Інститут Україніки

Головне меню

Карта проїзду

 

Напевно, що в історичній науці, на відміну від точних наук, ніхто ніколи не зможе сказати остаточне, вичерпне слово по будь-якому питанню чи проблемі. Нововідкриті джерела або, навіть нове прочитання вже відомих джерел (часто в комплексі з нововідкритими) постійно коригують наші уявлення про ту чи іншу подію. Зовсім недавно громадськість міста Дніпропетровська і всієї України відсвяткували 150-ту річницю від дня народження відомого історика козацтва Дмитра Івановича Яворницького, однак і досі на порядку денному стоїть питання про написання комплексної біографії цієї видатної людини. Не зважаючи на достатньо численну історіографію життя і творчості Дмитра Івановича [1; 6; 14; 15; 16], багато її сторінок залишаються не висвітленими або не достатньо вивченими. До таких можна віднести його походження та родинні стосунки.

Останнім часом спостерігається активізація в напрямку вивчення особистісних стосунків Д.І.Яворницького з його батьками і рідними [9, с.29-31; 10, с.102-106; 11, с.185-187; 12, с.41-45]. Щоправда слід зазначити, що свого часу відома дослідниця творчості Д.І.Яворницького Марія Митрофанівна Шубравська все ж приділила незначну увагу його родинним стосункам в своїй відомій монографії, [15, с.13-15]. Отже, взаємовідносини Дмитра Яворницького з батьками, сестрою, племінниками, його подружнє життя деякою мірою є висвітленими. Що стосується родоводу, то трохи більше року тому в Харківському історичному альманасі з’явилась розвідка, в якій вперше досліджено генеалогію роду Яворницьких [8, с.110-113]. Автор цієї розвідки харківський краєзнавець А.Ф.Парамонов на основі архівних джерел підтверджує висловлену М.М.Шубравською думку про дворянське походження Д.І.Яворницького.

За даними, які наводить А.Ф.Парамонов, родоначальником священицького роду Яворницьких є дворянин Олексій Яворницький, який у 1793 р. був висвячений на священика Архангело-Михайлівської церкви слободи Лиман Зміївського повіту [8, с.110]. Як стає відомо з клірової відомості 1795 р. Олексій Яворницький був одружений з Євдокією Яківною Любицькою [2, арк.410]. Є.Я.Любицька походила з відомого на Слобожанщині старшинського роду Любицьких. Її дід Роман Любицький згідно з ревізією 1713 р. обіймав посаду Бишкинського сотника в Ізюмському полку [7, с.192]. Точна дата смерті Олексія Яворницького невідома. Помер він вже після 1811 р., оскільки в цьому році він ще був записаний в якості позаштатного священика Архангело-Михайлівської церкви слободи Лиман. Однак вже в 1819 р. його дружина Є.Я.Яворницька виступає як вдова. В цьому році вона разом з дітьми влаштувала хутір Яворницький на землях слободи Гомольша, оскільки землі слободи Лиман відійшли до складу українських військових поселень [8, с.110]. Коли померла Євдокія Яворницька теж невідомо. Остання згадка про неї відноситься до 1821 р.

Нам відомо про трьох дітей Олексія та Євдокії Яворницьких. Це Федір, Олександр та ще один син, ім’я якого в документах не зазначено. Що стосується Олександра Олексійовича, то після закінчення Харківського колегіуму він з 1814 р. був дияконом Василівської церкви с.Ястребиного Сумського повіту, а у 1821 р. став священиком Покровської церкви с.Писаревки [8, с.110-111]. Одружений був з Катериною Іванівною, від якої мав двох дітей Якима і Ганну. Цікаво, що він першим з Яворницьких став писати своє прізвище Еварницкий.

Федір Олексійович Яворницький (прадід Д.І.Яворницького) народився приблизно у 1779 р. З 1793 р. по 1802 р. навчався в Харківському колегіумі. Закінчити його так і не зміг, оскільки одружився з донькою священика Тетяною Євдокимівною Лавровською. Відразу після одруження був призначений дияконом Преображенської церкви слободи Петровської, де свого часу священиком був батько його дружини (на той момент вже покійний) [8, с.110]. У 1807 р. батько Федора Яворницького уступив йому „по слабости здоровья” місце священика в с.Лиман. Тут він служив до 1833 р., коли його змінив священик Петро Крижанівський. Причина втрати Федором Яворницьким священицького місця криється в його аморальній поведінці. В його характеристиці сказано, що він був поведінки поганої до пияцтва і бійок схильний [4, арк.171 зв. – 172].

У Федора і Тетяни Яворницьких було шестеро дітей: Яким, Максим, Микола, Степан, Марія, Олена.

Максим Федорович Яворницький вчився в Харківському колегіумі. З 1829 р. служив священиком Дмитрівської церкви с.Моначиновки Куп’янського повіту, з 1836 р. – паламар Петропавловської церкви с.Рубіжної Вовчанського повіту. До 1852 р. змінив ще декілька парафій. М.Ф.Яворницький не міг довго втриматись на одному місці через свою схильність до спритного, поганого виконання обов’язків, аморальної поведінки. Врешті-решт був відправлений в Троїцький Охтирський монастир на виправлення. Коли він помер не відомо [8, с.111]. Одружений був з Параскевою Василівною, від якої мав дітей: Федора, Василя, Олександру.

Цікавою є доля Миколи Федоровича Яворницького. У 1832 р. він покинув духовне звання і через рік вступив до Харківського університету за власний кошт [8, с.112]. Нажаль подальша доля Миколи Яворницького невідома. Це перший з Яворницьких, який спробував вирватись зі священицького кола своїх родичів і побудувати своє життя по новому. Чи вдалось це йому не знаємо, але через півстоліття його внучатий небіж Дмитро Яворницький піде по його стопах і досягне на новому поприщі значних успіхів.

Дід Д.І.Яворницького Яким Федорович продовжив справу своїх предків на священицькій ниві. За сімейною традицією навчався у Харківському колегіумі. У 1826 р. виключений з числа слухачів колегіуму через посередні знання і був призначений до Дмитрівської церкви міста Харкова. У 1837 р. він переведений в Архангело-Михайлівську церкву с.Колупаївка Харківського повіту. Харківський єпископ характеризував його як здібного і вправного в читанні і співах церковнослужителя [8, с.111]. Одружений був двічі: першу дружину звали Надія, друга – донька міщанина Ганна Микитівна. Мав дітей Івана, Федора, Данила, Євдокію, Феоктиста, Глафіру, Анастасію, Григорія.

Сини Якима Яворницького Іван, Федір, Данило набули духовних звань і продовжували справу предків. Лише Молодший син Григорій (1861 р.н.) пішов у цивільну службу. Він служив у поштовому відомстві. До речі саме з Григорієм Якимовичем тривалий час листувався Д.І.Яворницький, про що свідчать листи, які зберігаються в Дніпропетровському історичному архіві.

Іван Якимович Яворницький (1827-1885) – старший син Якима і Надії Яворницьких. На відміну від своїх предків він не пішов на навчання до Харківського колегіуму, можливо через нестачу коштів. Освіту отримав вдома. Сам Д.І.Яворницький в своєму листі до Я.П.Новицького писав, що його батько „грамотій-самоучка”, читав по складам [15, с.14]. Відсутність освіти не дозволила Івану Яворницькому посісти місце священика, тому вище дяка він так і не піднявся. У 1843 р. був призначений паламарем в Різдвяно-Богородицьку церкву с.Уди Харківського повіту. У 1845 р. переведений паламарем в Миколаївську церкву с.Липці того ж повіту, а 20 січня 1849 р. призначений дячком до Івано-Богословської церкви с.Сонцівка [5, арк.81 зв.]. Ось таким чином батько Д.Яворницького опинився в Сонцівці, де й народився майбутній вчений. Одружений І.Я.Яворницький був на доньці священика, а не простій селянці як зазначає М.М.Шубравська, Ганні Матвіївні Тернавській (1827-1916). Вони мали лише двоє дітей: Агрипину і Дмитра.

Життя І.Я.Яворницького стало свідченням того, що рід Яворницьких втрачав свою енергетику і силу. Якщо дворянин Олексій Яворницький був освіченою людиною і поважним священиком, то його правнук Іван Яворницький був малограмотним простим дячком. Напевно, що Іван Яворницький як і багато інших сільських священнослужителів в Україні залишився б невідомим для істориків, якби не його видатний син.

25 жовтня 1855 р. (так записано в метричній книзі Івано-Богословського храму села Сонцівка Харківського повіту) в с.Сонцівка Харківського повіту Харківської губернії (нині Борисівна Харківського району Харківської області) в сім’ї священика Івана Яворницького народився син, якого назвали Дмитро [3, арк.281 зв.]. Хоча, як стверджує С.В.Абросимова, сам Д.І.Яворницький в своїх автобіографіях, які зберігаються в фондах Дніпропетровського історичного музею, писав, що він народився 26 жовтня. Можливо, що помилився священик, який вписував день народження Д.Яворницького в книгу народжених, або може й сам Д.І.Яворницький, коли писав автобіографію. Хрестили Дмитра Яворницького 10 листопада (29 жовтня за ст.ст.) в Іоанно-Богословській церкві священик Г.Лобковський [3, арк.281 зв.].

До 12 років Дмитро Яворницький жив в Сонцівці, отримав домашню освіту і виховання. На цьому освіта Д.Яворницького могла б і закінчитися. В родині Яворницьких зайвих грошей не було, а тому Д.Яворницький навряд чи би зміг навчатися в училищі чи семінарії. В цьому родині Яворницьких допомогли поміщики Сонцеви. Син поміщика Сонцева не хотів вчитися сам, і настояв, щоб з ним поїхав вчитись його товариш Дмитро. Ця інформація, записана зі слів одного зі старожилів Сонцівки, вміщена в книзі М.Шубравської [15, с.15]. Сама М.Шубравська лише частково погоджувалась з цим фактом. Можливо на цей епізод з раннього періоду життя Д.Яворницького проллє трохи світла той факт, що його хрещеною матір’ю була Ганна Дмитрівна Сонцева, яка цілком могла допомогти своєму хрещенику.

Батько Д.І.Яворницького не перечив сину і той поступив на навчання до Харківського повітового училища, а пізніше (у 1874 р.) – до Харківської духовної семінарії. Можна зрозуміти батька, який бажав своєму єдиному сину кращої долі. Атестат про закінчення духовної семінарії давав право на отримання посади священика. Священики на відміну від дяків жили набагато краще. Отже, Іван Яворницький хотів бачити свого сина в ранзі священика. Однак сам Дмитро дотримувався іншої думки. Він доволі довго спостерігав як жив його батько та багаточисельні родичі Яворницьких – священики, дяки, паламарі; бачив це тихоплинне, марудне, безпросвітне і буденне життя старосвітських сільських священиків і воно зовсім не приваблювало його. У 1877 р. закінчивши три класи семінарії, Д.І.Яворницький вступає до Харківського університету, тим самим пориваючи з тривалою священицькою традицією своїх предків.

Батька свого Д.І.Яворницький любив і протягом життя часто згадував. Як стверджує Тележняк К.О.: „Поведінка батька дуже сильно вплинула на розвиток Яворницького – дитини, на його світогляд, на сприйняття навколишнього світу” [9, с.29]. Можна припустити, що Д.І.Яворницький відчував деяке почуття вини за те, що не виправдав сподівань батька, але від цього він не любив його менше. Однак повертатись до сільського життя не хотів. Він рідко буває вдома, відписуючи в листах рідним, що часто хворіє. Влітку 1885 р. він приїхав до Сонцівки, щоб провести в останній шлях свого батька. Після цього Д.І.Яворницький довгий час не був в Сонцівці, хоча зв’язків з рідними не пориває, допомагає грішми. І.М.Тимофеєва наводить дані, що Д.Яворницький відвідав свою мати, сестру і племінників восени 1897 р. [12, с.42]. Це була його остання зустріч з матір’ю, з якою, на відміну від батька, в Д.Яворницького були досить прохолодні відносини. Він навіть не приїхав на її похорон (Ганна Матвіївна померла влітку 1916 р.).

До сестри Агрипини та її дітей Д.І.Яворницький завжди ставився привітно. Агрипина Іванівна одружилась зі священиком Іваном Пономарьовим – порядною і освіченою людиною. Від нього народила четверо дітей: Ганну, Олександру, Тетяну, Бориса. Зі своїми племінницями Д.Яворницький мав тривале листування, особливо з Тетяною (в заміжжі Коломієць). Ганна (в заміжжі Любецька) дуже поважала свого дядька і намагалась бути схожою на нього, за що в родині її прозвали „дядечком Яворницьким” [11, с.186].

Що стосується приватного життя Д.І.Яворницького то його не можна назвати вповні вдалим. Першою його дружиною стала вчителька музики з Харкова Варвара Петровна Кокіна, з якою він розійшовся у 1885 р. Вони не прожили разом і двох років. Ініціатором розлучення стала В.П.Кокіна. У 1884 р. Д.І.Яворницькому причепили ярлик сепаратиста, через що він втратив роботу, а з нею і заробіток і змушений був підробляти уроками історії. Безгрошів’я і непевне майбутнє чоловіка непевне не вдовольняли молоду дружину. Не до вподоби були їй і специфічні заняття Д.Яворницького, який вже тоді захопився археологією і колекціонуванням і всі свої знахідки зберігав вдома, від чого в квартирі утворювався неймовірний безлад. Врешті-решт вона покинула Дмитра Івановича. Так сталось, що розлучення збіглось у часі зі смертю батька. Всі ці події в комплексі трохи не привели Д.І.Яворницького до душевного зриву, про що він зізнавався своєму другові Г.І.Маркевичу [10, с.103].

В другій половині 1880-х років Д.І.Яворницький знайомиться з Єлизаветою Яківною Щоголевою – донькою харківського поета Я.І.Щоголева. Однак їх взаємна приязнь не переросла у подружні відносини. На заваді став батько, який не бажав бачити своїм зятем бідного молодого вченого. Бідність, від якої так намагався відірватись Д.І.Яворницький знову стала на заваді сімейному щастю.

Лише у зрілому віці Д.І.Яворницькому нарешті пощастило створити сім’ю. У 1918 р. після тривалого знайомства він одружився з вчителькою одного з катеринославських навчальних закладів Серафімою Дмитрівною Бураковою (1879-1943). Вона стала його вірною супутницею і помічницею. Вже після її смерті, яка сталась 10 травня 1943 р. О.С.Девлад писав про неї, що вона була найближчою і найріднішою йому людиною, вірною супутницею і співробітницею, вірним другом [13, с.165]. Дітей вони так і не нажили.

Д.І.Яворницького можна віднести до людей, які не живуть для себе. Все їх життя це праця, при чому праця суспільно корисна. Я б сказав, що творча праця то і є їх життя.

 

Кочергін І.О.

    

Бібліографічні посилання:

Абросимова С.В. Дмитро Іванович Яворницький. – Запоріжжя, 1997.

Державний архів Харківської області (далі ДАХО). – – Ф.31. – Оп.141. – Спр.68.

ДАХО. – Ф.40. – Оп.105. – Спр.104.

ДАХО. – Ф.40. – Оп.110. – Спр.1251.

ДАХО. – Ф.40. – Оп.110. – Спр.1753.

Заруба В.М. Академік Дмитро Іванович Яворницький // Заруба В.М. Постаті: (студії з історії України). – Дніпропетровськ: ВКЦ „Україна”, 1993. – С.3-42.

Маслійчук В.Л. Козацька старшина Слобідських полків другої половини XVII – першої третини XVIIІ ст. – Харків: ВД „Райдер”, 2003. – 252 с.

Парамонов А.Ф. К истории рода Яворницких // Харьковский исторический альманах. – 2004. – Весна-літо. – С.110-113.

Тележняк К.О. Д.І.Яворницький у стосунках з батьками // Грані. – 2005. – №5. – С.29-31.

Тележняк К.О. З особистого життя академіка Д.І.Яворницького // Скарби музеїв: Матеріали обласної наукової конференції до Міжнародного дня музеїв 2003 р. – Дніпропетровськ: АРТ-ПРЕС, 2005. – С.102-106.

Тележняк К.О. „Милий дядечко” (З історії приватного життя академіка Д.І.Яворницького) // Гуманітарний журнал. – 2004. – №1-2. – С.185-187.

Тимофеєва І.М. Деякі відомості про родину Д.Яворницького з його епістолярної спадщини // З минувшини Подніпров’я. – Дніпропетровськ: ВПОП “Дніпро”, 1995. – С.41-45.

Чабан М.П. Сучасники про Д.І.Яворницького: Спогади. –Дніпропетровськ: ВПОП „Дніпро”, 1995. – 204 с.

Шаповал І.М. В пошуках скарбів: Оповідання про Д.І.Яворницького. Дніпропетровськ, 1990.

Шубравська М.М. Д.І.Яворницький. Життя, фольклористично-етнографічна діяльність. – К.: Наукова думка, 1972. – 255 с.

Яременко І.І. Археологія у житті та науковій спадщині академіка Д.І.Яворницького. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук. – Дніпропетровськ, 1994.

 

Статтю вміщено: Рід та родина Дмитра Івановича Яворницького // Січеславський альманах. – Д.: Національний гірничий університет, 2006. – С.59-64.

  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv

Хто зараз на сайті

На сайті 48 гостей та відсутні користувачі

Відкритий лист