Institute Ukrainiky

Main menu

Карта проїзду

 

Двадцяте століття принесло в українські землі низку болючих трагедій і злочинів - Перша і Друга світові війни, масові репресії проти власного народу, але найжахливішими були Голодомори 1921 – 1923, 1932 – 1933, 1946 – 1947 рр.

Вони чорною сторінкою увійшли у життя майже кожної української сім’ї. Найбільш страждало від цього селянство. Головні етапи сталінської колективізації - створення колгоспів, розселянювання та розкуркулення, примусове вилучення хліба привели село у вир самознищення. Колективізація стала політикою тотального підпорядкування селянства державі.

З другої половини 1920-х років починає запроваджуватися ідея надвисоких темпів індустріалізації. Промислове устаткування, що закуповувалося за кордоном, вимагало значної кількості валюти, яку можна було отримати за рахунок експорту сировини в тому числі і сільськогосподарської. Однією з основних статей експорту було зерно.

Шалені темпи індустріалізації, політика продрозкладки, економічні обмеження куркульських господарств, низький рівень хлібозаготівельних цін, постійне корегування планів в бік збільшення та ряд інших причин позначилися на зменшенні кількості зерна для власного споживання. Основний тягар випав на південні області України. В колгоспах вилучався весь хліб, включно і насіннєвий фонд. На першому місці – державний план.

Справжньою трагедією став Голодомор 1932-1933 років. Керівництво країни знало про трагічне становище селян, але все це розцінювалося як “безгосподарність”, “куркульський саботаж”, ”правоухильництво” тощо. Щоб припинити голодну смерть селян, керівництво деяких районів та сільрад осмілювалося протистояти такій політиці. У цьому плані загальновідомими стали такі справи як “Оріхівська”, “Чубарівська”, “Орлянська”, “Великотокмацька” та інші.

За останні роки в Україні видано чимало  наукових досліджень і документальних збірників присвячених подіям колективізації та Голодомору 1932 – 1933 років. Видання Національної книги пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні стало одним із найбільш вагомих результатів діяльності з дослідження Голодомору та вшанування пам'яті його жертв. Разом з тим актуальним залишаються регіональні дослідження та видання документальних збірок присвячених трагічним подіям в житті українського народу кожного регіону, що дасть можливість більш детально розібратися і дати оцінку ходу, темпам, масштабам та наслідкам “соціалістичних перетворень” на селі.

Видання збірника документів і матеріалів “Оріхівська справа. 1932” розпочинає публікацію матеріалів найбільш резонансних справ, які були інспіровані сталінським керівництвом на початку 1930-х років на території сучасної Запорізької області. Збірник містить як уже опубліковані документи, так і ті які вводяться до наукового обігу вперше.  

Окрему групу складають документи та матеріали вищих союзних та республіканських партійних органів та органів влади і управління – постанови ЦВК та РНК СРСР, Верховного суду та ОДПУ СРСР, телеграми та листи партійний і державних керівників, постанови РНК УСРР, матеріали ДПУ УСРР, Народного комісаріату юстиції УСРР, Народного комісаріату земельних справ УСРР, Українського колгоспного центру, комітету державної безпеки по Запорізькі області тощо.  

Другу групу становлять постанови Дніпропетровського обласного комітету КП(б)У, Президії Дніпропетровського обласного виконавчого комітету, Дніпропетровського обласного прокурора, вирок виїзної сесії Дніпропетровського обласного суду, інформаційні звіти Запорізького окружного комітету КП(б)У та Оріхівської районної організації КП(б)У, матеріали пленумів та протоколи Оріхівского райкому КП(б)У та інші.

Певний матеріал міститься в газетах «Вісті», «За соціалістичну перебудову», «Комсомолець України», «Комуніст», «Ленінським шляхом», «Паротяжник», «Правда», «Червоне Запоріжжя».

Ще задовго того, як “Оріхівська справа”, судовий процес над керівництво Оріхівського району Запорізької області, здобула загальнодержавного розголосу, почали складатися передумови Голодомору 1932 – 1933 років. Наприкінці 1920-х років керівництво країни застосовує надзвичайні заходи при хлібозаготівлях – практично задарма, за заниженими цінами, держава скуповувала зерно у селян, збільшується податковий тиск, накладаються штрафи тощо. Створення колгоспної системи надало можливість вилучати майже весь вирощений хліб. Така політика призводила до незадоволення серед селянства. Ситуація з хлібозаготівлями у цей час загострюється й через несприятливі природні умови – заморозки і суховії протягом декількох років поспіль знищували врожаї.

Водночас з колективізацією розпочалася ліквідація “куркульства як класу”, що на практиці означало знищення заможних селян. Постановами Ради народних комісарів СРСР та Ради народних комісарів УСРР були визначені ознаки куркульських господарств і місцеві органи влади терміново прийнялися за виконання вказівок.

Головними мотивами розкуркулення були наступні ознаки: коли в господарстві систематично вживається наймана праця для сільськогосподарських робіт або в кустарних промислах та підприємствах; коли в господарстві є: млин, олійня, круподерня, шеретівка, вовночесальня, шаповальня, терковий заклад, сушарня для картоплі, плодів або городини, гарбарня або цегельня чи інший промисловий заклад; коли господарство систематично здає в найми складні сільськогосподарські машини з механічними двигунами; коли господарство здає в найми постійно або на сезон окремі устатковані приміщення під житло або підприємство; коли члени господарства торгують, живуть з лихварства, комерційного посередництва, є служителями культу або мають інші нетрудові прибутки, а так само, коли будь-хто з членів господарства вибирає реєстраційну посвідку на держання промислового підприємства, де вживається найману працю.

Низка документів містить відомості про політичні настрої селянства, випадки супротиву політиці суцільної колективізації, вилучення у селян місцевими органами збіжжя та насіннєвого фонду, виселення частини селянства з місць їх постійного проживання.

Частина документів характеризує методи хлібозаготівель на початку 1930-х років. Центральні, республіканські та місцеві партійні органи партійні органи, народний комісаріат земельних справ України та інші керівні ланки вимагали і вживали жорстких заходів – накладання штрафів, вилучення майна та реманенту, виселення селян та їх сімей з домівок тощо.

1932 рік для Оріхівського району позначився низкою стихійних лих – вимерзли озимі, коли наливався колос ярових, подули суховії, і зерно залишилося у зав’язі, новому врожаю також дошкуляв хлібний жук, який пошкодив значні площі зернових. Результат відбився під час збирання врожаю – при обмолоті колгоспники отримували лише 3 – 4 центнери зерна. Не всі колгоспи мали необхідну техніку і обслуговувалися машинно-тракторними станціями, що призводило до зволікання з посівною кампанією. У більшості господарств спостерігалася безгосподарність, відсутність ініціативи та байдужість.

Для застосування репресивних заходів проти селянства, яке відмовлялося здавати хліб державі, 7 серпня 1932 року ЦВК та РНК СРСР приймають постанову «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації й зміцнення громадської (соціалістичної) власності». У постанові була передбачена вища міра соціального захисту – розстріл із конфіскацією всього майна, а за пом’якшуючих обставин розстріл замінювався позбавленням волі на строк не менше як 10 років.

У листопаді 1932 року постановою політбюро ЦК КП(б)У про заходи по посиленню хлібозаготівель була введена “чорна дошка“ для сіл, які саботують хлібозаготівлі. Для тих господарств, які потрапляли на “чорну дошку“ застосовувалися наступні заходи: призупинялося постачання товарів, заборонялася державна та кооперативна торгівля, вивозилися продукти з магазинів, скасувалася торгівля для колгоспників і селян-одноосібників, відшкодовувалися видані кредити та фінансові зобов’язання. Протягом 1932 – 1933 років на “чорну дошку“ було занесено низку господарств Оріхівського району.

Окремою проблемою була боротьба з так званим «розбазарюванням хліба». До цього процесу відносили утаювання та розкрадання зерна, переобмолот зерна, незаконне авансування колгоспників хлібом тощо. Події зими 1931 – 1932 років виявили, що ускладнення з майбутнім врожаєм не дадуть можливості забезпечити селянство хлібом на зароблені трудодні. На лютневому (1933 р.) пленумі ЦК КП(б)У С.В. Косіор зазначав, що у 1932 році  в 95 відсотках колгоспів Дніпропетровської області наслідки господарювання не були розподілені по трудоднях. У певній частині господарств керівництво наважувалося розподіляти зерно нового врожаю в рахунок трудоднів. В селі М.Токмачка Оріхівського району із намолочених 600 пудів хліба було роздано колгоспникам 564 пудів. І такі приклади були не поодинокі.   

Апогей подій на Оріхівщині припадає на другу половину 1932 року. Хлібозаготівельний план для району був встановлений у розмірі 21440 т., у той час, коли весь валовий збір зерна становив лише 27500т. Місцеве керівництво бачило, якщо не залишити в колгоспах хоча б мінімальну кількість хліба та посівного фонду, то це призведе до масового голоду та загибелі багатьох людей. Секретар Оріхівського районного комітету КП(б)У В.П.Головін і голова районного виконавчого комітету М.С.Паламарчук вирішили звернутися до обласного керівництва з проханням зменшити доведений план, але відповідь була категоричною – виконати план за будь-яких умов. Після невдалої поїздки, на засіданнях бюро райкому, різноманітних нарадах, у господарствах районне керівництво висловлювалося за те, що “план нереальний, виконати його неможливо”, “треба прийняти, виконати на 40-50 відсотків, а там “на нет и суда нет”.

В кінці листопада 1932 року керівництво ДПУ УСРР неодноразово інформувало республіканське партійне керівництво про ставлення членів партії і комсомольців на селі до хлібозаготівель, про саботаж хлібозаготівель керівництвом Оріхівського району, про розслідування стосовно зриву плану хлібозаготівель колгоспами району тощо.

Справа набула розголосу. 7 грудня 1932 року усім партійним органам, було надіслано лист та слідчі матеріали про саботування хлібозаготівель керівниками Оріхівського району. Вимагалося “негайно заарештувати і нагородити їх за заслугами, тобто дати їм від 5 до 10 років тюремного ув'язнення кожному“.

Звертає на себе увагу той факт, що основні дійові особи, які проходили по кримінальній справі на момент арешту працювали у інших установах – колишній секретар районного партійного комітету В.П.Головін знаходився у розпорядженні Дніпропетровського обкому партії, колишній голова районного виконавчого комітету М.С.Паламарчук працював директором МТС у Великій Лепетисі, колишній голова районної контрольної комісії Ф.Є.Ордельян працював контролером в радгоспі Птахопродукт в Синельникові, а колишній голова райколгоспспілки І.А.Пригода обіймав посаду заступника директора радгоспу на Криворіжжі.     

Арешту передували: постанова президії Всеукраїнського центрального виконавчого комітету про позбавлення М. Паламарчука звання члена ВУЦВК, постанова Дніпропетровського обкому партії про виключення із лав ВКП(б) членів партії, колишніх керівників Оріхівського району і постанова Дніпропетровського обласного прокурора про притягнення до кримінальної відповідальності колишніх керівників району.

В Дніпропетровську, слідчі органи ДПУ, зробили все можливе, щоб звинуватити керівництво Оріхівського району по здійсненню саботажу хлібозаготівель.

У день початку судового процесу над Оріхівським районним керівництвом відбулася районної наради секретарів партійних осередків, голів сільських рад, голів колгоспів, секретарів КСМ осередків та уповноважених по селах за участю голови Держплану і заступника голови Раднаркому УСРР М.О.Скрипника. На нараді розглядалося одне питання - про стан хлібозаготівель в Оріхівському районі. У архівних справах не залишилося матеріалів наради і виступу М.О.Скрипника, але за змістом резолюції можна здогадатися про настрій нового районного керівництва – «шлемо прокляття зрадникам партії, ворогам робітничого класу та кол­госпного селянства…, що організували куркульський саботаж та зрив хлібопоставок в районі; вимагаємо від пролетарського суду суворої кари цій зграї куркульських агентів; зобов'язуємося виконати план хлібозаготівель повністю в наданий району термін».

25 - 28 грудня 1932 року в Оріхові відбулася виїзна сесія Дніпропетровського обласного суду. На лавах підсудних знаходилося 16 районних керівників, яких було звинувачено у “куркульському саботажі хлібозаготівель, свідомому зриві виконання господарсько-політичних кампаній у районі, що призвело до чисельних збитків як пролетарській державі, так і колгоспникам Оріхівського району“ Підсудні звинувачувались за статтею 54-14 КК УСРР – контрреволюційний саботаж хлібозаготівель.

Швидкий на розправу суд засудив державного агронома райземуправління І.А. Аністрата до розстрілу, секретаря райкому партії В.П. Головіна, голову райвиконкому М.С. Паламарчука, голову контрольної комісії робітничо-селянської інспекції району Ф.Є. Ордельяна, завідуючого райземуправління І.І. Луценка, голову райколгоспспілки І.А. Пригоду – на 10 років кожного. Інші керівники району отримали від трьох до восьми років ув’язнення.

Після показового суду, нове керівництво району терміново заходилося виправляти помилки своїх попередників – протягом січня 1933 року районні партійні органи неодноразово розглядали питання про хід хлобозаготівель в районі взагалі і по окремим господарствам, переглядали плани у бік збільшення, аналізували стан кінського поголів’я в районі тощо.  Не забувало нове керівництво і про себе. У першій половині 1933 року декілька разів розглядалося питання про прикріплення до закритого розподільника та їдальні, а також про поліпшення матеріально-побутових умов районного партійного активу. Перспективи врожаю дали можливість керівництву району розглянути питання про порядок авансування колгоспників з нового врожаю.

У другій половині 1934 року, з метою викорінення залишків зловживань при проведенні масових кампаній на селі, в Оріхівському районі відбулася чистка районної організації КП(б)У. І знову були застосовані випробувані методи – «за недисциплінованість і зрив хлібоздачі державі, куркульські методи господарювання, допущення приховування хліба від держави, як порушника залізної дисципліни партії і держави, з партії виключити»…  

На довгі роки керівники Оріхівського району залишалися “ворогами народу”. У 1964 році по заяві Є.Є.Скічка  кримінальна справа стосовно керівництва Оріхівського району була переглянута. І тільки 23 січня 1965 року судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України скасувала вирок сталінського режиму і реабілітувала І.А. Аністрата, В.П. Головіна, І.І. Луценка, М.С. Паламарчука, І.А. Пригоду, І.І. Андрющенка, С.В. Бурковського, Ф.С. Вялих, Г.Т. Медвідя, Є.Є. Скічка, Ф.Є. Ордельяна, А.П. Гришка та А.Л. Махнорила.

При підготовці збірника використані документи і матеріали з фондів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України,  Центрального державного архіву громадських об'єднань України, Галузевого державного архіву Служби безпеки України, Російського державного архіву соціально-політичної історії, Державного архіву Запорізької області, Державного архіву Дніпропетровської області.

Збірник документів і матеріалів присвячений подіям колективізації і Голодомору 1932 – 1933 років на Оріхівщині – результат спільного проекту науковців Запорізького національного університету, архівістів Державного архіву Запорізької області та Міжнародної громадської організації «Інститут Україніки».

Збірник має необхідний науково-інформаційний апарат: список скорочень, примітки, іменний і географічний показник. Назви областей, районів, округів, населених пунктів подані за адміністративно-територіальним поділом того часу.

Переважна більшість документів і матеріалів публікуються повністю, окремі подані у витягах чи скороченнях. Частина документів, які раніше були опубліковані, мають умовні позначення кожного із збірників – перша цифра означає назву збірника, друга – номер сторінки, де знаходиться відповідний документ. Збірники розташовані у такій відповідності:
1. Колективізація і голод на Україні, 1929 -1933. Зб. Док. і мат. – К.: Наукова думка. – 1992 . – 734 С.;
2. Голодомор 1932-1933 років в Україні: документи і матеріали. – К., 2007. – 1128 С.;
3. Голодомор 1932-1933 років в Україні: злочини влади – трагедія народу: док. і матеріали. – К.: Ґенеза, 2008. – 504 С.;
4. Розсекречена пам'ять: Голодомор 1932 – 1933 років в Україні в документах ГПУ-НКВД. – К., ВД «Стилос», 2007. – 604 С.;
5. Голод 1932 – 1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. – К., Політвидав України, 1990. -  605 С.
6.  Національна книга пам’яті жертв голодомору 1932-1933 років в Україні. Дніпропетровська область. – Д.: АРТ-ПРЕС, 2008. – 1248 С.

Документи публікуються мовою оригіналу, сучасним правописом, із збереженням стилю викладу і особливостей часу. У текстах іноді зустрічаються русизми, застарілі слова.  

Примітки до збірника:

1. КНС – комітети незаможних селян (комнезами) були юридично оформлені законом ВУЦВК від 9 травня 1920 року. Спеціальною інструкцією НКВС УСРР право вступу до комнезамів надавалось селянам, земельний наділ яких не перевищував 3 десятин. Вони утворили специфічний різновид радянської влади, який контролювався комітетами КП(б)У. За допомогою к.н.с. реалізовувалася політика «розкуркулення», придушення «політичного бандитизму», викачування в селян хліба тощо. Поступово їх значення в житті села зійшло нанівець. 8 березня 1933 року ВУЦВК ухвалив постанову про їх ліквідацію.

2. СОЗ  – товариства спільної обробки землі, одна з форм колективізації сільського господарства. Вони організувалися на добровільній основі для спільної обробки землі, яку селяни усуспільнювали, але залишали в приватній власності реманент, хату, присадибну площу та свійських тварин.  У період суцільної колективізації перестали існувати.

3. Соловки – соловецький табір особливого призначення (СЛОН – рос. абревіатура)  найбільший виправно-трудовий табір 1920-х років, створений постановою РНК від 13 жовтня 1923 року, який знаходився на території Соловецьких островів. Табору було передано в користування все майно Соловецького монастирю. В’язні займалися лісозаготівлями на Соловецьких островах і в Карелії, торфорозробками, вантажно-розвантажувальними роботами на Мурманській залізниці, будівництвом шляхів тощо.

4. ДПУ, ГПУ(рос.) – Державне політичне управління створене за постановою ВУЦВК від 22 березня 1922 року при НКВС УСРР замість скасованої ВУЧК. До завдань ДПУ входило: попередження й придушення відкритих контрреволюційних виступів; боротьба з бандитизмом і збройними повстаннями; викриття контрреволюційних організацій та осіб, діяльність яких спрямовувалася на підрив господарського життя країни; охорона державних таємниць і боротьба зі шпигунством; охорона залізничних та водних шляхів сполучення, боротьба з крадіжками вантажів та злочинами, спрямованими на руйнування транспорту або зменшення його пропускної спроможності; політ. охорона кордонів держави, боротьба з контрабандою й незаконним переходом кордонів; виконання спец. завдань верховних органів влади.

5. Днепрострой – у 1921 році була створена проектно-будівельна організація «Дніпробуд», яка розробляла проект будівництва ГЕС на Дніпрі. Колектив вчених начолі з І.Г. Александровим запропонував замість створення декількох станцій малої потужності на дніпровських порогах побудувати одну велику греблю з ГЕС надвеликої для того часу потужності в 560 МВТ. Офіційно Дніпрельстан народився 8 березня 1927 р., коли на будівельний майданчик прибули перші робітники. На будівництві гідроспоруд у значній кількості використовувалася праця напівкваліфікованих робітників. В березні 1932 р. в греблю було вкладено останній кубометр бетону. 10 жовтня того ж року відбулося офіційне відкриття Дніпрогесу.

6. МТС - перша машинно-тракторна станція була створена наприкінці 1920-х років на базі тракторної колони радгоспу ім. Т.Шевченка Березівського району Одеської області.  Масове створення МТС розпочалося після постанови Ради Праці і оборони від 5 червня 1929 року «Про організації машинно-тракторних станцій». Вони забезпечували колгоспи та радгоспи технікою, обслуговували і ремонтували трактори , комбайни та іншу техніку, а також давали її в оренду господарствам. Існували до кінця 50-х років ХХ століття, коли сільськогосподарська техніка була передана безпосередньо колгоспам.

7. 25-тисячники – листопадовий пленум ЦК ВКП(б) (1929 р.), для скорішого проведення суцільної колективізації сільського господарства країни, прийняв рішення про мобілізацію 25 тис. кадрових робітників з промислових підприємств, переважно комуністів. На Україні більше 16,5 тис. робітників подали заяви про свою мобілізацію, майже одна тисяча двадцятип’ятитисячників України була направлена в Казахстан, Північний Кавказ та інші регіони країни. В свою чергу, на Україну прибули представники промислових центрів Російської Федерації. Перед ними ставилися завдання проведення суцільної колективізації, організації колгоспів, ліквідації куркульства, розгортання на селі соціалістичного змагання тощо. Двадцятип’ятитисячники призначалися головами, заступниками голів, членами правлінь колгоспів, очолювали машинно-тракторні станції та майстерні.

8. Калінін Михайло Іванович (1875 - 1946) – радянський політичний та державний діяч, голова Президії Верховної Ради СРСР. Не маючи реальної політичної влади, як селянин за походженням, уособлював владу народу. Народ його називав «Всесоюзним старостою». В Політбюро знаходився з моменту його створення у березня 1919 р. і до своєї смерті. Будучи першою особою країни, Калінін не мав реальної влади.

9. Молотов В’ячеслав Михайлович (псевдонім, справжнє прізвище - Скрябін) (1890 – 1986) - радянський партійний та державний діяч. У 1921 – 1930 рр. - секретар ЦК ВКП(б), в грудні 1930 р. призначений головою РНК СРСР. Найближчий соратник Й. Сталіна, вважався його “правою рукою”. Молотов став разом із іншими став організатором геноциду проти українського народу - голоду 1932-1933 рр. Власне, він визначив значно завищений план хлібозаготівель для України. В жовтні - листопаді 1932 р. Молотов очолював надзвичайну комісію в Україні, яка керувала насильною колективізацією селянських господарств та тотальною реквізицією зерна в селян-одноосібників. Очолювана ним комісія розробила надзвичайні заходи для збільшення хлібозаготівель шляхом розгортання адміністративного тиску і проведення масових репресивних заходів щодо селянства.

10. Єнукідзе Авель Сафронович (1877 - 1937)  - радянський партійний та державний діяч. Секретар Центрального виконавчого комітету. Разом з М. Калініним та В. Молотовим підписав постанову ЦВК та РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації й зміцнення громадської (соціалістичної) власності» (7 серпня 1932 р.), яка у народі отримала назву «закон про п’ять колосків». У роки масових репресій був звинувачений у в зраді батьківщині і шпигунстві. У квітні 1937 року арештований і 30 жовтня розстріляний за вироком Військової колегії Верховного Суду СРСР. У 1960 році посмертно реабілітований як жертва репресій.

11. ОДПУ (ОГПУ – рос.) - Об’єднане державне політичне управління СРСР - загальносоюзний орган державної безпеки, який функціонував упродовж 1923 – 1934 рр.  Правовий статус цього органу окреслювався Положенням про ОДПУ СРСР, яке було введено в дію постановою ЦВК СРСР від 15 листопада 1923 р. До відання ОДПУ належали керівництво роботою ДПУ союзних республік та підпорядкованих їм особливих і транспортних відділів через інститут уповноважених при урядах союз, республік, організація охорони кордонів СРСР, безпосередня оперативна робота в загальносоюзному масштабі тощо. ОДПУ та його місцеві органи наділялися правами діючих частин Робітничо-селянської червоної армії з питань користування шляхами сполучення, держаними засобами зв'язку, продовольчим та речового забезпечення. Було ліквідовано відповідно до постанови ЦВК СРСР про утворення загальносоюзного НКВС від 10 липня 1934 р. і увійшло до його складу на правах Головного управління державної безпеки (ГУДБ).

12. Приходько А.Т. (1891 - ?) – радянський діяч, дипломат. У червні 1931 р. призначений заступником народного комісара юстиції та генерального прокурора України.

13. Хатаєвич Мендель Маркович (1893—1937) - радянський партійний та державний діяч. У 1932-1937 рр. - член Політбюро КП(б) України. З 1933 р. 1-й секретар Дніпропетровського обкому, з 1937 р. - 2-й секретар ЦК КП(б) України. Один з головних організаторів колективізації в Україні, що викликало масове зубожіння селянства, і, як наслідок, несе відповідальність за страшний голод 1932- 1933 років У 1937 році заарештований і засуджений до страти за участь в контрреволюційній терористичній організації. Розстріляний. У 1956 р. реабілітований.

14. Косіор Станіслав Вікентійович (1889 - 1939) - радянський партійний та державний діяч. У 1928-1938 рр. - генеральний секретар (з 1934 р.- перший) ЦК КП(б)У. На III Всеукраїнській конференції КП(б)У (липень 1932 р.) активно підтримав вимогу Л. Кагановича і В. Молотова повністю виконати завищенні плани хлібоздачі в Україні. Організатор і виконавець політики фізичного і духовного геноциду українського народу, що проявився в ліквідації «українізації» і проведенні політики русифікації, організації штучного голодомору 1932 – 1933 рр. в Україні, фабрикуванні численних політичних процесів та масовому винищенні українського народу. Військовою колегією Верховного суду СРСР 26 лютого 1939 р. звинувачений у приналежності до Польської військової організації, засуджений до розстрілу і того ж дня розстріляний Реабілітований у березні 1956 р.

15.Мірчук - відрахування на користь власника млина певної частини зданого зерна як плата за помел. Після 1930 року - плата за помел і переробку в крупу зерна стягувалася в натуральній формі всіма державними, кооперативними і колгоспними млинами і крупорушками. Розміри мірчука коливалися від 5 до 10% (2-4 фунти за перемел 1 пуду зерна). Нездача Мірчука каралася в адміністративному і кримінальному порядку. У 1928/29 р. по УСРР зібрали 440 480 тонн мірчука, 1929/30 - 736 459 т., 1930/31 - 753 788 т. До 1933 р. він був одним з основних джерел зерна для внутрішньореспубліканського забезпечення міського населення.

16. Алексєєв Микита Олексійович (1892 - 1937) - радянський партійний та державний діяч. У жовтні 1932 – червні 1933 р. – голова Дніпропетровського обласного виконавчого комітету. У 1937 р. репресований. Реабілітований у 1956 р.

17. Чорнa дошкa – у листопаді 1932 р. постановою політбюро ЦК КП(б)У про заходи по посиленню хлібозаготівель була введена «чорна дошка» для сіл, які саботують хлібозаготівлі. Занесення до якої означало застосування заходів економічного й адміністративного впливу, що прирікало членів цих господарств на голодну смерть: примусове виселення, накладання штрафів, розпродаж майна селян, насильницьке вилучення всіх продуктів харчування, заборона колгоспної торгівлі, тощо.

18. ЦККЦентральна контрольна комісія вищий контрольний орган партії більшовиків в 1920 – 1934 рр. Створена за задумом В. Леніна. Завдання ЦКК і місцевих КК були визначені у рішеннях з'їздів партії. Найголовніші - охорона єдності партії, боротьба зі всякого роду антипартійними угрупуваннями і тенденціями до фракційності усередині партії. У завдання ЦКК входила боротьба з порушеннями членами партії Програми, Статуту, партійної етики, підтримка чистоти рядів партії. При безпосередній участі ЦКК проводилися чистки партії.

19. Чубар Влас Якович(1891 - 1939) - радянський партійний та державний діяч. Н. у с. Федорівка (тепер с. Чубарівка Пологівського району Запорізької області). Навчався в Олександрівському механіко-технічному училищі. Брав участь у революційних подіях 1905 р. Через два роки вступив до більшовицької партії. Активний учасник жовтневого перевороту в Петрограді. З 1923 по 1934 рр. голова Ради народних комісарів УСРР. За його підписом було видано постанови «Про застосування репресивних заходів до колгоспів, які саботують хлібозаготівлі»( 27 листопада 1932 р.) та «Про занесення на чорну дошку сіл, що злісно саботують хлібозаготівлі» (6 грудня 1932 р.). Військовою колегією Верховного суду СРСР 26 лютого 1939 р. засуджений до розстрілу і цього ж дня розстріляний. Реабілітований у серпні 1955 р.

20. Реденс Станіслав Францович (1892 - 1941) – працівник каральних органів. З грудня 1931 по червень 1933 р. повноважний представник Об’єднаного державного політичного управління і державного політичного управляння УСРР. Репресований у 1938 р. Реабілітований у 1961 р.

21. Строганов Василь Андрійович (1888 - 1938) - радянський партійний та державний діяч. З 1932 по 1933 р. – перший секретар Дніпропетровського обласного комітету КП(б)У. Репресований за антирадянську діяльність. Реабілітований у 1955 р.

22. РСІ (РКИ – рос.)  - система органів влади, яка займалася питаннями державного контролю. ЇЇ очолював Народний комісаріат Робітничо-селянської інспекції (НК РСІ), який був створений у 1920 р., а розформований 11 лютого 1934 року. З 1923 р. діяв спільно з Центральною контрольною комісією ВКП(б) як єдиний радянсько-партійний орган, при цьому нарком РСІ за сумісництвом очолював ЦКК. Серед головних завдань РСІ були: контроль за діяльністю органів державного управління, органів управління господарством і за громадськими організаціями; боротьба з бюрократизмом і тяганиною; проведення ревізій і обстежень; перевірка виконання декретів і постанов Радянського уряду; нагляд за дотриманням законів в управлінні. РСІ мала свої органи на місцях, вона спиралася в своїй діяльності на широкий актив з робітників та селян. У 1934 р. Наркомат РСІ був ліквідований, а його функції були передані створеній в тому ж році Комісії радянського контролю (КРК) при РНК СРСР.

23. Сталін Йосиф Віссаріонович (псевдонім, справжнє прізвище - Джугашвілі) (1879 - 1953) - радянський партійний та державний діяч.  Один з організаторів жовтневого перевороту в 1917 р. У першому більшовицькому уряді був призначений на посаду наркома у справах національностей і обіймав її до скасування наркомату в 1922 р. Одночасно очолював наркомати державного контролю, робітничо-селянської інспекції. Член президії ВЦВК з 1917 р. Після XI з'їзду у квітні 1922 р. була утворена посада генерального секретаря ЦК РКП(б) на яку за пропозицією Леніна було призначено Сталіна. Він розбудував партійний апарат й спирався на нього як на керівну політичну силу і завдяки цьому розгромив ліву та праву опозиції.

24. Скрипник Микола Олексійович (1872 -1933) - радянський партійний та державний діяч.  У 1921 р. працював наркомом внутрішніх справ, у 1922 – 1927 рр. - наркомом юстиції і генеральним прокурором (з 1925 р.). У 1927-1933 рр. керував роботою народного комісаріату освіти, а останні місяці перед смертю - головою Держплану і заступником голови Раднаркому УСРР. Чимало зробив для розвитку національної культури, здійснення політики “українізації”. Як послідовний більшовик-ленінець він був догматик, непримиренний до ворогів радянської влади, у тому числі й до українського націоналізму, ведучи боротьбу проти якого, сприяв винищенню значної частини старої української інтелігенції, а пізніше і національної опозиції в КП(б)У (шумськізм, хвильовизм). Останній рік в житті М.Скрипника став ганебною кампанією проти нього. У його творах невпинно вишукувались «перекручення ленінізму», «націоналістичні помилки», «шкідництво у мовознавстві» тощо.  Був звинувачений у створенні групи націонал-ухильників. Розуміючи безвихідь, в яку потрапив, М. Скрипник 07.07.1933 р. застрелився

25. Ющенко Віктор Андрійович (23.02.1954) – Президент України. Після закінчення Тернопільського фінансово-економічного інституту у 1975 році, працював помічником головного бухгалтера, керівником районного відділення Держбанку, начальником управління, заступником голови Правління Українського республіканського банку Агропромбанку СРСР, головою Правління та головою Національного банку України. З 1999 по 2001 роки – Прем’єр-міністр України, з 2002 по січень 2005 року народний депутат України. 26 грудня 2004 року обраний Президентом України.

  • 06
  • 09
  • 10
  • 11
  • 01
  • 02
  • 03
  • 04
  • 05
  • 15
  • 07
  • 08
  • 12
  • 14
  • 15
  • 01
  • avtoportret khudozhnika
  • chi daleko do afriki
  • kholodniy dush istorii
  • mariya bashkirtseva
  • petro yatsik
  • poet iz pekla
  • prigodi kozaka mikoli
  • privatna sprava
  • ukrainski metsenati
  • 25poetiv