Дана тема пов’язана з більш глобальною проблемою процесу заселення південного Подніпров’я протягом кількох століть, головним чином XVI – XVIII ст. З наближенням до визначення віку населених пунктів на території колишніх Вольностей Війська Запорозького в період, котрий в історичних джерелах представлений лише фрагментарно, що й спричинює дискусії навколо цього питання.
Дана публікація є збіркою заміток та документів з фондів Воєнно-iсторичного архіву Росiї, що відображають драматичну боротьбу запорожців з наступом царизму, з брутальностями офіційної колонізації Новоросiйського краю. Вирiшуючи головне зовнішньополітичне питання – вихід Росiї на Чорноморсько-Азовське узбережжя, царський уряд "попутно "вирішував i важливу для нього внутрішню проблему – ліквідацію стороннього тіла в самодержавно-крiпосницькому державному організмі Росії – демократично-фермерського Запорожжя. Якщо досить успішне вирішення Чорноморсько-азовської проблеми пояснювалося загальним зміцненням Росiї в другій половині XVIII ст., то активізації наступу царизму на запорозькі вольностi (крім просування державного кордону все далі на південь) сприяла ліквідація гетьманства на Лiвобережнiй Українi i початок приведення устрою Гетьманщини у відповідність з загальнодержавними порядками. Процеси, що відбувалися на Гетьманщині i Слобожанщинi, виштовхували з насиджених місць значну кількість козаків, посполитих i міщан, потік яких уряд спрямовував на південь, на зіткнення з економічними інтересами Запорозької Січі. Ускладнювала ситуацію i регульована урядом іноземна колонізація на межі з землями Вiйська Запорозького.
В 20-i роки нашого столiття в Академiї Наук України вiдбувалися постiйнi органiзацiйно-структурнi змiни. Зокрема, в її соцiально-економiчному вiддiлi створювалися рiз-нi комiсiї та пiдкомiсiї з регiональної iсторiї. Однiєю з них була комiсiя дослiдження iс-то-рiї Степової (По-лудневої) України, очолювана М.С.Грушевським. Як i комiсiї iсторiї Київщини та iсторiї Лi-вобережної України, вона пiдготувала до видання обширний збiр-ник статей "Полуднева Україна". Як свiдчить листування редакцiї з авторами та iншi матерiали, збiрник виявився багато-страждальним i готувався не один рiк. Протягом 1927-1930 рр. кiлька разiв змiнювався змiст збiрника, зникали однi автори i з'являлися iншi. Серед авторiв знаходимо академикiв М.Грушевського i П.Туткiвського (про природу Степової України), вiдомих дослiдникiв I.Крип'якевича i В.Пархоменка, М.Макаренка i В.Герасименка, Н.Полонську-Василенко i М.Слабченка, Я.Новицького i А.Синявського. До певної мiри через труднощi матерiальнi, а бiльше – з причин полiтичного характеру публiкацiя збiрника затримувалася i вносилися корективи в ав-торський склад.
Одним з найбагатших документами з історії Запорозької Січі останнього періоду її існування є Російський державний воєнно-історичний архів у м.Москві. Вони відображають найрізноманітніші сфери життєдіяльності цього, у звісній мірі, автономного економічного, політичного, культурного організму. Ці документи розкидані по різних фондах у розпорошеному або компактному стані. Багато таких документів утримує в собі Ф.52 — «Потьомкін-Таврійський Григорій Олександрович», — який складається з 3.574 справ. Вже одна та обставина, що значний період його військового та державного життя був пов’язаний із Південною Україною, говорить про наявність у вказаному архівному фонді документів, котрі відображають історію цього регіону. Ліквідація Запорозької Січі у 1775 році, природно, вплинула на долю її обширного архіву. Частина Січового архіву опинилася у фонді Г.О.Потьомкіна. Про це свідчить і красномовна назва справи №1, в якій документи охоплюють роки 1735–1760: «По Запорожскому войску. Черновые бумаги по переписке Коша Запорожского с Правительствующим Сенатом, Коллегией Иностранных Дел, с гетманами и разными учреждениями выясняющие права и привилегии Войска Запорожского, внутренние его распорядки и недоразумения с Крымом за 1755–1759 гг., которые найдены в Кошевой Церкви при уничтожении Сечи. На 290 листах».
Дана підбірка документів є публікацію актових джерел до історії Запорозької Січі, що зберігаються в Російському державному воєнно-історичному архіві, зокрема у фонді 52 — «Г.О. Потьомкін-Таврійський» (спр.37). Це чорнові «відпуски» документів, направлених з Канцелярії Новоросійської губернії офіцерам царської армії, які перебували на українських землях в період російсько-турецької війни 1768-1774 рр., а також рапорти (оригінали та копії) офіцерів у Канцелярію Новоросійської губернії. Особливий інтерес становить «Журнал переписки с запорожским старшиною Андреем Лукьяновим», до якого додано оригінали листів запорозької старшини в Канцелярію Новоросійської губернії. Частина цих листів підписана останнім кошовим отаманом Петром Калнишевським. Автор залишає текст документів без граматичної правки, аби найбільше відобразити не лише драматичний період в історії Запорозької Січі, але й особливості російського і українського письма того часу (хоч запорожці зобов’язані були писати російською мовою, український говір і написання іноді досить виразні у їх паперах). В деяких випадках слова неможливо розібрати не тільки через нечіткий почерк, але й через погану збереженість документів. Зміст документів не коментуємо через його прозорість і доступність розумінню читача будь-якої кваліфікації.
Пiсля повернення запорожцiв пiд протекторат Росiї в 1734 р. i вiдновлення Сiчi (Но--вої) для них починається новий етап iснування. Вiн характеризується не лише ак-тив-ною участю запорожцiв у численних росiйсько-турецьких вiйнах, посиленням соцi-аль-ного роз-шарування в середовищi козацтва i виникненням заколотiв на Сiчi, але й постiйною боротьбою запорозьких козакiв за збереження своїх "вольностей". Принци-по-вою вiд-мiн-нiстю Нової Сiчi вiд її попередникiв було те, що в межах її володiнь з'яви-лись поселенцi некозацького стану. Спочатку це були поселенцi Української укрiплен-ної лiнiї, котрi при сприяннi урядових осiб все глибше проникали в козацькi землi, а пiзнiше iноземнi колонiсти Нової Сербiї та Слов'яно Сербiї. Прикордоннi з Миргород-ським i Пол-тавсь-ким полками землi через поселення на них (у вiдсутнiсть запорожцiв до 1734 р.) посполитих цих полкiв фактично були вiдторгнутi вiд "Запорозьких воль-но-стей", що спричинило три-валi суперечки мiж запорожцями i старшиною вказаних полкiв.