію слова фараон ( лувійське – фара он ? ). Основа «фара», у слові фараон,  може бути тотожною, за своїм значенням, самостійному слову  фара , у тексті  з  Ніневії - « Фара Хатті», та назві шумерського міста – Фара. Значення цих слів треба шукати у  тюркських мовах, адже слово «хатта» ( ката(й) ) – тюркське, означає «фортеця».

Тепер зупинимось  на розгляді питання про  чисельність

військ атлантів. Нагадаємо, що кількість військ афінян подається Платоном приблизно у 20 000 чоловік. Коли ж науковці починали вираховувати кількість їх супротивників, згідно записів  Платона, то цифри були вражаючі. Складалось враження, що вони читали сценарій

фантастичного фільму. В. Щербаков писав з цього приводу:

«Трудно представить себе флот из тысячи кораблей. Четверть миллиона моряков – это слишком много даже для Атлантиды. Да и с кем мог воевать флот в тысячу кораблей?... сухопутная армия атлантов может быть охарактеризована лишь с помощью фантастических цифр!... Она насчитывала более 700 тысяч человек. Это по силам только крупной современной державе!». Вчений робить висновок: «Означать это может лишь одно: цифры Платона явно завышены, причём весьма и весьма значительно. Реальным можно считать войско в сто раз меньше по численности»  ( Т.Н.Дроздова, Э.Т.Юркина «В поисках образа Атлантиды», М., СТРОЙИЗДАТ, 1992, с.166-167 ).

Звернемось до першоджерела : «Что касается числа мужей, пригодных к войне, то здесь существовали такие установления: каждый участок равнины должен был поставлять одного воина-предводителя, причём величина каждого участка была десять на десять стадиев, а  всего участков насчитывалось шестьдесят  тысяч; а то несчётное число простых ратников, которое набиралось из гор и из остальной страны, сообразно числу участков распределялось между предводителями.  В случае войны каждый предводитель обязан был поставить шестую часть боевой колесницы, так чтобы всего колесниц было десять тысяч, а сверх того, двух верховых коней с двумя всадниками, двухлошадную упряжку без колесницы, воина с малым щитом, способного сойти с коня и биться в пешем бою, возницу, который правил бы обоими конями упряжки, двух гоплитов, по два лучника и пращника, по трое камнеметателей и копейщиков, по четыре корабельщика, чтобы набралось достаточно людей на общее число тысячи двухсот кораблей. Таковы были относящиеся к войне правила в области самого царя; в девяти других областях были и другие правила, излагать которые потребовало бы слишком много времени»   ( Т.Н. Дроздова, Э.Т. Юркина… с. 300 ). Треба зазначити, що Платон користувався письмовими свідченнями свого діда  Солона, про що він сам згадує. Адже, інакше він не зміг би оперувати у своїй розповіді такими конкретними деталями минувшини. Це вказує, що помилку треба шукати серед  запропонованого опису. Помилка в описі має бути, адже це вона приводить дослідників до занадто великих цифр, і збиває  їх  з пантелику.  Е.Т. Юркіна, ознайомившись з висновками В. Щербакова, вказує: «Это значит – не 1 млн чел., а 10 тыс.

( по В. Щербакову). О борьбе греков с армией атлантов в 10  тыс. чел. уже можно говорить серьёзно. Итак, мы уменьшили войско Атлантиды в сто раз. А число воинов предопределит и размер её территории. Ведь Платон увязывает число воинов с количеством участков…»  ( Там само, с.167 ). Взаємозалежність тут безперечна, але  все має бути навпаки.  Зазначимо, що у першоджерелі подано всі вихідні данні для вірного розв’язання проблеми чисельності війська. Ці данні дозволяють не тільки вірно розрахувати площу «острова царів», та  площу «більшого острова» - територію самої держави атлантів, але й визначити ланцюжок помилок у розрахунках Платона. Всі наведені данні: довжин, площ, чисельність земляних наділів, кількість війська, є взаємозалежними і розрахунковими.  Спробуємо це зараз довести. Зазначимо, що Платон згадує такі одиниці довжини, як «стадій» та «плетр». Дослідник Е.Т. Юркіна зазначає довжину «стадія» - приблизно -197 м. та «плетра» - 1/6 стадія – приблизно - 32м.  Відомий науковцям також стадій грецького вченого Ератосфена - 157,7 м. ( М.В.Агбунов «Античная лоция Чёрного моря», М.,1987, с.15 ).

У науковій літературі  зустрічаємо довжину грецького стадія – 178,7м. («Словарь античности», М.,1989, с. 347). Для наших  розрахунків  ми візьмемо довжину «стадія» - 178,7м.

Предметом дослідження будуть два острови, які Платон описує, як «острів царів», та «острів  з долиною», більшого розміру, де проживали прості мешканці держави.

Хоча на острові царів і проживала власна охорона царя, та все ж, військо атлантів формувалось з простих громадян держави, тобто, з мешканців «сільської місцевості», великого острова. Тому, Платон і наводить порядок формування війська атлантів, згадуючи при цьому «острів з долиною» : «Теперь попытаемся вспомнить, какова была природа сельской местности и каким образом она была устроена.

Во-первых, было сказано, что весь этот край лежал очень високо и круто обрывался к морю, но вся равнина, окружавшая город и сама окруження горами, которые тянулись до самого моря, являла собой ровную гладь;

в длину она имела три тысячи стадиев, а в направлении от моря к середине – две тысячи. Вся эта часть острова была обращена к южному ветру, а с севера закрыта горами…» .

( Т.Н. Дроздова, Э.Т. Юркина … с.299 ).

Площа цього острова  з долиною, (за Солоном) мала б дорівнювати: 3000 x (2000+2000)= 12000000стадій, або 536100м х 714800м = 383204280000 м2 (536,1кмх714,8км = 383204,28 км2). По периметру, довжина кордонів

(за Солоном) мала б становити: 3000+4000+3000+4000= 14000стадій ( 2501800м,  [2501,8км ] ).

<------------------------------ 3000 стадій -------------------------->

 . ------------------------------------------------------------------------------.

 2000                                                                                                                    стадій                                                                                                                           

  -  -  -  -  -  -  -  -  -  -  -  середина острова  -  -  -  -  -  -  -  -  -  -  -

 2000                                                                                                                            стадій                                                                                                                           

 . -----------------------------------------------------------------------------  .                             

                                           ( за Солоном ! )

 Тут знаходимо першу помилку Платона, який не врахував зауваження свого діда - Солона, що одна з сторін острова ( з долиною )  дорівнює: « в направлении от моря к середине [острова-долини (Б.В.)] – две тысячи.». Це вказує, що Платон, користуючись описами Солона,  робив власні розрахунки, і через неуважність помилився.  Про це дізнаємось з Платонівських дописів, до першоджерела його діда - Солона: «длина же по периметру вокруг всей равнины была десять тысяч стадиев» ( Там само, с.300 ). Виходить, що Платон помилково порахував периметр кордонів : 3000 + 2000 + 3000 + 2000 = 10000 стадій (1787000м, [1787км ] ). 

Солон у своєму щоденнику записав свідчення, що з кожної  земельної ділянки цього великого острова-долини мали давати до війська атлантів одного  « воина-предводителя», при цьому вказувались розміри того земельного наділу – «ділянки», «городу» ( хочу звернути увагу читачів на  етимологію українських слів «нагорода» та «наділ».

Платон подає ці свідчення свого діда таким чином:

«причём величина каждого участка была десять на десять стадиев, а всего участков насчитывалось шестьдесят тысяч»

( Там само, с.300). Знаходимо другу помилку у розрахунках Платона, адже площа ділянки ( за Солоном) становить 100 стадій  ( 10х10=100). Поділивши площу острова –держави (за Солоном) на площу ділянки, отримуємо: 12000000 : 100 = 120000 ділянок. То звідки ж беруться ті 60000 ділянок, у Платона ?  Він продовжує вважати, що одна з сторін  становить 2000 стадій ( а не 4000) , а інша – 3000 стадій, отже і площа, у нього, острова-держави становить: 2000 х 3000 = 6000000 стадій, або 357400м х 536100м = 191602140000 м2 ( 357,4 км х 536,1 км=191602,14 км2). Таким чином, розділивши площу острова-держави (6000000 стадій) на площу однієї ділянки (100стадій), отримуємо кількість ділянок (60000 одиниць), які вирахував Платон , зробивши чергову помилку.  Платон помилився, коли спробував, базуючись на свідченнях Солона, вирахувати  довжину каналу, що оточував «острів –державу». Платон пише:

« длина же ( каналу [Б.В. ] по периметру вокруг  всей  равнины была десять тысяч стадиев». ( Там само, с.300 )

Але, знаючи, що справжні довжини сторін прямокутного острова були 300 та 400 стадій, отримуємо довжину проритого каналу : 300+400+300+400= 1400 стадій.

То, де ж ті 10000 стадій ?  В чому ми помилились?  

Ми не врахували, що цей канал був проритий на певній відстані від берегів.  Якій?  Очевидно, 50 стадій.

Платон пише: «на равном расстоянии от берегов и в середине всего острова была равнина, если верить приданию, красевее всех прочих равнин и весьма плодородная, а опять-таки в середине этой равнины, примерно в пятидесяти стадиях от её краёв, стояла гора, со всех сторон высокая». Тут знаходимо протиріччя, адже мова йде про малий острів. Але, все вказує на те, що це помилкове поєднання, яке закралось у розповідь Платона.

Якщо врахуємо цей факт, то довжина сторін каналу буде 200 та 300 стадій, а довжина каналу становитиме : 200 + 300 + 200+300=1000 стадій, а не 10000, як у Платона, який помилився у 10 разів. Вірність наших розрахунків підтверджується тим, що тільки при такому розумінні, зберігається та похибка в 10 раз, між даними Солона та Платона, та в 100 раз, між даними Солона, та нашими даними, які чітко простежуються у розрахунковій таблиці.  Другою важливою обставиною, є те, що можна впевнено стверджувати, що данні про довжину каналу у 10000 стадій, є «розрахунковими» даними Платона.

Адже, він знову не врахував, що довжина у 2000 стадій, однієї з сторін острова, наводиться Солоном «до середини острова». Беручи її за довжину всієї сторони, він отримує помилковий розрахунок довжини каналу, який оточував долину:

3000+2000+3000+2000 = 10000 стадій.

 Помилка Солона полягала у тому, що він помилився у

величині числа, коли зі слів єгипетських жерців, записав довжини сторін острова «Атлантида» - 3000, замість – 300, та 2000,  замість – 200. Тепер порахуємо чисельність війська за даними Солона, та Платона. Зауважимо, що переклади діалогів Платона «Тімей» та «Критій», якими ми цитуємо, надруковані в літературі: « Платон. Соч»., т.3, ч.1., М., 1971.  Скористаємось мовою перекладу.

№ Військові підрозділи кількість за Солоном кількість за Платоном кількість за
автором [Б.В.]
1.«Воин-предводитель» 120 000 60 000 1 200

2. «шестую часть боевой колесницы,
так чтобы всего колесниц было
десять тысяч, а сверх того» :

20 000* 10 000 200*

3. «двух верховых коней
с двумя всадниками»

240 000
240 000
120 000
120 000
2 400
2 400
4. «двух-лошадную
упряжку без колесницы»

240 000
40 000*
120 000
20 000*

120 000
20 000
60 000
10 000
2 400
400*
1 200
200*
5. «воина с малым щитом, способного
сойти с коня и биться в пешем бою»

120 000
120 000

60 000
60 000
1 200
1 200
6. «возницу, который правил бы
обойми конями упряжки»

120 000
20 000*

60 000
10 000
1 200*
200*
7. «двух гоплитов»

240 000
40 000*

120 000
20 000*
2 400
400*
8. «по два лучника и пращника»

240 000
240 000

120 000
120 000
2 400
2 400
9. «по трое камнеметателей и копейщиков»

360 000
360 000

180 000
180 000
3 600
3 600
10. «по четыре корабельщика, чтобы
набралось достаточно людей на общее
число тысячи двохсот кораблей»

480 000
12 000*

6 000* 120*

 

Перед тим, як підрахувати загальну кількість військ за даними Солона, та власними підрахунками Платона, вкажемо на третю помилку Платона, який вказує: « В случае войны каждый предводитель обязан был поставить шестую часть боевой колесницы, так чтобы всего колесниц было десять тысяч…». 

Шоста частина від «цілого», яким виступає «число необхідних колісниць», у кількості 10 000, свідчить, що шоста частина становить число 1666,6. Ми розуміємо, звідки взялась чисельність колісниць 10 000 у Платона.  Це число є «шостою частиною від кількості земельних ділянок»  ( 60 000 ), які він нараховує.

Ми розуміємо, що Платон у своїх розрахунках заплутався остаточно… Виходить, що, за його словами: «В случае войны каждый предводитель обязан был поставить…0,16 … колесницы».

Якщо ж поміняти місцями числа, що визначають кількість «воинов –предвадителей», та «боевых колесниц», ситуація не зміниться. Військо, що нараховує 60 000 колісниць викликає великий скептицизм, хоча і підтверджується чисельністю візничих (п.6 за Платоном).  Те саме відчуття отримуємо від 1200 кораблів атлантів.

Та, щоб завершити наші дослідження, підсумуємо загальну кількість військ атлантів за даними Солона, та його онука - Платона.
 

  

№ Військові підрозділи  кількість(за Солоном) кількість(за Платоном)   кількість за 
(автором [Б.В. ] )   
Командний склад (п.1) 120 000 60 000 1200
Сухопутні війська (п.7+8/1+8/2+9/1+9/2+6) 1260 000 630 000 12600
Морські сили (п.10/1) 480 000 240 000 4800
Кавалерія (п.3/2+5/1) 360 000 180 000 3600
Колісниці (п.2-озброєння) 20 000* 10 000 200*
Коней всього (п.3/1+4/1+5/2) 400 000 200 000 4000
Спорядження для колісниць(п.4/2) 20 000* 10 000 200*
Кораблів (10/2) 12 000* 6 000 120*
Загальна чисельність воїнів 2222 000 1111 000 22200

 А тепер вкажемо, як має бути. 

Помилка, яка призводить до таких «великих» чисел була закладена Солоном у довжинах острова-держави. Ця невідповідність призвела до того, що фактичні числа, які визначали довжину сторін «острова-долини» : 300 стадій, та 200 стадій, були збільшені у 10 раз , до 3000 та 2000 стадій. Ці довжини брались, за вихідні дані, для підрахунку площі острова - держави, при цьому помилка  збільшувалась у 100 раз ( 6 000 000 : 60 000 ). Площа «великого» острова бралась за основу підрахунку кількості земельних ділянок, при цьому, отримане «велике число» цієї  площі ділилось на реальне «мале число»  площі однієї ділянки  - 100 стадій (1,787км х 1,787км = 3,1933 км2).

Перерахувавши, та зробивши всі розрахунки, ми отримуємо справжню площу держави атлантів, справжню чисельність їх війська.

Отже, площа  «острова-долини», що є площею «держави атлантів», становить 400х300=120 000 стадій (71,48км х 53,61 км = 3832,0км2).  Звертаємо увагу дослідників, що це число фігурує  у Солона, як

120 000 00 стадій (площа, у Солона, збільшене у 100 раз).

Периметр кордонів держави атлантів становив 400+ 400+300+300 = 1400 стадій (250,18км). Кількість земельних ділянок становить 1200 ( 120 000 : 100 ), що дає можливість перерахувати дійсну чисельність військ Атлантиди.   Ці розрахунки ми помістили у порівняльну таблицю. Зазначимо, що від деяких даних  Солона - Платона приходиться відмовитись, так, як розрахунки вказують на очевидну не відповідність. Це, у першу чергу,  стосується кількості колісниць ( п.2), що призводить до необхідності корегування кількості коней для них (п.4/1), спорядження для колісниць (п.4/2), та чисельності візничих (п.6)  і воїнів-гоплітів (п.7).

Дослідники, описуючи історію Хеттської держави, зазначали, що

«… Армія состояла главным образом из колесничьего войска и тяжеловооружённой пехоты. Хетты были одним из пионеров в использовании лёгких колесниц в армии. Хеттская колесница, запряженная двумя лошадьми, несшая на себе трёх человек – возничего, воина ( обычно копейщика ) и прикрывавшего их щитоносца, представляла собой грозную силу. Одно из ранних свидетельств боевого применения колесниц в Малой Азии встречается в древнейшем хеттском тексте Анитты. В нём говорится, что на 1400 пехотинцев войска Анитты приходилось 40 колесниц. 

О соотношении колесниц  и пехотинцев в хеттской армии

свидетельствуют и данные о битве у Кадеша. Здесь силы хеттского царя Муваталли состояли приблизительно из 20 тыс. пехотинцев и 2500 колесниц…»  ( В.Г.Ардзинба «Цивилизации Древней Малой Азии»  //  «Древние цивилизации», под ред. Г.М. Бонгард-Левина, М., 1989 ). Звертаємо увагу, що часи правління Анітти приблизно датуються - 1800 р. до н.е., а битва під Кадешем – 1300 р. до н.е.

Чисельність колісничного війська у 200 одиниць, у часи  атлантів, тобто, за довго до часів Анітти, була вражаючою для очевидців. Чисельність колісничного війська у 1000, 10000,  20000 колісниць виглядає нісенітницею. Корегування кількості, через певні взаємозв’язки  та розрахунки, потребувала і флотилія атлантів.

Всі цифри, які, на думку автора, потребували окремих розрахунків, помічені зірочкою ( * ). При цьому ( для порівняння ), поруч розміщенні цифри, які ми отримуємо за помилковими розрахунками Солона-Платона. Як бачимо, чисельність військових сил  атлантів становила 22 200 чоловік, і близька чисельності їх супротивників - афінян ( 20 000 ).  Не враховуючи командний склад (1200 чоловік), чисельність військ становила рівно 21000 чоловік. Отже, на одного командира арифметично приходилось приблизно 20 підлеглих.

Хочемо привернути увагу читачів, до етимології слів «відділ», «відділення». Відомо, що це слово вживається в українській мові стосовно і  військового підрозділу.  За переказами Платона, атланти формували свої військові підрозділи, шляхом рекрутства визначеної частини чоловіків, призовного віку, з певних територіально-адміністративних одиниць. Держава Атлантида була поділена на територіально – адміністративні частини, які називались по хаттськи - «діл» (ділянки), по шумерськи – «уділ», по лувійські- «удел».

За героїзм та сміливість у боях, воїни отримували: «на діл», «на города», тобто «ділянки» та «городи».

Ми вважаємо, що Платонівський «воен - предводитель» відповідає хеттському – taparnas, хаттському  - тапар наш.

Кожний  тапар приводив до царя групу рекрутів (20 чоловік).

Таких груп - «відділів» нараховувалось 1200, отже військо атлантів, хаттів та шумерів, при оголошенні  війни, мало становити 24000 чоловік.  Таке  корегування чисельності війська, з 22200 до 24000, видаються нам можливими. Адже, окрема група воїнів була особистою охороною царя, його «гвардією». Ці воїни проживали на «острові царів», про що пише Платон. Знаючи структуру побудови війська атлантів, можна зробити певні, уточнюючі, додаткові розрахунки. На 120 кораблях атлантів було 4800 воїнів, а це свідчить, що особовий склад одного корабля становив чисельність 40 чоловік. Ця чисельність команди одного корабля згадується і у творах античних візантійських істориків  перших століть нашої ери. Така кількість команди була і на кораблях далеких нащадків атлантів – антів, а пізніше  - на козацьких чайках ! Тепер зупинимось на дослідженні розмірів «острова-царів».

 Платон пише: « Самое большое по окружности водное кольцо, с которым непосредственно соединялось море, имело в ширину три стадия, и следовавшее за ним земляное кольцо было равно ему по ширине; из двух следующих колец водное было в два стадия шириной, и земляное опять-таки было равно водному; наконец, водное кольцо, опоясывающее остров в самой середине, было в стадий шириной. Остров, на котором стоял дворец, имел пять стадиев в диаметре …» ( Там само, с.297).  Трохи раніше, він наголошував, що « от моря они провели канал в три плетра шириной и сто футов глубиной, а в длину на пятьдесят стадиев вплоть до крайнего из водных колец – так они создали доступ с моря в это кольцо, словно в гавань, приготовив достаточный проход даже для самых больших судов» ( Там само, с.297). Можна відзначити, що водні кільця утворені завдяки проритому каналу, отже ця частина, теж є островом, у первісному значенні.  Радіус «острова царів»  дорівнює: =  2,5 + 1 + 2 + 2 + 3 + 3 + (ширина земляного валу№3, розміри якого Платон не згадує).

Якщо враховувати довжину каналу (50 стадій), і вважати, що копали його лише в місцях «земляних кілець», то це  дозволяє визначити  ширину земляного валу №3:  50 – 5 = 45 стадій.

……………/````````````````````````` ``````` ``````` ``````` ```````/_____/```````

/___/`````/__ /````````````````````/

_____________________________________________________________

                                 №3                                 №2           №1               

     море                 зем.вал               вода    вал   вода  вал  вода      острів  

                                  ?                       3       3         2      2     1                        5(діаметр)

 

                                 45                                                                                  2,5(радіус)
 

<-------------I---------------------------I--------I------ -I----  I----  I-- -I-----------------I…>

                   <-50 стадій = 45(вал№3)+3(вал№2)+2(вал№1)->
                   I________________________________________ I
        «канал, що був проритий «від моря до водного кільця №1»

 Радіус первісної, материкової частини, «острова царів» дорівнює 58,5 стадія ( 10,98км), а площа острова  – 10745,8 стадій2 ( 378,5 км2).

Після прориття каналу, та утворення захисних водних кілець навколо острова, його материкова частина зменшилась.  Площа , сухопутної  частини «острова-царів», почала становити – 8654,6 стадій2  (304,9 км2).  В  іншому місці  своєї розповіді, Платон говорить:

« Тот холм, на котором она обитала, он укрепляет, по окружности отделяя его от острова и огораживая попеременно водными и земляными кольцами ( земляных было два,  а водных – три ) большей или меньшей величины, проведёнными на ровном расстоянии от центра острова, словно циркулем. Это заграждение было для людей непреодалимым, ибо судов и удоходства тогда ещё не существовало» ( Там само, с.296 ).

Якщо попередній опис  «острова царів», взятий з розповіді Солона, без правок, то  останній  опис «острова-царів»  свідчить про те, що він є помилковим доповненням Платона, який неуважно прочитав працю

свого діда. При цьому, зазначимо, що Платон вкотре робить помилку, неуважно читаючи роботу свого діда.  Пояснення Платона, що  «земляных было два,  а водных – три» - помилкове.

Земляних валів, навколо острова,  мало бути три, при цьому, острів залишається «островом» , і  його не можна вважати «земляним кільцем». Водних кілець – теж три. При цьому море залишається  «морем», і його не можна вважати «водяним кільцем», яке оточує острів. У попередньому описі Солона дійсно, двічи, згадуються земляні кільця, острів згадується окремо, як «острів». 

Водяні кільця згадуються  теж тричі. Ми виділили ці місця .

То в чому ж помилка Платона?  Помилка, пояснюється тим, що ми не знаходимо місце каналу, довжиною в 50 стадій.

Канал проривався через земляне кільце, щоб заповнити водою моря «внутрішні» водяні кільця. Слова Солона :  « Самое большое по окружности водное кольцо, с которым непосредственно соединялось море, имело в ширину три стадия», Платон зрозумів так, що «море» і є тим «самым большим по окружности водным кольцом».

Але, якщо це так, то виходить, що Солон написав нісенітницю, що «водне кільце безпосередньо з’єднувалось з морем», тобто, «водне кільце і є морем».

Ми вважаємо, що зовнішнє водне кільце могло «безпосередньо з’єднуватись з морем» через, не згаданий, третій  земляний вал.

Тільки в такому випадку можна пояснити довжину каналу у 50 стадій.

Знаючи, що земельний наділ ( ділянка)  має площу у 100 стадій, визначимо кількість ділянок, які могли б мати місце  - 86.

Безперечно, на «острові царів» розміщувались, окрім земельних наділів, храми, адміністративні споруди тощо. Будемо вважати, що  кількість таких  ділянок було близько 50 одиниць.

 Враховуючи, що кожна територіально-адміністративна одиниця мала направити до війська «відділ», чисельністю близько 20 чоловік,

отримуємо, додатково, 1000 воїнів, які могли бути власною охороною царя, його «гвардією». Таким чином, війська атлантів нараховували 23200-25000 чоловік. Якщо припустити, що до війська брався кожний другий чоловік, призовного віку, то можна вважати, що при необхідності хатти і шумери могли створити армію чисельністю 46-50 000 чоловік. Чисельність громадян союзної держави Атлантиди, до союзу якої входило дев’ять генетично - споріднених племен  хаттів ( венедів) та шумерів (антів), була достатньою, щоб не тільки опанувати значну територію Малої Азії, але й колонізувати  частину островів Егейського моря, частину Єгипту та Балканського півострова .

Платон визначав площу держави Атлантиди, як таку, що «більша за Азію та Лівію ( Лувію [Б.В.] ) разом взяті».

Процитуємо Платона:  « Ведь, по свидетельству наших записей, государство ваше положило предел дерзости несметных воинских сил, отправляющихся на завоевание Европы и Азии, а путь державших от Атлантического моря. Через море  это  в те времена возможно было переправиться, ибо ещё существовал остров, лежавший перед тем проливом, который называется на вашем языке Геракловыми столпами. Этот остров превышал своими размерами Ливию и Азию, вместе взятые, и с него тогдашним путешествинникам легко было перебраться на другие острова, а с островов – на весь противолежащий материк, который охватывал то море, что и впрямь заслуживает такое название ( ведь море по эту сторону упомянутого пролива являет собой всего лишь бухту с неким узким проходом в нее, тогда как море по ту сторону пролива есть море в собственном смысле слова, ровно как и окружающая его земля воистину и вполне справедливо может быть названа материком). На этом – то острове, именовавшемся Атлантидой, возник великий и достойный удивления союз царей, чья власть простиралась на весь остров, на многие другие острова и на часть материка, а сверх того,  по эту сторону пролива   они овладели Ливией вплоть до Египта и Европой вплоть до Тиррении.

И вот вся эта сплочённая мощь была брошена на то, чтобы одним ударом ввергнуть в рабство и ваши и наши земли, и все вообще страны по эту сторону пролива»   ( Т.Н. Дроздова, Э.Т.Юркина , с. 290 -291 ).

Прокоментуємо цю частину розповіді Солона-Платона.

Мова йде про більший острів - «долину»,  «именовавшемся Атлантидой», розміри якого ми визначили раніше.  Площа острова становила : 71,48км х 53,61 км = 3832,0км2, а периметр кордонів цього острова-держави тлантів становив 400+ 400+300+300 = 1400 стадій (250,18км).  Як бачимо, острів мав форму  витягнутого прямокутника, про що писав Платон. Цікавим для дослідження є згадка про суміжні території, які зазнали військово-політичного впливу  атлантів: «На этом – то острове, именовавшемся Атлантидой, возник великий и достойный удивления союз царей, чья власть простиралась на весь остров, на многие другие острова и на часть материка, а сверх того,  по эту сторону пролива    они овладели Ливией (Лувія [Б.В.]) вплоть до Египта и Европой вплоть до Тиррении». Таким чином,  атланти ( хатти і шумери ), перед початком боєвих дій з афінянами, вже підпорядкували собі сусідні держави - Лувію (південна частина Малої Азії), Азію (західна частина Малої Азії), та територію східного побережжя «Атлантичного» ( Середземного ) моря, яке межувало з Єгиптом.  Очевидно, що була  захоплена і північна частина Єгипту, у дельті Нілу.

Дослідники «Діалогів Платона» не  задавались питанням, чому згадку

про найдавнішу сторінку історії афінян, Платону розповіли єгипетські жерці, у далекому від Греції, -  Єгипті ?

Історія боротьби афінян з атлантами повинна була б  бути звичайною (пересічною) інформацією для далеких єгиптян.  Річ у тім, що ці події мали для самого Єгипту, та його мешканців, визначне  значення. Перемога афінян над атлантами, послабила вплив Атлантиди -метрополії на колонії атлантів у інших країнах, у тому числі, і в Єгипті. Ці події сприяли майбутньому визволенню єгиптян  з під впливу атлантів ( хаттів і шумерів ). Адже, Солон записав, з переказів єгипетських жерців, Саїcського храму:  « И вот вся эта сплочённая мощь была брошена на то, чтобы одним ударом ввергнуть в рабство и ВАШИ (тобто, афінян [Б.В.] ) и НАШИ ЗЕМЛИ ( тобто, єгиптян [Б.В.] ) и ВСЕ ВООБЩЕ СТРАНЫ ПО ЭТУ СТОРОНУ ПРОЛИВА ( Лувію, Азію, …[Б.В.]   ). Именно тогда, Солон, государство ваше явило всему миру блистательное доказательство своей доблести и силы; всех превосходя твёрдостью духа и опытностью в военном деле, оно сначала встало во главе эллинов, но из-за измены союзников оказалось предоставленным самому себе, в одиночестве встретилось с крайними опасностями и всё же одолело завоевателей и воздвигло победные трофеи. Тех, кто ещё не был порабощён, оно спасло от угрозы рабства; всех же остальных,  сколько ни обитало НАС ( єгиптян [Б.В.] ) по  эту сторону Геракловых столпов,  оно великодушно сделало свободными». ( Там само, с.291) Ця інформація єгипетських жерців  дає відповідь на питання, яким чином у Єгипті ( кін. 4-го тисячоліття до н.е. ) опинились хатти і шумери: Міна (Менас), Ухоревс ( Ухоріз), Осиріс ( Осиліс ! ), його син Гор ( Ор – Ігор ) …?  Чому, на всіх зображеннях Гора, Бога Хонсю бачимо шумерський оселедець? Чому такі оселедці носили майбутні правонаступники на єгипетський трон? Чому, найдавніша назва річки « Ніл » - «Ріка» ? Чому атрибутом влади фараонів, усіх династій,  є  зігнута палиця хеттських царів? Чому, суто українськими є сучасні слова: «Ранок», «поРа», «Радість», «Рахунок», «Работа» (прадавнє українське слово) …, основою яких є єгипетське слово «Ра» (сонце) ! Чому шумерське слово тагар  ( мішок пшениці, вагою >100 кг) знаходить свій відповідник у єгипетській мові  - хар ( 100 кг )?

Чому, у північній Африці, часів Геродота, вживалось шумерське слово анти ( воїни ) у назвах місцевих племен? Чому українці вживають слово папір, яке тотожнє єгипетському – папірус, в той час, як більшість народів світу мають своє визначення цьому матеріалу, наприклад, російське – бумага?

Нагадаємо, що у «Велесовій книзі», яка ще потребує ретельної уваги українських науковців,  згадується перебування наших з вами пращурів у Сирії, Єгипті, в Месопотамії ( біля гір Загроси).

Дослідженню «Велесової книги» автор присвятить окремий матеріал.

Ми вважаємо, що правитель Єгипту ( 3000 до н.е ) – Міна 

( Менас [ Б.В.] ) , та правитель Криту – Мінас,  є одним і тим самим правителем. Це ім’я  є продуктом взаємного співіснування хаттів (венедів) та шумерів (антів-атлантів) , де «Мі» , яке є  попсованим шумерським словом «Ме» ( знання) сполучилось з хаттським вказівним займенником множини – «наш», у формі хеттського відповідника – «нас».  За етимологією це ім’я означає  буквально «Знання наші», що тотожнє визначенню – «Мудрець наш» - прототип пізнішого  біблійного Соломона. Давнє шумерське слово ме  заховалось в сучасних українських словах:  бігме, відьме (суч. відьма), мейдан (суч. майдан), месія, меса , та в давньому слові - меценас, яке тотожнє слову  менас.  Знаходимо його і в сучасних тюркських словах: медресе, мечеть, мектеб ( початкова школа для хлопчиків ), меджліс . Можливо з цим словом  повязані назви  відомих центрів  мусульманської релігії та культури, а отже ,  знань -  Мекка та  Медіна.

Про етимологію  шумерських та хаттських слів, які знаходять свої мовні відповідники у сучасній українській мові, ми розповімо в наступних матеріалах. Колонізація Єгипту  атлантами – хаттами і шумерами (пізнішими – венедами і антами)  відбулась, на нашу думку,   в період  3100 - 2800  р. р.  до н.е.,  тобто, до часу загибелі Атлантиди – в період  її розквіту.  Що спонукало війну між афінянами і атлантами? Хто розпочав війну першим?   Ми вважаємо, що причиною війни, була смерть Андрогея, сина одного з царів союзницької держави Атлантиди – Міноса (Менаса), який після перемоги на змаганнях в Афінах, був вбитий  марафонським бугаєм.

 ( «Мифы народов мира энциклопедия»,  М., 1992, Т.2, с.152 )

Наші етимологічні дослідження підтверджують факт того, що представники хаттів (венедів) та шумерів (антів-атлантів) приймали участь в спортивних змаганнях, які проводились у грецьких містах.

Вочевидь, що найбільш популярними серед греків були кінні змагання:  перегони  на колісницях та скачки на верхових конях.

Це  підтверджується фактом  запозичення греками  шумерського слова atl ( кінь), присутністю цієї шумерської основи у грецьких словах, які изначають назву спортсмена, що приймав участь у кінних змаганнях – ατλητη ( атлет ), та самі змагання – αθλητισμος ( спорт).

За законами союзної держави, як пише Платон, «существовало множество особых законоположений о правах каждого из царей, но важнее всего было следующее: ни один из них не должен был поднимать оружия против другого, но все обязаны были прийти на помощь, если бы кто-нибудь вознамерился свергнуть в одном из государств царський род, а также, по обычаю предков, сообща советоваться о войне и прочих делах, уступая верховное главенство царям Атлантиды»  (Т.Н. Дроздова, Э.Т. Юркина «В поисках образа Атлантиды», М., СТРОЙИЗДАТ, 1992, с.301 ).  Отже, смерть сина Менаса стала причиною військового протистояння греків та атлантів. 

Нагадаємо, подібний випадок стався і в пізнішій історії, коли смерть сина хеттського царя Суппілуліумаса, претендента на єгипетський царський трон, якого було підступно вбито у Єгипті , стала причиною війни між  царством Хатти та Єгиптом.

Інший грецький міф - про Мінотавра свідчить, що, після кількох років війни Афіни зазнали поразки від атлантів, і переможці наклали данину на переможених. Афіни, як свідчать грецькі міфи,  були змушені присилати, кожні дев’ять років, семеро юнаків та дівчат для ненажерливого чудовиська – людини – бугая - Мінотавра. ( «Мифы древней Греции», Киев,1993, с.226) Невже наші пращури були такими жорстокими, як їх змальовують греки? Впевнений, що ця данина,  дівчатами та юнаками, бралась з родин заможних елінів, як запорука ненападу, та мирних стосунків у майбутньому.  На десятий рік( !), їх обмінювали на нових заручників.

Таким чином, ніяких людських жертвоприношень не було, і не могло бути. Греки створюючи свої міфи, цілеспрямовано змальовували хаттів і шумерів жорстокими та кровожерливими. Це було стратегією виховання молодих елінів.  Хочемо звернути увагу дослідників на етимологію слів  Мінотавр ( Бик Мінаса [Менаса])  та Кентавр ( Кінь-Бик ).  Основа  тавр  не тільки знаходить свої відповідники в топонімії Малої Азії - гори  Тавр  та Антітавр,  але й у топонімії  Криму та південної України  - Таврида, Таврія.  В українській мові основа тавр знаходить місце у словах: тавро ( печатка),  таврувати ( ставити печатку ). Це свідчить, що наші пращури ставили тавро на худобу, коней. Слово тавр  за своїм походженням є малоазійським, таким чином, воно в  грецькій мові є запозиченням, як і назви -  Мінотавр, Кентавр.  Це є , ще одним свідченням того, що носії цього слова (тавр) - хатти (венеди) і шумери (анти-атланти)  принесли його з просторів Малої Азії  на  північні береги Чорного моря. Російська дослідниця Е.Т. Юркина вказує: « Много легенд посвящено критскому царю Миносу. О нём повествуют Геродот и Фукидид.

Они называют Миноса «повелителем Киклад» и «владыкой моря». Гесиод отмечает, что Минос  был «самым царственным» из всех смертних царей. К этому времени Минос стал персонажем мифов. Греки подчёркивали мудрость и справедливость критского владыки… Интересно, что и Платон не обошёл молчанием личность Миноса и Критское государство. «Когда-то Минос заставил жителей Аттики платить тяжёлую дань, так как он имел большую власть на море, а у афинян тогда ещё не было , как теперь, военных кораблей».

(Т.Н. Дроздова, Э.Т. Юркина «В поисках образа Атлантиды», М., СТРОЙИЗДАТ, 1992, с.227 ) Яким чином розгортався театр військових дій?  Стосовно північного напрямку експансії атлантів, який Платон визначає, як « овладели Европой вплоть до Тиррении», зазначимо наступне.

Науковці визначають місце Тиррении , як «Этрурии – область в Средней Италии, у побережья Тирренского моря».  ( Т.Н. Дроздова, Э.Т. Юркина «В поисках образа Атлантиды», М., СТРОЙИЗДАТ, 1992, с.291, див. Примітку №17 ) Ми вважаємо, що цим  місцем є  територія сучасної Албанії, яка теж межує з Адріатичним морем,  у його південній частині.  У сиву давнину «Адріатичне» море, вочевидь,   мало назву - «Тірренського». Назва цього моря започаткована від назви держави, що розміщувалась на його побережжі, - «Тірренії».

У наш час, назва давньої держави зберігається у назві  столиці сучасної Албанії – «Тірана».  Отже, якась частина атлантів ( хаттів і шумерів)  захопила територію, яка сьогодні визначається нами, як територія Албанії, південної Югославії та Румунії, північної Греції. 

Солон (Платон) окреслює і кордони держави афінян: «А о самой стране нашей шёл достоверный и правдивый рассказ, из которого прежде всего явствовало, что  её границы в те времена доходили до Истма, а в материковом направлении шли до вершин Киферона и Парнефа и затем спускались к морю, имея по правую руку Оропию, а по левую - Асоп» ( Там само, с.293). Скористаємось поясненнями науковців, які вказують, що « Истм – иначе Коринфский перешеек, соединяющий Среднюю Грецию с полуостровом Пелопоннес. Киферон – горная цепь на севере Аттики. К востоку от Киферона – гора Парнеф ( или Парнет ). Оропия – местность на северном берегу Аттики, оспариваемая Беотией. Асоп – название нескольких рек в Греции. Здесь -  река в Аттике, берущая начало в Беотии» ( Там само, с.293, примітка №16 ).  Спробуємо, спираючись на працю Солона (Платона), та на грецьку міфологію, зробити реконструкцію подій військових протистоянь афінян та атлантів. Початок військових дій був за атлантами. Платон пише, що афіняни  « из-за измены союзников оказалось предоставленным самому себе, в одиночестве встретилось с крайними опасностями», та  з часом, ситуація змінилась на користь афінян, які  « всё же одолели завоевателей» ( Там само, с.291 ). 

Треба відзначити, що війна була довготривалою. Де ж відбувались ті запеклі битви атлантів ( хаттів і шумерів )  з  афінянами?

Для того, щоб відповісти на це питання, потрібно нагадати, що Солон (Платон), з переказів єгипетських жерців,  виводять родовід «царя царів» - Атланта від  Посейдона. Таким чином, дідом Атланта був Кро(нас), батьком -  Посейдо(нас). Згадаємо імена царів острова Кріт - Кронас, Мінас (Менас), … Коли, на полі битви атланти перемагали, вони вигукували: «Ура… Ура…», що означало – «Перемога!» … «Перемога!»…

Дослідники, знайшовши це слово у клинописних текстах Малої Азії

( на глиняних табличках),  подають  помилкове його визначення,

як - «Великий». Це слово, завдячуючи  атлантам потрапило на береги Тірренського моря, а звідти, і на Апеннінський та Балканський  півострови, де, у пізніші часи, стало іменем одного з головних богів римського та грецького пантеону - Урана ( Ура[нас] ).  Кінцева фонема  «н» ( Уран ) є залишком хаттського  займенника множини – «наш», у формі  хеттського  попсованого запозичення – «нас», наприклад:  Тапарнас, Пітханас, Лапарнас, Менас (Меценат), Перкунас, Паннас… Отже, прослідковується цілий ланцюжок наших з вами далеких  пращурів: … - Уран (Уранас) - Кронас - Посейдон (Посейдонас)  – Атлант – Гіант ( син Атланта, брат Гіад )  - … З античної міфології, Посейдон  був сином Кронаса, і онуком – Уранаса. Атлант був правнуком Уранаса, онуком –Кронаса, сином - Посейдонаса.  Російський дослідник грецької міфології В.М. Дьомін наголошує, що «Диодор Сицилийский считал Урана первым царём загадочной страны Атлантиды, исчезнувшей впоследствии в пучинах океана. Именно Уран обьединил атлантов «в одно общество или гражданство» ( доподлинные слова греческого историка).

При этом подчёркивалось: Уран властвовал не только в странах Запада, но и на Севере» ( В.Н. Дёмин «Тайны русского народа», М., 1999, с.42 ).

Що ж писав, про далекого пращура українців – Урана, античний  грецький історик ?

«Повествуют, что первый начал царствовать у них (атлантийцев) Уран, который свёл  разбросанно живущих людей в городскую ограду, причём они согласились прекратить внезаконную и звериную жизнь. Он изобрёл употребление и накопление домашних плодов и немало из других полезных вещей. Он овладел большей частью вселенной, по преимуществу – странами к западу и северу. (4) Ставши усердным наблюдателем звёзд, он предсказал многое из того, что должно совершиться в мире. Он ввёл для народа исчисление года по солнечному движению, месяцев же – по луне и научил распозновать времена каждого года. Потому-то многие, не зная вечного порядка звёзд, удивлялись происходящему по предсказанию; и, с другой стороны, предположили, что сообщавший об этом причастен божественной природе. После его ухода от людей, ввиду его благодеяний и распознания им звёзд, ему стали воздавать бессмертные почести. Его прозвище перенесли на мир; одновременно с тем, что он оказался причастен к восходу и заходу звёзд и к прочему, что совершается на небе, как и одновременно с размером почестей, стали чрезмерно расцениваться и его благодеяния. И его навеки обьявили вечным царём Всего. <…> Повествуют, что  <…>  сыновья Урана разделили царство; из них наиболее видными являются Атлант и Кронос.  Атлант получил по жребию местности, прилегающие к Океану, и этот народ получил название атлантийцев, и самая высокая

гора в этой стране подобным же образом получила название Атланта. Расказывают, что он точно преподал [ людям] астрономию и первым же дал людям науку о сферах. По этой причине составилось мнение, что весь Космос держится на плечах Атланта» ( В.Н. Дёмин «Тайны русского народа», М., 1999, с. 41-42 //

Цит. по : Лосев А.Ф. Теогония и космогония [ «Мифология греков и римлян» , М., 1990, с.403 ]  ).

«Велесова книга» свідчить: «Та бо Магура співає пісню свою, кличе до січі; а та птиця од Інтри; а Інтра був і пребуде до віку. Інтра віддав Паруні всю зброю, аби той верг   її…» ( д.№6г., с.35 )

Етимологія складного слова «Магура», назви птаха, що «кличе до січі»  цілком прозора: маг + ура = «птах - предвістник перемоги», де перша основа відповідає таким словам, як магія, маг (віщувати, віщун), а друга основа визначає  поняття «перемога». Як бачимо, наше розуміння етимології слова ура цілком відповідає  значенню з тексту «ВК» . Не дивним є те, що сьогоднішні нащадки хаттів і шумерів (українці), лувійців (росіяни) втратили етимологію цього слова, адже пройшло не одне тисячоліття ! Навіть «Словник В.І. Даля»  не доносить до нас справжнього значення цього слова:

«УРА – крик восторженного одобренья, радости и привета, мужественного ободренья, общего поощренья, исполать, здраствуй; разом, дружно, ударь. Криком ура войска встречают государя, полководца.   Ударить на ура – в штыки, на приступ,  в рукопашную. Да здраствует дорогой хозяин, ура !   Идти на ура – идти на всякий случай, опрометью». ( В. И. Даль «Толковый словарь русского языка», М., «ЭКСМО», 2006,  с.678 ) Як і в часи «атлантичної історії», так і в недалекому минулому, наприклад,  під час війни 1941-1945 років, наші пращури – діди та батьки, піднімались в атаку з цим словом – Ура !. То чому, ми, їх нащадки, повинні забувати прадавню історію свого народу, пам'ять про  наших пращурів – хаттів (венедів) та шумерів ( антів – атлантів ), про  визначних героїв  нашого далекого минулого?  Чому ми повинні  вивчати  історію свого власного народу з історичних книжок інших народів ??? Настав час повернути справжню прадавню історію наших далеких предків сучасному поколінню українців, і більше ніколи не забувати її. Не забувати своєї історії, мови, культури, звичаїв.

Постає питання,  чому Уран(ас), Аполлон(ас), Посейдон(ас), Крон(ас),

Мен(ас), Тартар...  потрапили до грецького пантеону Богів? Вони залишились Богами асимільованої частини  шумерів (антів-

атлантів) та хаттів (венедів), які після катастрофи залишились проживати серед греків. Так, як вони складали значну частину грецького суспільства, то з часом, ці Боги і були долучені до грецького пантеону Богів – стали грецькими Богами.

Ця частина шумерів (антів-атлантів) носили  прізвисько ( пізніші – імена ): Антінор, Антінох, Антілох, Антей, Гейант, Антімах... Античний історик Діодор Сицилійський писав про Урана:

 «Он был великий воин и много странствовал и завладел многими державами. Он был настолько удачлив в битвах, что одерживал верх в каждой битве, и потому люди его верили, что победа всегда должна быть за ним. Посылая своих людей в битву или с другими поручениями, он обычно сперва возлагал руки им на голову и давал им благословение. Люди верили, что тогда успех будет им обеспечен. Когда его люди оказывались в беде на море или на суше, они призывали его, и считалось, что это им помогало. Он считался самой надёжной опорой. Часто он отправлялся так далеко, что очень долго отсутствовал»  ( В.Н. Дёмин «Тайны русского народа», М., 1999, с.42 ).

Як бачимо, розповідь античного історика підтверджує правильність етимології імені Уранас ( Переможець наш), запропонованої нами. Міфи свідчать, що Бог Посейдон (атлант) вів війну проти грецьких Богів ( «афінян, та їх союзників» ) Геліоса, Діоніса, Зевса, Гери, Афіни, Аполона. Свідчення про війну Аполона проти Посейдона є помилкою грецької міфології. Науковці вказують: « Архаические корни Аполлона связаны также с его догреческим, малоазийским происхождением, подтверждающимся тем, что в Троянской войне Аполлон защищает троянцев и особенно почитается в Троаде ( Хриса, Килла, Тенедос ) и самой Трое… » ( «Мифы народов мира – энциклопедия», М., 1991, Т.1, с.94 ).  « В Троянской войне Аполлон – стреловержец помагает троянцам, и его стрелы девять дней несут в лагерь ахейцев чуму, он незримо участвует в убийстве Патрокла Гектором и Ахилла Парисом» ( Там же, с.92 ).  Російський дослідник міфології хеттів - О.Є. Наговіцин пише: « Апулуна.  Богом Ворот и, следовательно, Богом Перехода между мирами был бог Апулуна. Этот бог был прямым предшественником греческого бога Аполлона и этрусского  Аплу, который в ряде случав выполнял ту же функцию. Інтересно, что в гомеровской «Одиссее» он является за щитником малоазиатских троянцев против ахейцев, а Троя долгое время находилась под покровительством хеттской державы»  ( А.Е. Наговицын «Магия Хеттов», М., 2004, с.456 ) . Мешканці Трої ( 12 ст. до н.е.), як нащадки атлантів, були хаттами (венедами) і шумерами (антами).  Тому, не помилився відомий український письменник Іван Котляревський, у кінці 18 століття , коли, взявшись  за переклад «Енеїди» Вергілія П.М.,  змалював троянців справжніми українськими козаками .

Народна мудрість говорить, що «немає провидців у своїй Вітчизні». Здається, це той випадок, коли народна мудрість помиляється.

Таким українським провидцем прадавньої історії українського народу був Іван Петрович Котляревський. Лише одному Богу відомо звідки з'явилося у І.П. Котляревського  відчуття того, що у історії  древньої Трої та її захисників має бути  українське коріння, українська сутність, українська мова, українська історія. Продовжимо наше дослідження. Науковці відзначають: « Трезубец Посейдона – некий древний фетиш, наделённый магической силой. Именно в  споре с Афиной Посейдон выбивает трезубцем источник,  даруя его жителям Аттики…  Вряд ли Посейдона можно считать основателем и защитником полисов; Он оспаривал у Гелиоса Коринф  и потерпел поражение, с острова Эгина его вытеснил Зевс, с Наксоса  – Дионис, из Дельф – Аполлон, из Трезена – Афина. Она же оказалась победительницей в Афинах,  посадив там маслину вопреки Посейдону. Гера забрала себе Аргос, за что Посейдон наслал сначала засуху, а затем море. Единственная страна, где царили Посейдон и его потомки, которых  Зевс покарал за нечестие, -  остров Атлантида»

 ( «Мифы народов мира – энциклопедия», М., 1992, Т.2, с. 323-324 )

Нам видається, що ще один міф доносить до нас інформацію про боротьбу атлантів з грецькими племенами. Це міф про міфічного царя Сіцілії Кокала. Латинський словник І.Х. Дворецького свідчить:

« Cocalus , Кокал, миф. царь Сицилии, который радушно принял

Дедала , летевшего с Крита, и убил преследовавшего его Миноса» ( с.198 ).  Як ми вважаємо, мова йде про битву на морі між атлантами

( які переслідували своїх супротивників – греків ) і союзником греків - правителем острова Сицилія – Кокалом.

Можливо, цей  міф розповідає про події останніх військових потуг  атлантів, перед катастрофою загибелі держави Атлантиди.

Привертає нашу увагу топонім  на сході острова Сіцілія – Catina (сучасне місто – Catania ), який має свої відповідники в топонімії Хеттської держави ( Хатта, Хатусас – столиця хеттської союзної держави у 23 – 12 ст. до н.е. та Хаттина – нова столиця мешканців цієї держави у 12 – 8 ст. до н.е.). 

Таким чином, топоніми: Корінф, Егіна, Насос, Дельфи, Трезена, Аргос, на думку автора, є місцями найбільш визначних битв афінян, та їх союзників, з атлантами. Війна велась не тільки на островах сучасного Егейського моря, але й на материковій частині Греції, на півострові Пелопоннес. В античних джерелах згадуються на острові Крит  племена корібантів, а на острові Євбея ( попередня назва острова – Абантіс [ Абантида ] ) -  воєвничі племена – абанти. 

Абант , за грецькою міфологією, був сином Посейдона та німфи Аретуси.  Згадується і цар Аргоса – Абант. Геродот пише про фракійське плем’я – одомантів.  Ці назви свідчать про сусідів грецьких племен – хаттів (венедів) та  шумерів (атлантів - антів). Назва  абанти фіксує значення, яке свідчить, що мешканці острова Євбеї походять « з антів». Нам видається, що історико-географічній реконструкції подій того часу побічно  можуть  сприяти висновки, які роблять російські дослідники – філологи: « К анатолийскому слою, с нашей точки зрения, принадлежат следующие топонимы … Аркадия, Крит, Мегеры, Эвбея, Коринф, Арголида, Беотия, юг Пелопоннеса, Фокида, Кипр, Фессалия, Мессения…» ( Л.А. Гиндин «Язык древнейшего населения юга балканського полуострова» , М., 1967, с.166 )

Хочемо звернути увагу дослідників на назві великого південного грецького півострова «Пелопоннес», де закінчення «нес», є попсованим малоазійським ( хеттським ) – «нас», яке зустрічаємо, у назві  малоазійського прибережного міста «Галікарнас».

Де ж потрібно шукати сліди знищеної   природньою катастрофою держави наших з вами далеких пращурів - атлантів - Атлантиду ?  

Спробуємо визначити місце географічного розміщення держави атлантів у далекому минулому. У середині 19 століття російський дослідник О. Норов наголошував, що сліди Атлантиди потрібно шукати у  Східному Середземномор’ї  ( Норов А. «Исследования об Атлантиде» С.П.Б., Типография 2-го отдела Академии Наук, 1854 - 36с.). У «Діалогах Платона» автор,  для визначення місця  «острова-царів», та  «острова-держави» атлантів, часто  користується такими описами, як «по эту сторону упомянутого пролива»(1), «по эту сторону пролива» (2), «по эту сторону Геракловых столпов» (1), «по ту сторону пролива» (1) [Тімей] ; «по ту сторону Геракловых столпов» (1), «по сю сторону» (1), «со стороны Геракловых  столпов» (1), «по сю сторону Геракловых столпов» ( 1) [Крітій].

«Острів-держава», за словами Платона ( Солона),  «… лежавший перед тем проливом,  который называется на вашем языке Геракловими столпами. Этот остров превышал своими размерами  Ливию и Азию, вместе взятые, и с него тогдашним путешественникам легко было перебраться на другие острова, а с островов – на весь противолежащий материк, который охватывал то море…»  ( Т.Н.Дроздова, Э.Т.Юркина «В поисках образа Атлантиды», М., СТРОЙИЗДАТ, 1992, с. 290 ).

Таким чином, більший острів знаходився перед «Геракловими стовпами», які утворювали пролив. Острів царів мав бути десь поруч. Залишається визначити місце тих «Гераклових стовпів». Вкажемо, що помилка у записі назви малоазійської держави «Лувія», як «Лівія», був головною причиною, що примусила багатьох дослідників вважати Гібралтар - «Геракловими  стовпами», а Лувію –  ототожнювати з африканською державою, яка на заході межує з  Єгиптом. Ця помилка стародавніх грецьких  географів та істориків призвела до того, що країні, яка межувала на заході з Єгиптом, таки дали помилкову назву – «Лівія», яку вона «несе» і до нині.

Це стало головною причиною того, що багато дослідників звернули свою увагу, в пошуках «Атлантиди» на захід від африканського континенту.  Це стало причиною того, що океан, який  омивав західну частину Африки, почали називати «Атлантичним».

Коли ця хибна наукова думка стала домінуючою в головах вчених античного світу? Можливо, на це питання зможуть дати відповідь  науковці, які вивчають історію картографії та географії.

Висновок, який робить російська дослідниця Е.Т. Юркіна, здається цілком обґрунтованим: « Платон говорит, что Атлантида размещалась в Атлантическом море. А почему,  собственно, мы называем Атлантический океан Атлантическим морем?  Атлантического океана греки того времени вообще не знали. То водное пространство, которое мы сегодня   называем Атлантическим океаном, ещё на карте Эратосфена, жившего через 100 с  лишним лет после Платона, названо Эфиопским океаном. Такое название можно видеть и на других античних картах». ( Там само, с.223 ) 

Е.Т. Юркіна ототожнює «Атлантичне» море з сучасним «Середземним» морем, що нам видається цілком логічним. 

Зрозуміло, що назва «Гераклові стовпи» пов’язана з іменем  легендарного грецького героя Геракла.  Міф «Геракл у Лівії »  дає пояснення цій назві, таким чином: коли Геракл повертався з Лівії ( Лувії [Б.В.] ) на батьківщину, то йшов на захід, туди, де «сідає осяйний Геліос у зелені хвилі величезної ріки Океану. Ідучі на захід, герой довго блукав різними землями і врешті опинився у великій країні Лівії ( Лувії [Б.В.] ). Володарював тут нездоланний велетень Антей, син бога моря Посейдона і Геї, богині землі…». (Катерина Словацька «Міфи давньої Греції», К., 1991, с.103)  Міф розповідає про боротьбу Геракла і Антея, що є алегорією битви афінян та атлантів.   

«Довго ще блукав лівійським ( лувійським [Б.В.] )  узбережжям Геракл, шукаючи місця, де море вужчало б настільки, щоб  можна було переплисти на той берег…Проте герой уперто йшов узбережжям вперед. Від старих людей він чував, що море вужчає там, де щовечора ховається сонце у глибінь Океану, тож ішов усе далі й далі на захід…

Аж нарешті йому здалося, що попереду, на самому обрії, високий берег наче розколовся навпіл. Та минув цілий день, поки Геракл переконався:  море вужчає і тільки протока розділяє два береги…

З радощів він звів власноруч обабіч протоки високі скелі – нехай інші мандрівники здалеку бачать, де вужчає море, і згадують його добрим словом» ( Катерина Словацька, с.104 ).

Ототожнюючи «Лівію» Солона (Платона)  з малоазійською «Лувією», ми розуміємо, що Геракл подорожував по просторах Малої Азії. 

Лувія знаходилась на півдні Малої Азії, у її центральній  та східній частині. Отже, Геракл мандрував південною частиною малоазійського півострова. Повертаючись на батьківщину - у Грецію, зрозуміло, що він йшов на захід. «Лувією» та «Азією», на той час, володіли атланти - хатти (венеди) і шумери ( анти – атланти ). Нагадаємо, що Платон писав, що атланти «захопили Лівію»  (Лувію [Б.В.] ). Таким чином, знайшовши найвужче місце протоки, яке мало характерну особливість – найвищі у цій місцині   скелі – «стовпи», Геракл знайшов шлях до повернення на батьківщину.  Ці скелі греки почали, у пізніші часи, називати «Геракловими стовпами». Уявімо протилежну ситуацію. Геракл, що потрапив у африканську Лівію, шукаючи дорогу на батьківщину, чомусь крокує на захід невідомої Африки…

І потрапляє на край світу… Нісенітниця ! ! ! … До речі, місцевість африканської «Лівії» характеризується піщаною пустелею, та відсутністю кам’яних скель. Цей напрямок руху, аж ніяк, не наближав би  Геракла до своєї батьківщини - Греції, а навпаки, віддаляв би  його від неї ! Навпаки, багато міфів про Геракла, пов'язують його  саме з теренами Малої Азії. Сьогодні популярною серед науковців  є думка , що островом - царів є сучасний острів Санторін-Стронгелє, в Егейському морі ( Т.Н.Дроздова, Э.Т.Юркина «В поисках образа Атлантиды», М., СТРОЙИЗДАТ, 1992, с.151-152 ). Ми вважаємо таку думку помилковою. Виникає цілий ряд питань,  де шукати, згадувані Солоном-Платоном,  «Гераклові стовпи»?  Де розміщувався великий «острів – держава» атлантів? Не відповідає цей острів ( Сантонін )  і  з точки зору визначеної нами площі. Час катастрофи, середина 15 ст. до н.е., запропонований грецькими дослідниками, не знаходить місця у історії Хеттської  держави, Єгипту, Греції.

Автор вважає, що сучасний острів Євбея, разом з  островами Кікладської групи – Андрос, Тенос, Міконос, Наксос, Аморгос, Астіпалая, Мелос, та багатьма іншими, до катастрофи утворювали материкове продовження  Аттики. Так само, частина сучасних островів Малої Азії ( група островів Споради ) – Родос, Халка, Телос, Нісірос, Сіма, Кос, Калімна, Лебінфос, Лерос, Патмос, Самос, Хаос, Лесбос, Тенедос були єдиною материковою частиною півострова Мала Азія.  Малоазійське місто «Галікарнас» через тисячоліття зберегло первісну фонетику своєї назви, яка є результатом мовної взаємної асиміляції шумерів ( антів – атлантів ) та хаттів ( венедів ),

де самостійна шумерська основа «Галікар» поєдналась з хаттським вказівним займенником множини – «наш», у формі попсованого хеттського запозичення – «нас» ( порівняйте з шумерським іменем жерця м. Урук – «Енменкар»).

І одні острови ( Кікладської групи ),  і інші острови ( групи Споради ), витягнулись  довгим «ланцюжком» , у напрямку: з північного заходу – на південний схід, утворюючи, між собою, довгий прохід для кораблів.

Пливучи з Єгипту в Грецію, кораблі попадали в цей природній «коридор», який починався «стовпами Геракла». Справа височіли гори сучасного острова Родос ( в ті часи, це була материкова частина Малої Азії ), а зліва – гори острова Кріт  ! Таким чином, кораблі, пройшовши цим коридором попадали в « всего лишь бухту с неким узким проходом в неё, тогда как море по ту сторону пролива есть море в собственном смысле слова, ровно как и окружающая его земля воистину и вполне справедливо может быть названа материком» ( Там само, с.290-291 ). Перед зазначеними географічними орієнтирами і знаходився «острів – держава» атлантів ( антів) – Атлантида.  «Острів-царів» був поруч. Таким чином, «Атлантичним» морем можна визнати лише сучасне «Середземне» море, а сучасне «Егейське» море  - лише «бухтою». Солон (Платон) вказують, що «острів-держава» атлантів, був  в «Атлантичному» морі, перед «Геракловими стовпами». Це є свідченням того, що затонулий «острів-державу», приблизно прямокутної форми, розмірами – 71,48 км Х 53,61 км ( площа = 3832,0км2), треба шукати  у Середземному морі, перед Егейським морем,  та між сучасним островом Родос та островом Кріт. Але ж в цьому перехресті, в наш час, знаходиться ще один значний острів – Карпатос ! ! !  Саме цей острів, як ми вважаємо, разом з сусідніми невеликими островами Касос, Сарія, Арматія,  і є тими незначними залишками, які залишились від великого «острова – держави» Атлантиди. 

«Острів царів», що знаходився поруч, і мав розміри в діаметрі лише 21,96км, вочевидь, був зруйнований вщент, або - затоплений. 

Він мав розташовуватись на віддалі, яка б не перевищувала кілька сот метрів, або – одного, кількох кілометрів, від більшого «острова - держави».  Місця для нього, між  великим  «островом – державою» і островом Кріт, зважуючи на його розміри ( діаметр = 21,96 км), не має.

Таким чином, його місце розташування мало б знаходитись між великим  «островом – державою»  та островом Родос. Радіус первісної, материкової частини, «острова царів» дорівнює 10,98км, а площа острова  – 378,5 км2.  Тільки при такому розумінні ситуації, ми знаходимо місце «с неким узким проходом в бухту» .

Отже, свідчення Солона ( Платона), про «загибель Атлантиди» вірні,

у частині знищення «острова-царів», і лише частково вірні стосовно знищення більшого «острова - держави» своїх супротивників – атлантів ( антів ). «Реконструйований» нами в уяві, «острів – держава», майже прямокутної форми, розтягнувся  з півночі на південь  на 71,48 км, а з  заходу – на схід , на 53, 61 км. Якщо взяти за північну точку відліку -  північну частину острова Сарія, а за південну – південну частину острова  Касос, то отримаємо  більшу довжину «острова – держави» - 71,48 км. Так само,  в розмір 53,61 км вміщується, острови Карпатос і Касос, у подібних вимірах,  з заходу на схід. 

Знаючи, сучасні площі зазначених островів та первісні площі «острова – держави» атлантів, можна констатувати, що катастрофа  знищила 88% території більшого острова ( Площа о. Карпатос = 330 км2, о. Касос = 66 км2, о. Сарія =  26, 4 км2, о. Арматія = 5, 2 км2. Всього = 427,6 км2 ; первісна площа = 3832,0 км2; таким чином, знищена площа розміром: 3832км2 - 427,6км2 = 3404 км2,  що становить 88% від загальної площі. 

Та, все ж артефакти історичного минулого мали б частково зберегтись до нашого часу. Саме  в цьому районі  і треба проводити археологічні дослідження. Шукати треба, в першу чергу сліди малого «острова – царів». Складність пошуків полягатиме у тому, що ці роботи будуть

потребувати  спеціальної   геологічної техніки… Сканування з космічного апарату цієї ділянки Середземного моря дало б можливість уточнити наші припущення, та звузити  місце пошуку. Отже, справа за фахівцями…  Знахідки, що будуть безперечно знайдені, повинні стати надбанням міжнародної організації – «ООН». Вони повинні бути розміщенні у спеціально створеному міжнародному музеї, поблизу штаб-квартири ООН, у Нью - Йорку ! Було б доцільним, щоб українські науковці долучились до цього міжнародного проекту.  Аналіз «Атлантології» свідчить, що кожний

з дослідників минулого,  що займався вивченням цієї таємничої сторінки історії людства, сприяв поступовому наближенню до її розв’язання.  Кожний наступний дослідник, вивчаючи  здобутки попередників, брав раціональне, обґрунтоване, та полишав надумане, помилкове.  Все це сприяло наближенню до кінцевого позитивного результату… Таємниця Атлантиди буде розв’язана в ближчі десятиліття, коли буде знайдено її археологічне підтвердження.

Таким чином, питання Атлантиди переходить, з площини міфології та легенд, у площину реальної історії наших з вами далеких пращурів – давнього малоазійського народу – хатти (пізніші - венеди) , шумерів (атланти, пізніші – анти ) та їх супротивників – греків.

З розв’язанням питання Атлантиди, історія людства не зупиняється. Вона продовжується, зберігаючи для майбутніх поколінь безліч інших цікавих таємниць… Щоб поглибити знання про прадавню українську історію українські науковці  повинні звернути увагу на  вивчення історії, культури, мов давніх народів Малої Азії, Месопотамії, Єгипту, Греції… Яким чином можна поглибити наші знання про найглибші, найдавніші, сторінки історії  нашого народу?  Відповідь на це питання була дана М.С. Грушевським ще сто років тому : 

«При сучаснім стані наших відомостей ні археологія з антропологією з одного боку, ні лінгвістика з другого, ні разом в сполученню не можуть розв’язати з повною рішучістю проблем індоєвропейської старовини, не дають цілком певних вказівок для етнічного орієнтування в археологічних останках. Через се для орієнтування в передісторичній етнографії нашої території все ще приходить ся нам уживати історичних відомостей.  Але як скомбінувати їх з фактами археології, антропології й лінгвістики, вони не в однім зможуть вияснити нам далеко більше і кинути світло в значно давніші часи і в ширші простори, куди зовсім, або майже зовсім не сягає історична традиція. Сею дорогою належить нам піти в висвітленню етнографічних відносин нашої території – в етнографічнім орієнтуванню серед культурного матеріалу її»  ( М.С. Грушевський «Історія України - Руси», Т.1, К.,1991, с.65-66 ) .                           

березень,  2010 рік.   Київ ( Україна ).

«Мова та історія» - періодичний збірник наукових праць – Випуск 122, Київ-2010, Умань, ПП «Жовтий О.О., с.45-84.

  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv

Хто зараз на сайті

На сайті 133 гостей та відсутні користувачі

Відкритий лист