Село


Живи село моє рідне, мій любимий край,

ти багате, ти і бідне, для нас земний рай.

Прийшов багатий спас

Частує фруктами і медом нас.

 

Наші сади багаті нівроку.

Сливи рясніють такі синьоокі,

груші гнуть гілля медом налиті,

а абрикоси найкращі у світі.

Горять вогнем помідори червоні,

огірки чорноброві гуляють на волі,

а біля них червона вишня

як наречена в червонім намисті.

у пуд кавуни такі рябобокі,

а диня пахуча взялася у боки.

Перець духмяний такий як пампушка,

синенькі пузаті нагнули верхушки,

сонях як сонце горить так яскраво,

а качаниста і пишна і брава

головата у білій хустині капуста,

в городі все браве в рядочках не пусто.

Вмивають їх чисто роси ранкові,

моркву, редиску, цибулю вінкову.

     

На нивах безмежних зберають так гарно,

жодной хвилини не втратять марно,

пливуть серед нив степові кораблі

й за горизонтом зникають вдалі.

Бо на току вже Говерла гора.

Півтори тони дали на паї,

Здані в оренду твої і мої.

     

Вертаюсь з города іду на обід

на мене чекає мурликало кіт

і хвостиком Боба привітно маха,

а вітер ласкаво в лице подиха.

Заходжу у двір зустрічають качки,

кури і гуси бігцем навскочки.

Дам гарно поїсти водой напою

Святой прохолоди в корита наллю.

А свині вищать, що свинюшник трищіть,

смачно дам їсти ось трішки заждіть.

Так жадібно мека на паші теля,

- Прохолодой напійте, - говорить здаля.

Чубарка біжить і гречані курчать,

пшінця золотого їм дай подзюбати.

Смачної в відерці несу бику каші

і перепну на свіжую пашу.

А спека стоїть густа непродишу,

і яблока сохнуть добряче на криші.

     

Івана Купала прийшли святкувати,

біля лимана відкритий театр.

Тут жвава торгівля і пісні звучать,

Костер запалав, і мавки кричать

з трирогами вийшов і цар водяний

і погляд холодний такий льодяний.

У небо знялися красиві вогні,

на диво і радість тобі і мені.

Така неповторна ця ніч чарівна

усі нагулялись до ранку сповна.

В високому небі співа жайвір дзвінко,

в районці про це буде перша сторінка.

       

Зозуля на Петра уже не кує

і соловейку співать недає.

В цвіту білосніжнім купалась весна,

солов'їними зорями завжди ясна.

Ось півень злетів на високий паркан

Співа для несушок, що він їхній пан.

    

У хатах блакитнеє топливо - газ,

тепер господині як в місті у нас.

І телефон мелодійно так дзвонить,
Внучка і правнучка нам телефонять,

тільки і чути:

- Ало та ало!

це місто дзвонить до нас у село.

Мобільний зв'язок, Інтернет і комп'ютер,

працюють в селі крокують на хутір.

Над ставом схилилися верби рясні,

про що то замріялись влітку вони

на пляж завезли чистий свіжий пісок

і для дорослих і наших діток.

Пірна ріка-Бик у дубові гаї

Самарі дарує води чисті свої.

А місяць вночі купа тихі зорі,

вони такі ясні та прозорі

Ось будем копати картоплю

дощі проливні як невтоплять

спалили їй злі суховії

засмутили селянськії мрії.

Я овочі фрукти збираю

у банки їх закриваю

на рік щоб хватало запасу;

до борщу, до супу, до каші.

Вечоріє у небі блакить голуба,

доглядали скотину, ростили хліба,

наші діти як квіти були на виду

це щастя велике в твоєму роду.

Залишилась нас жменька сьогодні

ми каліки, нещасні, незгодні,

відбудова лягла нам на плечі,

непотрібно про це й суперечить

тож лікуєм болючії рани

Сивочолі друззя ветерани.

Вгуртову будували оселі,

а на входинах пісні веселі

танцювали завзято від серця,

було щастя в нас повне відерце.

Надвечір'я своє зустрічаєм

пиріжками й цукерками з чаєм.

Від дущі працювали на фермі,

у руїнах ми бачем тепер ми.

Вівці,  птахи, корови і свині

недохіднії фермерам нині.

Від Карпат і майже до Дону

все завозиться нам з-за кордону.

Працьовиті поїхали в місто,

в зарубіжжя йдуть масово звісно.

Молоді, сильні хлопці та браві,

під магазином засіли на лаві,

смалять пиво в четверг і суботу,

бо в селі ніякої роботи.

Пустирі де покинуті хати,

сінокоси нікому вбирати,

а корів залишилося трішки

бо ціна молока просто смішки.

      

Прийдуть хвахові люди до влади,

приведуть господарство до ладу.

тільки кадри вирішують все,

чесна праця добро принесе.

С.Гончаров, с. Троїцьке.

     

Я Гончаров Сергій Прохорович, пенсіонер. Народився в с. Троїцьке Петропавлівського району. В той 1932 рік як і Дніпропетровська область. Висилаю на передачу «Моє рідне село» свої дві збірки вірші і прозу, пишу нову збірку «Мелодії рідного краю», з якої Вм висилаю на передачу вірш «Село».