Доброго дня любиме радіо і ведуча Валентина Орлова со своїми трепетними позивними за моє рідно село.

Слухаю передачу за Село, душа радіє і молодіє , аби  ще годи молоділи. Невернемось-невернемось  не буде вертання, було б тоді дівко з малу шанування.

Кидала мене судьба по життю і у городах приходилось жити і дихати о тим повітрям насиченим всякими нарами та безвоздушям, якого мені ніколи там не вистачало. А було, гляну на бугри, укриті травою і голубі горизонти, де сходе сонечко ясне, то у мене душа трепетала за сільським привіллям, за безкінечними просторами, за свіжим, ні з чим незрівнянним свіжим і чистим, як кришталь повітрям.

Та усе на душу лягала пісня : «як би мені крила, соколині очі – полетіла і провідала неньку серед ночі. Та упала б я, упала у неньки на порозі, і мою неньку стареньку та й облила сльози.»

Дякую судьбі – повернула мене у село, де вранці мене зустрічає солов’їна пісня і щебетання горобчиків, і всяка пташечка, яка живе рядом з нами, голубий світанок – насичений свіжим повітрям. Де на мене чекає шматочок городу на якому я нахожу собі радість у житті. Я зустрічаю радісну зорю на городі – у вечорі так само , бо шматочок землі – це моє життя.

Як є сонечко, сей рік,  я виростила, з великим уже трудом, усе, що мені необхідно для борщу : свіженьке і смачненьке, бо вирощене своїм  стариковським трудом.

Прохання до молодих людей! У кого ще є батьківський поріг, не розвалений, вертайтеся до рідної хати. Бо ви у городі чужі люди. Зараз і у селі будують дома з  усіма  зручностями, а трудитися кругом необхідно бо ви ж молоді люди – вам це по плечу.

Нема ріднішого кусочка землі тільки та дорога де ти народився. Де колоситься у полі жито і жде молодих, молодих и ще раз молодих людей, що б узяли кермо у свої руки і не бросали нашу Батьківщину.

Не шукайте за морями, за океанами райського життя, будуйте на своїй землі рай.

Бабушка Галя Гавриленко.