Інститут Україніки

Головне меню

Карта проїзду

 

Петропавлівка – Придніпров’я краса,
Петропавлівка – мов перлини роса,
Петропавлівка – люба пісня моя -
Петропавлівка – рідна сім’я!





Петропавлівко – рідна сторона -
Кращої за тебе не було й нема.
Про тебе я пісню співаю,
І трудовий люд прославляю.
Це мій тополиний,
Присамарський край,
Де зроста на диво,
Щедрий урожай.
Тут у шані люди,
Що плекають хліб.
Творять справжнє диво,
Вже багато літ.

          Нам пощастило жити в такому куточку Землі,  де прокидаєшся від теплого сонячного  проміння, прекрасного солов’їного співу та ласкавого маминого голосу.
Кетяги червоної калини, широкополі лани прикрашають наш край.
Дивлюсь, аж світає
Край неба палає.
Соловейко в темнім гаї
Сонце зустрічає…

         Дійсно, саме з висоти пташиного польоту лише й можна уявити нашу Батьківщину - безмежну, прекрасну,  могутню, незалежну.
І дуже важливо, особливо нам, молодому поколінню знати все про свій рідний край, знати його історію, бо історія - це зв’язок між минулим і сьогоденням.
Наше селище  - Петропавлівка являється районним центром .
Петропавлівська земля володіє безцінним спадком, одержаним нами від минулих поколінь. Це – мудрість і талант хлібороба, це – злет душі у народній пісні, це – прекрасне слово поета, це – фантазія кольору у


вишитому рушникові. В руках майстрів колись співало дерево, дзвенів метал, зоріло променями сонця скло, а плуг старанно клав борозенку до борозенки. Лилося булою рікою чисте полотно з – під рук вправної ткалі, дарували свою красу ружі рід вікном білосніжної хатини.
Наш спадок – це й порослі ковилою кургани в чистім полі, і німі свідки минулих тисячоліть кам’яні половецькі воїни, і скіфські “баби”. Це і прекрасна у своїй архітектурі Свято – Петропавлівська церква у центрі рідного селища.
Земля рідного нашого краю. Таїть у собі тяжкий слід страшного голодомору, пам’ятає здобутки і втрати радянської епохи, вона все ще кровоточить спомином війни 1941 – 1945 років. Багато сторінок історичної минувшини береже пам’ять наших односельчан, земляків.
Селище має свою історію, місця, які його прославляють.

                   Петропавлівко, ти наша, хлібосольна
Ти сяєш нам, як сонце вже віки.
Ти прадідів, батьків душа роздольна
До тебе линуть всі наші шляхи.
Серед усіх країв нам є милішим
Лише один  - в якому ми усі живем
Щоб не було, а він нам найрідніший
Його в душі і в серці бережем
( уривок “Гімн Петропавлівки)


Петропавлівка – селише міського типу, районний центр. Розташована в північно - східній частині області, за 137 км від Дніпропетровська. Залізнична станція Брагинівка – на відстані 6 км. Селищній раді Петропавлівки підпорядковане смт.Брагинівка.

         Кожен населений пункт - місто чи село - має свою історію. Зокрема цікаву і славну історію має селище Петропавлівка.

         На початку 17 століття Лівобережна Україна, або Слобожанщина була слабо заселена, особливо її південна частина. Сюди часто приходили кримські татари і турки, які грабували український народ, сотнями гнали в турецьку неволю. Щоб захиститися від тих наскоків, на берегах Самари, Вовчої, Орелі і навіть річки Бик, яка протікає по селищу Петропавлівка, поселилися запорізькі козаки.
За матеріалами історико - краєзнавчого музею с.Петропавлівка відомо:
Карта Запорізької Січі свідчить – територія Петропавлівки належала до Самарської паланки;
В селі Микольське  (Петропавлівського району) був козацький зимівник, а це практично біля селища Петропавлівка;
Козацькі “чайки” плавали річками Самарою, Вовчою, Биком до річок Міус, Кальміус, щоб потрапити в Азовське море.
Про поселення козаків у нашому краї свідчить те, що у місцевому музеї є дерев”яна балка хати з цифрами 1671, а побудована вона була так, як козаки будували свої хати – на дві половини.

         В 1701 році розпочалася Російсько - турецька війна, яка закінчилася розгромом турок. По мирному договору північні береги Азовського моря відійшли до Росії. Цар Петро Перший заснував тут фортецю Азов, так було покладено початок виходу Росії в Азовське море. З того часу починають проходити шляхи з центру Росії на південь через Лівобережну Україну і, зокрема через місцевість, де зараз розташована Петропавлівка.

          З метою кращої охорони шляхів сполучення, що вели до Азовського моря, генерал Чертков наказав переселити з Бахмутської фортеці (нині м,Артемівськ) в район злиття Самари і Бика дві пікінерські роти

Так в 1775 році був розформований Луганський пікінерський полк і рота цього полку з усіма сім’ями і родичами оселилась на річці Бик, при впадіння в Самару, при великій дорозі з міста Павлограда в Бахмут (нині м.Артемівськ).
Одним з перших тут поселилися сім’ї Головатих, Дорошів, Немиря, а це прізвища козацькі.
Оскільки пікінери в кріпості Бахмут належали до приходу церкви святих Петра і Павла,тому на згадку собі і потомству, новозаселену слободу було названо Петропавлівкою. Про це відомо також з книги “Книга Большому чертежу”
Чудова природа сприяла швидкому розвитку села. Вже в 1777 році в ньому налічувалося 133 двори з 999 жителями, а в 1897 році тут проживало 8377 чоловік. Селу належало 17946 десятин землі, з яких понад 10 тисяч були власністю церкви і поміщиків. В селі з’явилася поштова станція, земська лікарня на 4 ліжка та 50 дрібних одноосібних крамниць.
Великих потрясінь зазнало наше село і в роки Громадянської і в роки Вітчизняної війни. Разом з усією країною жило та розвивалося до сьогоднішніх днів. Коли сюди потрапляєш з’являється в душі мир та спокій, бо життя в ньому йде неспіша та спокійно.                                                                          Сьогодні це селище, яке має свої традиції, гордиться жителями, які прославили нашу Батьківщину, місцями відпочинку на річці Бик, яка протікає біля селища та святами на які залюбки приїздять жителі міста Першотравенська.

Ближче познайомитися з селищем допоможе екскурсійний маршрут, який створили вихованці краєзнавчого об’єднання Будинку творчості дітей та юнацтва (див. додаток №1).
В селищі на одному з будинків по вул. Брагіна знаходиться меморіальна дошка що тут жив Іван Петрович Брагін – герой Громадянської війни, комісар партизанського загону, який боровся з білогвардійцями та німецькими окупантами ще в роки Громадянської війни.
Корінний мешканець селища Петропавлівка, по соціальному походженню бідняк, народився І.П.Брагін в 1893 році. Вчився в трирічній церковно - приходській школі, а потім в Петропавлівській школі ремесел, після закінчення якої, працював по 16-18 годин в день теслею за дуже маленьку платню.
Вітку 1919 року Петропавлівку знову захопили білогвардійські частини Денікіна. Боротьбу з ними очолив Іван Петрович Брагін і утворив партизанський загін з наймитів та бідняків – 120 чоловік. Партизани вчинили сміливий напад на білогвардійський штаб  і захопили багато ворожої зброї. Розлючені білогвардійці направили в Петропавлівку каральний загін і вчинили розправу над мирними жителями.
У цьому бою було смертельно поранено комісара Брагіна
Мешканці села біля Петропавлівки вирішили увіковічити пам”ять про Брагіна в назві свого села, яке зараз є найкращим селом району.
З довідки, виданої виконкомом Петропавлівської селищної ради на партизана Громадянської війни, говориться, що його ім’ям названо село Брагинівку, залізничну станцію, та одну з головних вулиць селища Петропавлівки. Це доводить про значимість цієї людини для нашого селища.
3 січня 1976 року було встановлено меморіальну дошку на будинку, де жив Іван Петрович Брагін.
Одне з головних визначних місць селища Свято - Петропавлівський храм.
Знаходиться він у парку, дерева якого мають вік 100 років. Свято –Петропавлівський храм названо на честь святих апостолів Петра і Павла.
Коли в селище переселили солдат пікінерського полку, вони дуже жалкували, що на території Бахмутської  (нині м Артемівськ) фортеці залишили церкву святих апостолів Петра і Павла, побудовану за кошти солдат.
Восени виборні С.Ручий і Л.Симоненко порушують питання у губернській канцелярії про перенесення дерев’яної церкви на нове місце проживання солдат.
Прохання було задоволено, у 1777 році храм продовжив свою діяльність в Петропавлівці.
Будівництво нинішнього приміщення церкви з 40 метровою дзвіницею  проходило з 1906 по 1910 роки під керівництвом інженера Батуріна по проекту архітектора Айданіцького.
Це будівництво здійснювалося на кошти, зібрані з прихожан села Петропавлівки та навколишніх сіл. Частину грошей виділило земство. Цемент для кладки замішували на яйцях, які звозили на возах з усіх околиць.
Відкриття церкви було присвячене 300- річчю правління династії царів Романових У радянські часи церкву було закрито в 1938 році .А дзвіниця використовувалася як парашутна вишка.
. Першим батюшкою був петропавлівчан отець Аникій (Войтенко).
У роки німецько - фашистської окупації служіння в храмі відновилося. Під час визволення Петропавлівки у 1943 році німецький літак бомбардував радянських партизан і одна із бомб розрушила дзвіницю.

         Після війни церква продовжувала свою службу до 1954 року. Тоді її не просто закрили, розгромили. Очевидці згадують, що коли скинули хрест, то він полетів, як планер і ліг перед входом до церкви верхньою частиною на схід.
Іконостас був розбитий, частину ікон знищили, частину сховали прихожани. Також було знищено і мозаїчну підлогу. Стіни всередині церкви вирубували  сокирами, тому, що фрески проступали через фарбу.

         Після 1954 року було побудовано вхід у церкву і вона використовувалася, як кінотеатр, архів, бібліотека, музей.
У 1988 році розпочалося відродження церкви під керівництвом митрофанного протиірея Павла. Було проведено реставрацію приміщення, встановлено алтар та іконостас, наслано мармурову підлогу, проведено розпис стін, поставлено хрест на куполі.
Після смерті отця Павла у 1994 році настоятелем церкви призначений отець Микола ( Кудрін), який продовжив роботи по реставрації храму.
На даний час у Свято-Петропавлівському храмі налічуються тисячі прихожан з Петропавлівки та навколишніх сіл.
Організовується паломничество. Прихожани відвідують кожен рік Києво – Печерську лавру, Почаївський монастир, Чернігівські церкви та багато інших святих місць.
При церкві є бібліотека з церковними книгами для дітей та дорослих. Книг небагато, але вона поступово поповнюється. Прихожани створили два хори.

         Свято – Петропавловська церква є трьопрестольною
Центральний престол святих апостолів Петра і Павла
Правий – святого князя Олександра Невського.
Лівий – святої мучениці Катерини Увесь час діє тільки центральний престол
Храм побудовано в стилі класицизму. Він є одно купольним. Висота купола 25 метрів. Прикрашена споруда пілястрами. Усі вікна з металевими решітками арочної форми. Товщина кладки стін 1м.50 см. Приміщення в основі є хрестоподібним. Двоповерховий цоколь викладений з моноліту. Храм має чудову акустику, звук тримається 8 секунд.
Незважаючи на те, що архітектурна споруда була порушена, будівля є гарною і урочистою. Вона прикрашає центр селища.
У 2000 році була побудована дзвіниця.




Меморіальний комплекс

         У парку, якому більше 100 років знаходиться меморіальний комплекс Братської могили воїнів Червоної Армії та партизан, який реконструювано в 1980 році.
Композиційною основою комплексу являється барельєфне зображення воїна з автоматом на меморіальному обеліску висотою 6 метрів. У підніжжя обеліска – “вічний вогонь” Справа від обеліска стела облицьована мармуром з написом пам’ятного тексту (висота 2,4 м.)

         З протилежної сторони три стели Перша стела з п’яти барельєфними зображеннями 9висота 2,8 м.), друга - з пам’ятним текстом ( висота 2,4 м.), третя з прізвищами односельчан (447 чол.),які загинули в роки Великої Вітчизняної війни ( висота 2,4 м,),
На могилі встановлено п’ять гранітних плит загиблим воїнам 1942-1943 років .Пам’ятний знак воїнам-афганцям.
Автор - художник - скульптор Декальчук Василь Васильович (м. Дніпропетровськ)
Відкриття комплексу відбулося 9 травня 1980 року. Його розмір 18х30 метрів.
У меморіальний комплекс входить:
- братська могила партизан, які загинули під час Громадянської війни 1919 року у боротьбі з денікінцями, Серед похованих командир партизанського загону І.П. Брагін.
- могила червоноармійців продовольчого загону, які були вбиті кулаками в 1920 році;
- могила радянських активістів (4чоловіка), які загинули в боротьбі з бандитами в 1930 році;
- могила партизан Великої Вітчизняної війни, які загинули в лютому  1942 року;
- радянські воїни, які загинули 10-15 вересня 1943 року при визволенні від фашистської окупації селища Петропавлівка.
Загальна кількість захоронених 280 чоловік, із них 231-невідомий.



Історико – краєзнавчий музей

Від меморіального комплексу маршрут проходить по вулиці Жовтневій. У приміщенні колишнього райкому партії та комсомолу знаходиться історико-краєзнавчий музей Петропавлівського району.
Відкрито музей 25 жовтня 1967 року, як громадський музей, а в 1968 році йому присвоєно звання “народний”.
Основу музею було закладено в Петропавлівській восьмирічній школі №2 колишнім директором Піскуном Антоном Івановичем.
Збиралися експонати у класній кімнаті. Звання “народний музей” за 40 років не підтверджувалося, тому воно було втрачене.

1967- 1982 роки музей знаходиться в приміщенні Свято - Петропавлівської церкви ( в лівому крилі).
1082 –2003 рр. в колишньому будинку селищної ради.
Сьогодні музей є головним осередком музейної справи в Петропавлівському районі. Фонди налічують близько 2500 пам’яток історії матеріальної і духовної культури, серед яких є оригінальні.

Експозиційна площа 119 кв. м.
Експозиція музею ділиться на 5 відділів

1-й відділ- “Наш край з найдавніших часів на початок ХХ ст.”
2-й відділ  “Наш край з початку ІІ ст. по 1940 рік”
3-й відділ “Випробування війною 1941-1945р та відбудова “.
4-й відділ “Розвиток краю у 60-х роках по 1991та по 2006р”.
5-й відділ  “Світлиця”.

Експозиції музею висвітлюють історію Петропавлівщини з найдавніших часів та демонструють вироби народних майстрів, побутові речі, етнографічні предмети.
Музей розповідає про життя в нашому краї під час революційних потрясінь, здобутки і втрати 1905-1939 років. Найширше в музеї висвітлено тему Великої Вітчизняної війни. В музеї відбуваються зустрічі з ветеранами, проводяться уроки мужності, зібрані численні матеріали про земляків - героїв, видатних людей краю.
Окрасою музею є “Світлиця”, що показує вбрання кімнати в українській хаті. Тут можна ознайомитися з колекціями прикладного мистецтва наших земляків. Найбільш вагомою є колекція кам’яних свідків історичного періоду минулого нашого краю - половецьких баб , що знаходяться біля музею. Їх знайшли в Петропавлівському районі біля села Новоселівка.
Їх три.



Одна – це велетенський звір, що нагадує царя звірів - лева. Це дає припущення, що в наших краях колись були великі ліси, де господарювали такі тварини.
Дві інші статуї – чоловік та жінка.
Дивлячись на них, відчуваєш , що вони кожен зі своїм характером. Жінка, можливо зі знатного роду, бо зверху на голові у неї, щось на зразок намиста.
Чоловік же має на голові гостроверху шапку. А це вказує на те, що він половецького походження. Так і хочеться підійти ближче та запитати:
“Агов, бабуню! Розкажіть звідкіль прийшли і що ви бачили в наших степах від днів, коли стали тут? ”Мовчить кам’яна статуя.
Але на цьому наше знайомство з селищем не закінчується.


Населення Петропавлівки на сьогоднішній день дорівнює 8260 чоловік. Із них чоловіків – 3813, жінок – 4447.
Площа, яку займає Петропавлівка – 1301,6 7а.
Сільськогосподарських земель 11429,1 га.
Власників землі – 5405.
57 вуличних комітети.
Працюють три банки: Райфайзель банк “Аваль”, “Приват Банк”, “Промінвест”.
Петропавлівське відділення “Дніпропошта”
“Укртелеком” петропавлівський цех електрозв’язку №25
Відкрито 42 торговельні точки.
7 бюджетних установ, створені умови для 4 дитячих дошкільних закладів.
Петропавлівська централізована районна бібліотека.
Дві загальноосвітні школи.
Будинок  культури. Будинок творчості дітей та юнацтва.

Петропавлівка належить до регіонів, що виробляють сільськогосподарську продукцію. Основним напрямком розвитку є виробництво зернових, технічних та овочевих культур, м”ясо – молочної продукції, продукції птахівництва.
На території земель селища та району діють дві агрофірми “Кедр” та “Нібас”. В Петропавлівці 45 суб”єктів малого підприємництва. Створена і працює координаційна рада з питань розвитку підприємництва, на якій вивчаються проблемні питання підприємців та шляхи їх вирішення. Обговорюються проєкти регуляторних актів, розробляються заходи щодо розвитку підприємництва.
У селищі функціонують 2 загальноосвітні школи з кількістю педагогів 85, учнів 1040. Працює музична школа, де музичну освіту отримують щорічно близько 130 учнів.
Районна лікарня обслуговує жителів району. З 2003 року в ній відкрито відділ для лікування учасників Великої Вітчизняної війни та ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЄС.


Основні зусилля медичних працівників направлені на виконання державних медичних програм “Здоров”я нації”, “Цукровий діабет”, “Репродуктивність здоров”я, комплексна програма боротьби з туберкульозом.

У скрижалях історії рідної Петропавлівщини навіки записано імена Героїв Радянського Союзу Крамарчука Г.В, Героя України Березняка Є.С, Кавалерів ордена Слави трьох ступенів Набоки В.О, Скиби С.К.
Березняк Євген Степанович, легендарний «Майор Вихор», що врятував польське місто Краків від повної загибелі. До війни працював директором школи у селищі. Його біографія – це дійсно уроки правди й людяності. З нагоди 95 – річниці з дня народження Петропавлівщина рішенням сесії селищної ради депутатів Березняку Євгену Степановичу присвоєно статус почесного громадянина селища Петропавлівка.
Наші земляки, драний Трохим Савич, учасник параду на Красній Площі, що відбувся 7 листопада 1941 року, з якого він на своєму танку пішов прямо на фронт, Легкошкур Федір, що кинув особистий штандарт поверженого фюрера А.Гітлера до підніжжя Мавзолею у Москві. Панасенко О.Я., загартувавши себе у підпільній боротьбі однієї з петропавлівських груп патріотів під орудою Брагіна Семена Фомича, після визволення Петропавлівки у вересні 1943 року пішов на фронт. Воював завзято, подолавши смерть, дійшов до Берліна, де на колоні рейхстагу розписався: «П е т р о п а в л і в к а – Берлін. Панасенко».

За значний внесок у соціально – економічний розвиток селища, збагачення національної, інтелектуальної, духовної та культурної спадщини
25 громадянам Петропавлівки  присвоєно звання «Почесний житель Петропавлівки». Ці люди показали себе грамотними, вмілими, які завжди йшли назустріч односельцям, яку б їм не доручали справу, вони її виконували якісно та добросовісно. Це і вчителі, і трактористи, це свинарки та голови колгоспів, електрики та бригадири тракторних бригад.
Низький уклін їм за їх нелегку працю, за широкі поля, духмяні хліба. Нехай все добре, яке вони творили своїми руками обернеться їм сторицею.

        Усі талановиті люди вписують свою сторінку в історі. Петропавлівщини і роблять свій внесок в розвиток її культури.
«Вони пишуть мелодії душі» – так кажуть жителі селища про наших поєтів. Їх твори це філософські роздуми над сокровенними порухами душі, які приголомшують, захоплюють читача витонченістю думки, відкритістю, реалізмом. Це Анатолій Плюта, Сергій Гончаров,Павло Журба,Володимир Булошапка, Тетяна Конюшенко, Зоя Ружин та інші.                                             
Ліризми їх творів кришталево – прозорі, ніжні, чуттєві. Вони не ховають від читача своєї болі і тривоги, сподівання. З великим захопленням майстри слова говорять про вічні цінності, які супроводжують кожного з нас від народження і до тризни. Природа нашого краю, в яку вони закохані, виступає цілющою, життєдайною силою, здатною спонукати на великі звершення.
Важливою складовою розвитку культурного середовища в селищі є художня творчість, клубна, бібліотечна справа, організація дозвілля всіх категорій населення, творчий розвиток особистості, утвердження загальнолюдських цінностей.
У 1988 році в Петропавлівському Будинку культури було утворено об»єднання любителів народного співу та української народної пісні, яким і сьогодні керує Микола Михайлович Бабанін. Через рік з цього колективу вирізнився ансамбль народної пісні «Джерело», який на сьогоднішній день став народним. Крім багаточисельних дипломів – лауреатів, йому видано посвідчення «Народний аматорський колектив». На даний час в Петропавлівці діє один стадіон на 500 місць, де проходять не тільки спортивні змагання але й свята селища та району. Відкрита ДЮСШ в якій профілюють чотири види спорту: футбол, волейбол, настільний теніс, важка атлетика. В ній займаються 400 дітей віком від 9 до 14 років.
Звичайно не все ми показали про наше селище. Щоб краще його пізнати треба тут побувати.













  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv

Хто зараз на сайті

На сайті 148 гостей та відсутні користувачі

Відкритий лист