Інститут Україніки

Головне меню

Карта проїзду

 

В статті простежується історія трьох поколінь дворянської родини Полів та аналізується їх роль в суспільно-політичному та соціально-економічному житті Катеринославської губернії від кінця XVIII ст. до кінця ХІХ ст.

До середини XVIII ст. формування шляхетського прошарку на Півдні України здебільшого зумовлювали внутрішні процеси, які відбувалися в межах вольностей Запорозької Січі. Ситуація міняється з переходом запорозьких земель під владу Російської імперії. Південноукраїнські степи щедро роздавалися представникам дворянського стану різної етнічної приналежності – переважно російським дворянам, але поміж них були також серби, молдавани, вихідці з Прибалтики тощо. У цей загальний потік поміщиків-дворян потрапив підпоручик Староінгерманландського полку Іоганн Поль, який став родоначальником катеринославського дворянського роду Полів.

Як зазначено у поданні Катеринославського дворянського зібрання Герольдії Урядового Сенату Іоганн Поль походив з “дворян литовських Шмунського князівства, народився в селі Кракові (можливо, село Кракінов Поневіжського повіту Ковенської губернії, сучасна територія Литовської республіки – І.К.), селян та нерухомого майна не має” [18, арк.172]. Наведені дані спростовують твердження Д.І.Яворницького про родинний зв’язок Іоганна Поля з відомим родом Полів з острова Езель (сучасний естонський острів Сааремаа). Представники цього роду посідали не останнє місце серед дворянських родів Прибалтики, а один з них на ім’я Отто Роган фон Поль під час Північної війни (1700-1721) обіймав посаду коменданта головного міста о. Езель – Аренсбурга [19, арк.19 зв.]. Отже, в родоводі езельських Полей зв’язок з литовськими Полями не прослідковується.

Литовський (про іншу національну приналежність Полів у документах не згадується ) дворянин Іоганн Поль народився в 1757 р. Скоріше за все, рід його був не багатий, бо землі йому у спадок не дісталося, тому він мусив вступити на військову службу, яка давала шанс зробити кар’єру і посісти пристойне місце в суспільстві. Він обрав російське військо. 28 лютого 1775 р. 17-річний І.Поль вступив на службу в Углицький мушкетерський полк солдатом [18, арк.179].

За 12 років І.Поль дослужився до підпоручика. У цьому чині він брав участь у російсько-турецькій війні 1787-1791 рр., відзначившись під час штурму Ізмаїла. Після закінчення війни І.І.Поль подав прохання про переведення його в Староінгерманландський полк, можливо, через те, що його офіцерський склад формувався переважно з прибалтійських дворян. З 20 грудня 1791 р. і до своєї відставки І.І.Поль вірою і правдою служив у складі цього полку, брав участь в Італійському поході О.В.Суворова. В бою проти французів під містом Уцнами потрапив у полон “під час відбиття штурмом у ворога батарей і ложаментів” і вважався загиблим [18, арк.179]. І.Поля офіційно виключили зі списків живих. Лише в кінці 1800 р. йому вдалося відновити свої права, а вже через рік (28 листопада 1801 р.) він пішов у відставку, одержавши при цьому черговий чин капітана [3, арк.3]. Після відставки Іоганн Поль (згодом Іван Іванович) оселився у маєтку площею 750 десятин на березі р. Мокра Сура, біля села Мала Олександрівка Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії. Будинок сім’ї Полів, а також пара господарських будівель збереглися до нашого часу і знаходяться неподалік залізничного роз’їзду Поліське. За повідомленням Д.І.Яворницького Іван Поль одержав вищеназваний маєток після російсько-турецької війни 1787-1791 рр. Однак документального підтвердження цього поки що не знайдено, хоча думка Д.І.Яворницького видається цілком ймовірною.

Вийшовши у відставку, І.І.Поль веде розмірене життя поміщика –займається власним господарством, започатковує кінний завод. Одночасно він займається питанням нобілітації себе і своєї сім’ї (на початку 90-х рр. ХVIII ст. І.І.Поль одружився з Марією Федорівною Маламою). Внаслідок його клопотання 26 травня 1804 р. Катеринославське дворянське депутатське зібрання визнало дворянське достоїнство І.І.Поля і внесло його разом із сімейством у другу частину родовідної книги дворян Катеринославської губернії [6, арк.82]. Поступово І.І.Поль перетворюється на звичайного катеринославського поміщика. Однак через декілька років він знову був змушений згадати своє військове ремесло.

Як відомо, у Європі перше десятиліття ХІХ ст. було позначене протистоянням між наполеонівською Францією і коаліцією європейських держав, до якої входила і Російська імперія. У цей час остання перебувала у стані війни з Оттоманською Портою (1806-1812). Задля забезпечення надійного тилу на південному кордоні Російської імперії уряд згідно з царським маніфестом від 30 листопада 1806 р. ініціював створення земського війська у південно-західних губерніях – Київській, Полтавській, Чернігівській, Харківській, Херсонській і Катеринославській.

У Катеринославській губернії земське ополчення було сформоване у грудні 1806 р. За вибором дворянства губернії на службу до земського війська вступив і капітан І.І.Поль. Його було призначено п’ятисотенним начальником, а у квітні 1807 р., під час реформування земського війська за наказом командувача Катеринославського земського війська М.П.Міклашевського І.І.Поля призначенили батальйонним начальником Катеринославської губернської міліції. З формулярного списку І.І.Поля довідуємося, що “за піклування про користь і вигоди довірених його командуванню людей 13 березня 1808 р. йому надано звання майора” [18, арк.170 зв.]. Незабаром він був відставлений від служби. Згідно з наказом головнокомандувача 6-і області земського війська генерал-фельдмаршала князя О.О.Прозоровського від 11 жовтня 1808 р. І.І.Поль отримав золоту медаль у петлицю і орден св. Володимира за ретельність, старанність і бездоганність служби в лавах губернської міліції [3, арк.3]. У 1814 р. І.І.Поля відмічено ще однією нагородою. На честь перемоги у Вітчизняній війні 1812 р. за наказом губернського предводителя дворянства Д.І.Алексєєва, він був нагороджений бронзовою медаллю. Сам І.І.Поль участі в боях із наполеонівської армією не брав, але цілком імовірно, що він відзначився на інтендантській службі або в ополченні. Справа в тому, що згідно зі статутом медалі, яку одержав І.І.Поль, нею нагороджували дворян і купців, які активно допомагали російській армії в тилу. Можливо, що І.І.Поль, маючи досвід у командуванні загонами губернської міліції, був причетний до створення катеринославського ополчення.

Наприкінці свого життя І.І.Поль, звичайний литовський шляхтич, яких багато поступало на російську службу, завдяки своїй старанності та хоробрості досяг усього, чого міг бажати безземельний дворянин незнатного походження. Він отримав землю, нагороди і звання, яке дозволило йому претендувати на дворянство Російської імперії.

Ще на початку 90-х рр. ХVIII ст. І.І.Поль одружився з Марією Федорівною Маламою. Її прадід Андріяш (Андрій) Дмитрович Малом на початку XVIIІ ст. виїхав з Валахії та оселився в Україні. У майора Івана Поля і Марії Малами було троє синів – Петро, Микола і Дмитро.

Старший син Петро народився 11 березня 1795 р. в місті Кобрині і був похрещений полковим священиком Староінгерманландського полку, в якому в той час служив його батько [18, арк.179 зв.]. З формулярного списку П.Поля відомо, що 19 березня 1812 р. з дворянського полку він вступив прапорщиком у 3-й єгерський полк (карабінерний фельдмаршала Барклая де Толли). З 1817 р. П.Поль швидко просувається по службі: 25 січня 1817 р. отримав чин підпоручика, 23 березня 1817 р. – поручика, 20 січня 1818 р. – штабс-капітана, 10 лютого 1819 р. – капітана, 25 жовтня 1819 р. за відмінну службу став майором [20, арк.21 зв.]. У 1820 р. П.Поль був переведений в Астраханський гренадерський полк, 1825 р. – Новоінгермандландський, 1826 р. – другий навчальний карабінерний полк. 28 березня 1828 р. за зразкову службу підвищений до полковника. У цьому чині він і вийшов у відставку 27 березня 1831 р., як було зазначено – „за сімейними обставинами” [18, арк.176].

Цікаво, що Петро Поль жодного разу не взяв участі у справжній битві й отримував чергові підвищення перебуваючи на інтендантській службі. Після відставки він зайнявся звичною для себе справою. Від 7 червня 1831 р. у чині надвірного радника служив у тимчасовій контрольній комісії проводячи ревізію рахунків поставок провіанту до війська [18, арк.176]. У подальшому П.І.Поль зробив блискучу кар’єру: у 1837 р. він поліцмейстер Казані, у 1840 р. його призначили поліцмейстером Вільно. Цю останню посаду він отримав за вірну службу російському самодержавству – „збереження порядку і спокою в місті Казані, доведення до зразкового стану та швидкого облаштування пожежної команди, запровадження моральності, переслідування людей, які зазіхали на чужу власність, безсторонній і справедливий, успішний розгляд справ у міській поліції”, а за наведення порядку серед державних селян Казанської губернії і примусу їх до покори отримав подяку [18, арк.177-177 зв.]”. Апогеєм цивільної служби П.Поля стало призначення його поліцмейстером Петербурга 23 квітня 1843 р. [18, арк.177 зв.].

Що стосується майнового стану Петра Поля, то ще в 1836 р. після смерті батьків він, внаслідок підписання розподільчого акту зі своїм братом Миколою, отримав у спадок частку від малоолександрівського маєтку [18, арк.174]. Та жити на Катеринославщині не став, а придбав собі землю спочатку в Казанській, а пізніше – у Петербурзькій губернії. У 1845 р. він володів селом Карнасали С.-Петербурзької губернії та повіту і мав 137 душ селян [18, арк.171]. Перебував у шлюбі з донькою відставного капітана на цивільній службі в м. Кексгольм Василя Івановича Вольфа – Надією [18, арк.180].

Помер Петро Поль 29 липня 1870 р. у ранзі дійсного статського радника і був похований на Митрофанівському цвинтарі в Петербурзі. Його дружина Надія Василівна Поль померла раніше – 31 жовтня 1862 р. і теж була похована на Митрофанівському цвинтарі [12, с.457].

Подружжя Полів мало 10 дітей. Старший Олександр Петрович Поль народився 19 вересня 1819 р. [18, арк.180 зв.]. У 1845 р. служив прапорщиком лейб-гвардії єгерського полку [18, арк.177 зв.]. Від 1881 р. – генерал-лейтенант, у 1885 р. призначений начальником 25 піхотної дивізії. Помер 26 серпня 1888 р.

Василь Петрович Поль народився 23 серпня 1821 р. в Новгородському повіті [18, арк.180 зв.]. З 1837 р. служив у Катеринославському гренадерському Його Високості спадкоємця цесаревича полку, у 1845 р. – військовим інженером Департаменту військових поселень [18, арк.177 зв.].

Михайло Петрович Поль народився 3 жовтня 1823 р. в Новгородському повіті, де стояв полк його батька [18, арк.181]. У 1841 р. був записаний у Новгородський кадетський корпус графа Аракчеєва [19, арк.21 зв.]. У 1845 р. служив прапорщиком в Катеринославському гренадерському Його Високості спадкоємця Цесаревича (майбутнього Олександра ІІ) полку [18, арк.177 зв.].

Петро Петрович Поль народився 21 листопада 1825 р. [18, арк.181]. У 1841 р., як і Михайло Поль був приписаний до Новгородського кадетського корпусу графа Аракчеєва. Від 1845 р. – на службі в канцелярії Петербурзького воєнного губернатора [18, арк.177 зв.].

Іван Петрович Поль народився 12 березня 1827 р. під час служби батька у другому навчальному карабінерному полку [18, арк.181 зв.]. У 1841 р. перебував у Новгородському кадетському корпусі графа Аракчеєва, а в 1845 р. – у дворянському кадетському полку [18, арк.177 зв.].

Микола Петрович Поль народився 29 листопада 1831 р. [17, арк.181 зв.]. У 1845 р. був кадетом Корпусу інженерів шляхів сполучень. Дослужився до колезького асесора, помер 23 лютого 1868 р. в Петербурзі [12, с.457].

Шостого січня 1835 р. у Петра і Надії Поль народився син Дмитро, 6 лютого 1836 р. – Володимир, 19 березня 1837 р. – донька Надія, 6 лютого 1838 р. – донька Марія. На момент складання формулярного списку Петра Поля у 1845 р. Дмитро, Володимир, Надія і Марія знаходились біля батьків на домашньому вихованні.

Про долю дітей Петра Поля на даний момент відомо мало. Є інформація про те, що Володимир Петрович Поль помер у чині губернського секретаря 3 травня 1867 р. в Петербурзі. Молодша донька Марія одружилася зі штаб-ротмістром Миколою Миколайовичем Мандрикою, який свого часу був почесним мировим суддею Білгородського повіту. Від нього мала доньку Надію, яка у 1910 р. жила у Брюсселі [8, с.367].

Молодший син Іоганна Поля – Дмитро – за документами, представленими Іваном Полем в Катеринославське дворянське зібрання народився у 1802 р. [18, арк.167 зв.]. Напевно, помер у молодому віці, бо його ім’я в жодних документах не зустрічається. У поділі спадщини Івана Івановича Поля у 1836 р. він участі не брав.

Середній син Івана Івановича Поля Микола – мав скромніші, ніж його старший брат досягнення. Народився в 1797 р. За прикладом батька і старшого брата теж обрав для себе військове поприще. У 15-річному віці він був приписаний до 19-го єгерського полку російської армії в чині прапорщика. Брав участь у російсько-французькій війні 1812 р. і закордонних походах російської армії. На службі нічим особливим не відзначився і в 1816 р. в чині підпоручика був звільнений у запас у зв’язку з хворобою [18, арк.185]. У 1836 р. отримав у спадок батьківський маєток у Малоолександрівці. Помер на початку 1854 р. [6, арк.11]

Микола Іванович Поль був одружений двічі: перший раз з Онисією Федорівною Яковлевою, від якої мав сина Петра, удруге (1829 р.) – з Ганною Павлівною Маламою (уроджена Полетика).

Єдиний син Петра Поля і Онисії Яковлевої Петро Миколайович Поль народився 3 квітня 1826 р. Його хрещеним батьком став рідний дядько майор Петро Поль [18, арк.185-185 зв.]. Відомо, що Петро Миколайович брав участь у Кримській війні 1853-56 рр., бо в той час, коли помер батько, він не міг прийняти спадок і просив це зробити свого брата Олександра [6, арк.12]. Після селянської реформи 1861 р. Петро Поль, як і решта поміщиків Катеринославської губернії відпустив своїх селян на волю. Всього їх в нього було 31, але лише 17 з них підписали з П.Полем уставні грамоти [15, арк. 10-10 зв.]. П.Поль не поспішав розставатися зі своєю землею і уклав уставну грамоту з мешканцями села Мала Олександрівка лише 5 листопада 1862 р. [15, арк.2.].

Після Кримської війни П.Поль не був помічений ні у військовій, ні у цивільній, ні у громадській службі. Він присвятив себе сільському господарству. У 1880-х рр. він володів 1415 десятинами землі в Семенівській волості Верхньодніпровського повіту, які отримав у спадок по смерті батька [11, с.131]. Йому дістався і кінний завод, розведений ще Іваном Полем [11, с.266]. Як свідчать звіти Верхньодніпровської земської управи, Петро Поль був не надто вдалим господарем і постійно ходив у боржниках перед земством повіту та губернії [9, с.110; 10, с.70].

Про сімейне життя П.Поля нічого не відомо, як і те, чи були в нього нащадки.

Старшим сином Миколи Поля від другого шлюбу з Ганною Маламою був Олександр. У свідоцтві Катеринославської духовної консисторії від 9 вересня 1842 р. за №4965 написано: “Тисяча вісімсот тридцять другого року серпня двадцятого дня (1 вересня за н.ст. – І.К.), у підпоручика Миколи Іванова сина Поля та законної дружини його Ганни Павлової дочки народився син Олександр, хрестив священик Василь Ковалевський двадцять третього числа того ж місяця” [18, арк.185-185 зв.].

Середню освіту О.Поль здобув у Полтавській гімназії, яку скінчив у 1850 р. [6, арк.91]. У 1854 р. закінчив Дерптський університет, отримавши ступінь кандидата дипломатичних наук. Наданий О.М.Полю ступінь при вступі на цивільну службу давав можливість одержати 10 чин за „Табелем про ранги” (колезький секретар). [3, арк.14].

Через декілька років (третього жовтня 1860 р.) наказом Урядового Сенату по Департаменту герольдії №267 за вислугу років у Катеринославському дворянському депутатському зібранні колезький секретар Олександр Поль від 13 грудня 1858 р. отримав чин титулярного радника [13, с.423.].

Повернувшись після навчання на батьківщину, О.Поль поринув у господарське і громадське життя краю. У 1858 р. він увійшов до складу губернського комітету з влаштування побуту селян [1, с.1.]. У 1860 р. був у Санкт-Петербурзі разом з Андрієм Михайловичем Міклашевським серед депутатів від губернських комітетів для обговорення остаточного проекту Селянської реформи [16, арк.1 зв.]. Від 21 березня до 18 вересня 1861 р. входив у число членів губернського у селянській справі присутствія, в якому розглядалися питання щодо впровадження селянської реформи на Катеринославщині [21, с.56].

Вихід з присутствія був обумовлений сімейними обставинами. По-перше О.М.Полю треба було владнати справи з господарством. Після смерті батька він землі не отримав, тому змушений був купувати її сам. Навесні 1857 р. О.М.Поль придбав 1350 дес. у поміщика Верхньодніпровського повіту колезького секретаря Якова Степановича Савицького [14, арк.15 зв.]. Після впровадження селянської реформи О.М.Поль, як й інші поміщики, перейшов на нові методи господарювання. 9 березня 1862 р. між О.М.Полем і сільською громадою сіл Любомирівки і Приюта (маєтки О.М.Поля) була підписна уставна грамота [14, арк.4, 8]. При цьому він втратив кріпосних селян і 88 десятин землі.

Останні 25 років життя О.М.Поля пов’язані з діяльністю у різноманітних громадських установах Катеринослава і губернії. З лютого 1866 р. він член Верхньодніпровського повітового земства, від 16 вересня 1866 р. – Катеринославського губернського земств. Він брав активну участь в усіх справах Катеринославського земства, перебуваючи в його лавах (з невеликими перервами) до кінця життя.

Від 1871 р. був членом попечительської ради Маріїнської гімназії. Він зробив багато корисного для вихованок цього закладу, часто жертвуючи чималі суми на розвиток гімназії та переймаючись моральним вихованням учениць [2, арк.4]. О.М.Поля двічі обирали попечителем 1-го реального училища (4 грудня 1882 р. і 6 грудня 1885 р.). З 25 жовтня 1877 р. виконував функції попечителя богоугодного закладу в Катеринославі, а від 14 грудня 1887 р. – губернської земської лікарні.

О.М.Поль брав активну участь у впровадженні Судової реформи на Катеринославщині. Його обрали першим головою Верхньодніпровського мирового з’їзду (обіймав цю посаду від 31 березня 1869 р. до 24 грудня 1870 р. [17, арк.10 зв, 11зв.].

О.М.Поль віддав 15 років вивченню залізних руд Кривого Рогу. Починаючи з 1866 р., він провів детальні геологічні та геогностичні дослідження корисних копалин Криворізького регіону і довів їхнє промислове значення. Особисто сприяв тому, щоб у 1881 р. почались промислові розробки Криворізького рудного басейну, що визначило подальший швидкий економічний розвиток Придніпров’я.

За діяльність на користь Катеринослава і губернії в 1887 р. О.М.Полю було присвоєно звання почесного громадянина міста Катеринослава. [7, с.5].

О.М.Поль відомий своїми заняттями в галузі археології. Він зібрав чималу колекцію старожитностей, яка в 1887 р. лягла в основу приватного археологічного музею [22, с.4.], а пізніше – Катеринославського обласного музею.

За цінну і плідну історико-археологічну роботу О.М.Поль був відзначений Одеським товариством історії та старожитностей прийняттям спочатку у члени-кореспонденти (26 жовтня 1870 р.), а потім – у дійсні члени Товариства (7 жовтня 1871 р.) [4, с.1]. За визначні успіхи у галузі історії та археології, Імператорське Московське Археологічне товариство 30 квітня 1885 р. обрало О.М.Поля своїм членом-кореспондентом [5, с.281].

Помер О.М.Поль 26 липня 1890 р. у Катеринославі і був похований на Севастопольському цвинтарі (нині Севастопольський парк в Дніпропетровську).

У 1862 р. О.М.Поль одружився на Ользі Семенівні Коростовцевій. Діти в цьому шлюбі помирали рано: донька Ольга – ще маленькою, син Борис прожив довше і помер через декілька років після смерті батька.

Друга дитина Миколи і Ганни Поль – Марія – народилась 1 квітня 1836 р. [18, арк.185 зв.]. Одружена була з поміщиком Катеринославської губернії штаб-ротмістром Костянтином Федоровичем Корбе. У шлюбі вони мали дітей Сергія, Федора і Ганну.

29 червня 1841 р. у Миколи і Ганни Поль народився син Петро молодший. Його хрещеною матір’ю стала поміщиця Юлія Федорівна Авксентьєва [18, арк.185-185 зв.]. Помер він у молодому віці і нащадків не залишив.

Четверта дитина Миколи і Ганни Поль – Ольга – народилася 23 травня 1844 р. Уже після смерті батька Олександр Поль клопотав перед Герольдією Урядового Сенату з приводу віднесення Ольги Миколаївни Поль до роду катеринославських дворян Полів [18, арк.242]. Позитивне рішення щодо цієї справи Герольдія винесла 5 грудня 1847 р. [18, арк.245]. На жаль, подальша доля Ольги Поль нам не відома.

Наймолодша дитина в сім’ї Миколи і Ганни Полів – Юлія – напевно народилася в кінці 1840-х рр. Про неї знаємо лише те, що під час російсько-турецької війни 1877-78 рр. вона разом дружиною О.М.Поля Ольгою Семенівною входила до “Катеринославського дамського комітету товариства піклування про хворих і поранених воїнів” [22, с.70].

Останнім представником катеринославського роду Полів був Борис Олександрович Поль. Хворобливий хлопчик ненадовго пережив свого батька і з його смертю катеринославська гілка Полів перервалася, оскільки нащадки Петра Івановича повзали свою долю з іншими губерніями.

Без перебільшення можна стверджувати, що найбільш видатним представником родини Полів на Катеринославщині став Олександр Миколайович, який зробив великий внесок у піднесення і розвиток Придніпров’я.

 

І.О. Кочергін

  

Бібліографічні посилання:

Веселовский П.З. Еще посвящение памяти Александра Николаевича Поля // Екатеринославские губернские ведомости (далі ЕГВ). Часть неофициальная. – 1890. – №61.

Державний архів Російської федерації. – Ф.102. – Оп.88. – Д.47. – Ч.24. Политический обзор Екатеринославской губернии за 1889 год. Оп.1890.

Дніпропетровський історичний музей. Відділ рукописів. – Ф.23. – Оп.1. – Спр.13. Александр Николаевич Поль.

Записки Императорского Одесского общества истории и древностей (далі ЗООИДр). – Одесса: 1872. – Т.8.

Императорское Московское Археологическое общество в первое пятидесятилетие его существования (1864-1914гг.). – Москва, 1915. – Т.2.

Криворізький історико-краєзнавчий музей. Архів. – Ф.10143. – Оп.1. – Спр.1. Фотокопії документів студента Дерптського університету О.М.Поля з Тартуського державного історичного архіву.

Местная хроника // ЕГВ. Часть неофициальная. – 1887. – №99.; РДІА. – Ф.1343. – Оп.27. – Ч.2. – Спр.4812. Дело о дворянстве рода Поля.

Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. – К., 1912. – Т.3.

Отчет Верхнеднепровской уездной земской управы ХIII очередному уездному земскому собранию за 1877/8 год. – Кременчук, 1978. – 191 с.

Отчет Верхнеднепровской уездной земской управы ХIII  очередному уездному земскому собранию за 1878/9 год. – 338 с.

Отчет Верхнеднепровской уездной земской управы Верхнеднепровскому XІХ очередному уездному земскому собранию за 1883 год. – Верхнеднепровск, 1884.

Петербургский некрополь. – СПб.: Типография М.Стасюлевич, 1912. – Т3. (М-Р).

Распоряжения правительства // ЕГВ. Часть официальная. – 1860. – №45. – С.423.

Російський державний історичний архів (далі РДІА). – Ф.577. – Оп.11. – Спр.317. – Главное выкупное учреждение. Поль А.Н. Екатеринославской губернии Верхнеднепровского уезда деревни Любомировки и Приютовой.

РДІА. – Ф.577. – Оп.11. – Д.318. Главное выкупное учреждение. 2 отделение. Екатеринославской губернии Верхнеднепровского уезда деревни Малой Александровки Поля П.Н.

РДІА. – Ф.869 – Оп.1 – Спр.495. Фонд Милютина. Список членов губернских дворянских комитетов, вызванных в Петербург во второй призыв.

РДІА. – Ф.1341. – Оп.133. – Спр.317. Дело о мировых судьях, избранных по Верхнеднепровскому уезду Екатеринославской губернии на третье трёхлетие.

РДІА. – Ф.1343. – Оп.27. – Ч.2. – Спр.4812. Дело о дворянстве рода Полей.

РДІА. – Ф.1343. – Оп.51. – Спр.769. Родословная книга дворян острова Эзель.

РДІА. – Ф.1349. – Оп.6. – Спр.221. Формулярный список чиновников гражданского ведомства.

Ребрин И.А. Крестьянская реформа в Екатеринославской губернии (исторический очерк) // Памятная книжка и адрес-календарь 1903 года. – Екатеринослав, 1903. – Вып.3.

Список членам Екатеринославского дамского комитета обществ попечительства о раненых и больных воинах // ЕГВ. Часть неофициальная. – 1878. – №14.

Шмаков И.А. Археологический музей А.Н.Поль // ЕГВ. – 1888. – №10.

 

Стаття розміщена: Доля однієї прибалтійської родини в історії Катеринославського дворянства // Придніпров’я: історико-краєзнавчі дослідження: Зб. наук. пр. – Д.: Вид-во Дніпропетр. нац. ун-ту., 2006. – С.84-94.

  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv

Хто зараз на сайті

На сайті 109 гостей та відсутні користувачі

Відкритий лист